справа №813/1855/18
24 липня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі
головуючого-судді Кухар Н.А.
секретар судового засідання Шавель М.М.
з участю:
представника позивача (представника відповідача за зустрічним позовом) - Паїк М.В.
представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2
представника відповідача за зустрічним позовом - Шийовича С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до ОСОБА_4 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Дрогобицької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення податкового боргу.
Ухвалою від 01 червня 2018 року призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за відповідачем обліковується податковий борг перед бюджетом по транспортному податку з фізичних осіб, який становить 25000, 00 грн. На даний час сума податкового зобов'язання у встановлені законом строки до бюджету не сплачена.
Ухвалою суду від 21.05.2018 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
23 травня 2018 року представником відповідача подано до суду зустрічний позов до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 09 червня 2015 року № 1630-17. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняте в 2015 році, не може бути застосовано в цьому ж 2015 році. Вказують, що такі рішення могли передбачити плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
Ухвалою від 01.06.2018 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 10.07.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Представником позивача (представник відповідача за зустрічним позовом) на адресу суду подано відзив на зустрічний позов, який обґрунтовується тим, що відповідно до відомостей отриманих від органів внутрішніх справ, ОСОБА_4, належить легковий автомобіль HONDA PILOT, з об'ємом двигуна 3471 см. куб., рік випуску автомобіля 2012. Вказують, на те, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4. пункту 12.3.4 ст.12 ПК України.
Представник позивача (представник відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та заперечував проти задоволення зустрічного позову.
Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) в судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову в повному обсязі, наполягав на задоволенні зустрічного позову.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 09.06.2015 року Дрогобицькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 1630-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку за легковий автомобіль марки HONDA PILOT номер кузова НОМЕР_3, об'єм двигуна 3471, рік випуску 2012, номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 25000, 00 грн.
Згідно довідки ГУ ДФС у Львівській області № 10937/10/13-01-17-06-09 від 23.03.2018 року станом на 22.03.2018 року за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 25000, 00 грн., з транспортного податку з фізичних осіб.
На підтвердження права звернення до суду про стягнення з відповідача даного боргу, позивачем долучено копію корінця податкової вимоги форми "Ф" № 283-17 від 27.04.2017 року, згідно якої загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 26.04.2017 року становить 25000, 00 грн.
З приводу даних спірних правовідносин, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Законом України від 28.12.2014 N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон N 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону N 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України установлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Так, наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону N 71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Таким чином, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Таким чином, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті та опубліковані у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, та, відповідно не могли бути застосовані у 2015 році.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності з Закону N 71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Таким чином, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону N 71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Так, Прикінцеві положення Закону N 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
А тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи викладене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Таким чином, транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
У такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31.12.2014 № 3976-17, оскільки запроваджені Законом N 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.
Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.05.2018 у справі № 826/14877/16, від 04.05.2018 у справі № 826/12361/16.
З урахуванням викладеного, суд вважає що позовні вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до ОСОБА_4 про стягнення податкового боргу є необґрунтованими, в зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вимоги ОСОБА_4 до Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 1630-17 від 09.06.2015 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб»єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб»єкта владних повноважень, пов»язані із залученням свідків та проведенням експертизи.
Таким чином, сплачений позивачем за зустрічним позовом судовий збір у розмірі 704, 80 грн., підлягає стягненню з Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області за рахунок її бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Зустрічний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Дрогобицької об»єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 09.06.2015 року № 1630-17.
Стягнути з Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (місцезнаходження: м. Дрогобич, Львівська область, вул. Шевченка, 9, код ЄДРПОУ 39507175) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 30 липня 2018 року.
Суддя Кухар Н.А.