31 травня 2018 року м. Рівне №817/1191/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Західметал"
про стягнення заборгованості,
Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач) 27.04.2018 звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західметал" (далі-Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 31 700,00 грн. та пені в сумі 133, 14 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в загальній сумі 31833,14 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2017 році однієї особи з інвалідністю та в строк до 15 квітня 2018 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Зазначає, що всупереч Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) "рядок 06" незаповнений, тобто невказана сума адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вважає, що дане порушення було допущене свідомо та полягає в подачі неправдивих відомостей або їх приховуванні. Таким чином утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 31700,00 гривні, яка в добровільному порядку відповідачем не сплачена. Відділенням Фонду на адресу відповідача направлявся лист-зауваження про можливість добровільної сплати адміністративно-господарської санкції в добровільному порядку, проте, зазначена сума самостійно сплачена не була, а тому відповідачу нараховано пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 133,14 грн. Враховуючи те, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів завдає значної шкоди державним інтересам та не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя, Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
25.05.2018 через відділ документального забезпечення суду (канцелярію) відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.18-20). Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що товариством виконано всі можливі та передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та їх працевлаштування, а тому відсутні будь-які підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Просить в задоволенні позову відмовити повністю з підстав зазначених у відзиві.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності, офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідач здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. У 2017 році середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 23 особи, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 31700,00 грн.
Така обставина відповідає даним відображеним у звіті про зайнятість і працевлаштування за 2017 рік, поданого 26.02.2018 відповідачем самостійно до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.7).
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21 березня 1991 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Судом встановлено, що 26 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Західметал" подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 23 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складала 0 осіб, при нормативі 1 особа.
Оскільки адміністративно-господарські санкції не були сплачені товариством у встановлений термін, відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 133, 14 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені.
Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.
Частинами першою та третьою статті 18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього, передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року №803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі - Наказ №316). Згідно із Наказом №316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наказ №316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2017 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 12 квітня 2017 року, 13 травня 2017 року було подано до Сарненського районну центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН інформацію про попит на робочу силу (вакансії) "підсобний працівник" (а.с.22-23), 13 червня 2017 року, 14 липня року, 14 серпня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 17 жовтня 2017 року, 20 листопада 2017 року та 21 грудня 2017 року було подано до Сарненського районну центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН інформацію про попит на робочу силу (вакансії) «інженер-будівельник», у якому повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.24-30).
Центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися, відтак, робочі місця залишилися вакантними. Водночас, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2017 рік судом не встановлено.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для інвалідів, товариство своєчасно інформувало Сарненський районний центр зайнятості про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.
Як встановлено приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що відповідач ТзОВ "Західметал" у 2017 році вживав своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 31700,00грн. та нарахування пені в сумі 133,14грн.
В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів та відсутності попиту на робочі місця, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Суд звертає увагу, що аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2013 року N 21-63а13., яка збігається з позицією висвітленою у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від від 31.01.2018 у справі № К/800/1474/18.
У даних постановах зазначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 Господарського кодексу України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а відповідачем вжито усі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення. А оскільки відповідач вжив усі належні заходи, тому він недопустив господарського правопорушення і не може бути притягнутий до відповідальності. Вказує на те, що оскільки за змістом статей 18 та 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а відповідно до частини 5 статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів вважається саме їх працевлаштування, а не лише створення відповідних робочих місць, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову в задоволенні позову.
Посилання позивача на те, що обов'язок щодо забезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю покладена на керівників підприємств, які несуть відповідальність за невиконання таких нормативів у встановленому законом порядку відповідно до статті 19 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" є безпідставним, оскільки адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (33000, вул.Замкова 10а/1, м.Рівне, код ЄДРПОУ 13979356) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західметал" (35400, вул.Грушевського, 4, м.Сарни, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32646801) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Махаринець Д.Є.