Справа № 815/1022/18
24 липня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Єренкевич О.А.
За участю сторін:
Позивача: ОСОБА_1
Представника відповідача: Пашаєва Г.В.
Третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області №238к від 01 лютого 2018 року про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури та з органів прокуратури; поновити позивача в органах прокуратури на посаді заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури; зарахувати до стажу роботи в органах прокуратури період вимушеного прогулу починаючи з 01 лютого 2018 року та по час вирішення спору; стягнути з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 лютого 2018 року та по час вирішення спору.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 04.04.2005 року працював в органах прокуратури, а з 15.12.2015 року на посаді заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури. Наказом прокурора Одеської області № 238к від 01 лютого 2018 року його було звільнено з органів прокуратури за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури на підставі пунктів 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
Разом з тим цей наказ був виданий відповідачем у час перебування ОСОБА_1 на лікарняному, що на думку позивача є порушенням ч.3 статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Не погоджуючись із діями прокуратури Одеської області, позивач звернувся до суду із зазначеними вище позовними вимогами.
Ухвалою суду від 10.04.2018 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
10.05.2018 року, 03.07.2018 року, 09.07.2018 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких позивач та представник відповідача надали пояснення (а.с. 162-163), відзив на адміністративний позов (а.с. 65-68), відповідь на відзив (а.с. 75-77), заперечення (а.с. 105-108) та додаткові письмові докази (а.с. 69-70,78-79, 109-134, 137-160, 164-168, 171-189,197-213).
09.07.2018 року протокольною ухвалою суду було залучено до участі у справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3
Ухвалою суду від 09.07.2018 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 24.07.2018 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві і запереченнях на адміністративний позов (а.с. 65-68, 105-108), та зазначив, що на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі КДКП) від 24.01.2018 року №30дп-18 прокурором Одеської області 01.02.2018 року було видано наказ № 238к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури та з органів прокуратури за вчинення дій, що порочать прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п.п.5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Видання вищезазначеного наказу в той час, коли позивач перебув на лікарняному, прокуратура Одеської області обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 не повідомляв відповідача та Ізмаїльську місцеву прокуратуру про свою тимчасову непрацездатність, лікарняного листа відповідачу не надавав.
З урахуванням наявності вищезазначених обставин та рішення КДКП, у ОСОБА_1, на думку відповідача, відсутні підстави для поновлення його на посаді заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури, зарахування йому до стажу роботи періоду вимушеного прогулу та стягнення з прокуратури Одеської області заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - заступник керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури ОСОБА_3 до судового засідання 24.07.2018 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином та своєчасно, пояснень по суті позову та відзиву не надав, надіслав 24.07.2018 року на електрону адресу суду клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Через недотримання третьою особою положень статті 195 КАС України, у задоволенні клопотання судом було відмовлено та вирішено слухати справу за відсутності ОСОБА_3
Судом у справі встановлено наступне.
Згідно з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.43-48) позивач з 04.04.2005 був прийнятий на роботу в органи прокуратури Одеської області, а з 15.12.2015 року наказом прокурора Одеської області №3152к від 14.12.2017 року призначений на посаду заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури.
Як вбачається з матеріалів справи 20.11.2017 року та 21.11.2017 року до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів надійшли дисциплінарні скарги прокурора Одеської області та керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.
В якості підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних скаргах зазначено про невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п.п. 1, 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).
За вищезазначеними дисциплінарними скаргами 21.11.2017 року стосовно позивача були відкриті дисциплінарні провадження №11/2/4-877дс-257дп-17 та №11/2/4-886дс-268дп-17, які рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06.12.2017 року №302дп-17 були об'єднанні в одне дисциплінарне провадження №11/2/4-877дс-257дп-17.
Рішенням КДКП №301дп-17 від 06.12.2017 року ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади до завершення дисциплінарного провадження.
24.01.2018 року рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №30дп-18 (а.с.143-158) позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.
На підставі вищезазначеного рішення, наказом прокурора Одеської області № 238к від 01.02.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури та органів прокуратури за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п.п.5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Листом від 01.02.2018 року №11-124-28 відповідач сповістив ОСОБА_1 про прийняття вищезазначеного наказу та зазначив про необхідність прибуття позивачем до відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області з метою ознайомлення ним з наказом, здачі посвідчення працівника органів прокуратури, отримання трудової книжки та отримання копії наказу про звільнення (а.с. 109, 110).
06.02.2018 року у приміщенні Ізмаїльської місцевої прокуратури ОСОБА_1 було вручено копію наказу про його звільнення та трудову книжку.
При цьому з 26.01.2018 року по 02.02.2018 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в Комунальній установі «Ізмаїльський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», з діагнозом гостра-респіраторна вірусна інфекція, що підтверджується наданим до суду листком непрацездатності (а.с.79).
Судом також було встановлено, що позивач не погодившись із вищезазначеними діями Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Верховного Суду від 17.04.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо визнання протиправним та скасування рішення від 24 січня 2018 року №30дп-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача та зобов'язання повторно розглянути висновок про наявність дисциплінарного проступку з дотриманням вимог ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» позивачу було відмовлено (а.с. 174-189).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду від 17.04.2018 року, розгляд якої на даний час триває (а.с. 172-173).
