ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.07.2018Справа № 910/5608/18
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, б-р Шевченка, 50-Г).
про стягнення 291 537,14 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Шкурко Е.К. (представник за довіреністю), Пащенко Л.І. (директор)
Від відповідача: Козачук Ю.С. (представник за довіреністю)
Від третьої особи: Шевчук Ю.А. (представник за довіреністю)
Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" про стягнення 291 537,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4476 від 30.09.2009, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 201 913,45 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення орендної плати, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" штраф у розмірі 6 057,40 грн, пеню у розмірі 56 690,61 грн, інфляційні збитки у розмірі 26 875,68 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 судом залишено позовну заяву без руху; зобов'язано позивача усунути недоліки та надати суду підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав до 21.05.2018.
21.05.2018 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про усунення недоліків з підтвердженням про відсутність аналогічного спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 відкрито провадження у справі № 910/5608/18, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
14.06.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, та клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 судове засідання для розгляду справи № 910/5608/18 призначено на 09.07.2018, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.
04.07.2018 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву про долучення доказів до справи.
05.07.2018 через відділ діловодства суду третьою особою подано пояснення.
В судове засідання 09.07.2018 з'явилися представники сторін та третьої особи.
В судовому засіданні 09.07.2018 судом оголошено перерву до 18.07.2018.
В судове засідання 18.07.2018 з'явилися представники сторін та третьої особи. Представник позивач надав додаткові докази для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 18.07.2018 судом оголошено перерву до 25.07.2018.
24.07.2018 через відділ діловодства суду відповідачем подано заперечення щодо пояснень позивача.
В судовому засіданні 25.07.2018 представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник третьої особи підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 25.07.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4476 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 506,10 кв. м, розміщені на 1 та 2 поверхах будівлі корпусу турбогвинтових літаків, за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94, що перебуває на балансі Державного підприємства "Завод 410 Цивільної Авіації" (балансоутримувач) вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2012 і становить 2146600,00 грн. без ПДВ (п. 1.1 Договору оренди в редакції Додаткового договору №4476/03 від 26.12.2012).
Згідно з п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення авіаційного тренажеру.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору в редакції Додаткового договору №4476/03 від 26.12.2012, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) та змінено за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - серпень 2012 - 29 262,82 грн. При цьому, орендна плата за перший місяць оренди-жовтень 2012 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень, жовтень 2012.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).
Перераховується орендна плата, згідно п. 3.6 Договору, до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 10.1 Договору, цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 30.09.2009 до 30.09.2010 включно, а у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих саме умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 Договору).
24.10.2011 між сторонами було укладено Договір №4476/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4476 від 30.09.2009, згідно з п. 2 якого сторони погодили продовжити дію договору оренди №4476 від 30.09.2009 на 365 днів, а саме, з 30.09.2011 до 30.09.2012 включно.
Також, зазначеною Додатковою угодою сторони змінили п. 3.11 Договору "у разі припинення (розірвання) Договору" на "у разі розірвання за згодою сторін Договору" та виклали пункт 10.11 Договору у наступній редакції: "За відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення) який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.".