15.06.2017 року на посаду заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури, яку раніше обіймав позивач, наказом прокурора Одеської області №1036 призначено ОСОБА_3 (а.с. 142).
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади встановлений розділом V Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).
Згідно п. 3, 8 частини 1 ст.11 Закону №1697-VII до повноваження керівника регіональної прокуратури належить, зокрема, призначення на посаду та звільнення з посади прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку; прийняття рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Згідно з положень п.п. 5,6 частини 1 статті 43 підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 було звільнення з органів прокуратури на підставі пунктів 5, 6 частини 1 статті 43 ЗУ «Про прокуратуру».
При цьому судом встановлено, що позивач не заперечує в якості правової підстави для видання прокуратурою Одеської області спірного наказу наявність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №30дп-18 від 24.01.2018 року, яким його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. Разом з тим, ОСОБА_1, оскаржуючи наказ про його звільнення № 238к від 01 лютого 2018 року, зазначає про порушення відповідачем зокрема ч.3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через видання його в період перебування позивача на лікарняному.
Положеннями ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
При цьому зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України, та до нього віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Враховуючи те, що в даній адміністративній справі спір між сторонами виник із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених іншим законом, а саме Законом України «Про прокуратуру», а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначена правова позиція суду при вирішенні спірних правовідносин узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 23.01.2013 року у справі № 6-127цс12, та від 26.12.2012 року у справі №6-156цс12.
Суд також зазначає, що норми Закону України «Про прокуратуру», які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі до положень Кодексу законів про працю України.
На підставі вищезазначеного суд, при вирішенні справи в частині позовних вимог про визнання наказу прокуратури Одеської області № 238к від 01 лютого 2018 року протиправним та його скасування, не приймає до уваги посилання позивача лише на суперечність його нормам Кодексу законів про працю України, оскільки спірний наказ був прийняти та виданий відповідачем на виконання ЗУ «Про прокуратуру», а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд при прийнятті рішення у справі у цій частині також враховує встановлені судом обставини щодо неповідомлення позивачем прокуратури Одеської області, Ізмаїльської місцевої прокуратури про перебування його на амбулаторному лікуванні на час видання відповідачем спірного наказу.
Посилання позивача на те, що рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва в межах кримінального провадження йому було заборонено спілкуватись з керівником Ізмаїльської місцевої прокуратури (а.с. 121-131), висновки суду в цій частині не спростовують, оскільки позивач про обставини його тимчасової непрацездатності не повідомляв жодного співробітника Ізмаїльскої місцевої прокуратури та службову особу, яка займається табелюванням робочого часу працівників прокуратури (а.с. 111-120).
Посилання ОСОБА_1 на обов'язок Ізмаїльської місцевої прокуратури та прокуратури Одеської області при прийнятті наказу №238к від 01 лютого 2018 року перевіряти місцезнаходження позивача та встановлювати можливе знаходження його на лікуванні, суд (з урахуванням наявності на час прийняття спірного наказу рішення КДКП №30дп-18 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури) вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, судом досліджено наказ прокуратури Одеської області №345 від 11.08.2016 року, яким встановлено обов'язок для працівників прокуратур у разі їх відсутності на робочому місці самостійно повідомляти безпосередніх керівників про зазначені обставини, у тому числі в період тимчасової непрацездатності (а.с.133).
Посилання ОСОБА_1 на незаконність вищезазначеного наказу та відсутність у позивача обов'язку щодо його дотримання та виконання під час проходження служби в органах прокуратури, суд до уваги не приймає, з підстав відсутності адміністративного та судового спору щодо оскарження зазначеного розпорядчого документу.
При вирішення позовних вимог судом, крім іншого, враховується те, що наказом прокурора Одеської області №1042к від 18.06.2018 року (а.с.164-165) було внесено зміни до спірного наказу прокурора Одеської області та змінено дату звільнення позивача з посади заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури та з органів прокуратури зокрема з 01.02.2018 року на 05.02.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що наказ прокурора Одеської області № 238к від 01 лютого 2018 року про звільнення позивача з органів прокуратури, видався на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 24.01.2018 №30дп-18 (яке на час розгляду справи в суді є чинним), суд доходить висновку також і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині поновлення його на роботі в органах прокуратури на посаді заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури, зарахування йому до стажу роботи в органах прокуратури періоду вимушеного прогулу, починаючи з 01 лютого 2018 року та по час вирішення спору та стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітної плати за зазначений період.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідачем доведено, що прокуратура Одеської області при виданні наказу № 238к від 01 лютого 2018 року діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує не здійснювати розподіл судових витрат у справі №815/1022/18.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 179-183, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) про визнання протиправним та скасування наказу № 238к від 01 лютого 2018 року, поновлення позивача в органах прокуратури на посаді заступника керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури, зарахування до стажу роботи в органах прокуратури періоду вимушеного прогулу та стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 30 липня 2018 року
Суддя О.В. Білостоцький
.