01.11.2012 між сторонами було укладено Договір №4476/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4476 від 30.09.2009, згідно з п. 1 якого сторони погодили продовжити дію договору оренди №4476 від 30.09.2009 на 1 рік, а саме, з 30.09.2012 до 30.09.2013 включно.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину нежитлових приміщень загальною площею 506,10 кв. м, яке розміщене за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94, на 1-му та 2-му поверхах корпусу турбогвинтових літаків та перебуває на балансі Державного підприємства "Завод 410 Цивільної Авіації", що підтверджується Актом приймання - передавання орендованого майна від 30.09.2009, підписаним сторонами договору та балансоутримувачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 у справі № 910/21198/13 було визнано право користування ТОВ "Авіакомпанія "Хорс" нежитловими приміщеннями, загальною площею 506,10 кв.м, що розміщені на 1-ому та 2-ому поверхах будівлі корпусу турбогвинтових літаків, за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 94, які перебувають на балансі державного підприємства "Завод 410 Цивільної Авіації" до 30.09.2014 р. на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4476 від 30.09.2009 р.; визнано продовженим (пролонгованим) договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4476 від 30.09.2009, укладений між ТОВ "Авіакомпанія "Хорс" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в місті Києві, на новий строк.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2014, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 у справі № 910/21198/13 скасовано щодо задоволення позовної вимоги ТОВ "Авіакомпанія "Хорс" про визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4476 від 30.09.2009 на новий строк; відмовлено ТОВ "Авіакомпанія "Хорс" у задоволенні позовної вимоги про визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4476 від 30.09.2009 на новий строк; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 у справі № 910/21198/13 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 910/18971/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про зобов'язання продовжити строк дії Договору №4476 від 30.09.2009 до 30.09.2014 та внести зміни до п. 10.1 Договору №4476 від 30.09.2009 шляхом викладення його в новій редакції, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано Договір оренди № 4476 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.09.2009, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву таким, що діє до 30 вересня 2016 року. Внесено змін до п. 2 Договору №4476/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 4476 від 30 вересня 2009 року від 24.10.2011 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву шляхом викладення п. 2 Договору №4476/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 4476 від 30.09.2009 в новій редакції: "Договір оренди № 4476 від 30.09.2009 діє з 30 вересня 2011 року до 30 вересня 2016 року включно".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/18971/13 залишено без змін.
Надалі постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2015 у справі № 910/18971/13 скасовані рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" до Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву, за участю третіх осіб - Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" та Мінпромполітики, про внесення змін до договору оренди від 30.09.2009 № 4476 щодо терміну дії його до 30.09.2016.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у справі № 910/20443/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" звільнити та повернути орендоване державне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, загальною площею 506,10 кв.м.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/20443/13, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 та Вищого господарського суду України від 30.03.2016, відстрочено до 12.01.2017 виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № №910/22027/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 та Вищого господарського суду України від 21.07.2015, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" на користь Державного бюджету України 236 186,80 грн. заборгованості з орендної плати за період з грудня 2013 року по листопад 2014 року, відповідні суми пені, штрафу та інфляційних втрат, а рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 у справі № 910/2360/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" на користь Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (балансоутримувача) заборгованість з орендної плати у розмірі 113 272,14 грн. за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №910/22027/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 910/22027/16, позов задовольнено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" до Державного бюджету України заборгованість в розмірі 608 957,35 грн, пеню в розмірі 105 342,387 грн, інфляційні втрати в розмірі 65 577,79 грн, штраф в розмірі 18 268,72 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 11 972,20 грн.
Постановами Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та Верховного суду від 15.06.2018 у справі № 910/22027/16 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишено без змін.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за період фактичного користування орендованим майном за травень 2016 року по березень 2018 року. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 201 913,45 грн. перед позивачем. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення орендної плати, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" штраф у розмірі 6 057,40 грн, пеню у розмірі 56 690,61 грн, інфляційні збитки у розмірі 26 875,68 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/12543/17, яким витребувано з незаконного володіння Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіокомпанія "Хорс" пілотажний тренажер літака DC-9-82 (МD-80). За твердженнями відповідача, у цьому рішенні встановлено, що, посинаючи з 30.09.2013 ДП «Завод 410 ЦА» протиправно припинило доступ ТОВ «Авіакомпанія «Хоре» до приміщень, орендованих згідно Договору оренди №4476 від 30.09.2009, а також протиправно обмежило ТОВ «АК «Хорс» у демонтажі та вивезенні з цих приміщень його майна - Авіаційного тренажеру. Отже, саме внаслідок протиправних дій ДП «Завод 410 ЦА», ТОВ «Авіакомпанія «Хоре» після закінчення строку дії Договору не змогло вчасно звільнити орендоване приміщення та підписати акт про повернення майна Орендодавцю, у зв'язку з чим звільняється від оплати за оренду майна, яке ним не могло бути використано, на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
Внаслідок укладення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4476 від 30.09.2009 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину нежитлових приміщень загальною площею 506,10 кв. м, яке розміщене за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94, на 1-му та 2-му поверхах корпусу турбогвинтових літаків та перебуває на балансі Державного підприємства "Завод 410 Цивільної Авіації", що підтверджується Актом приймання - передавання орендованого майна від 30.09.2009, підписаним сторонами договору та балансоутримувачем.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
З огляду на викладені норми, у орендаря наявний обов'язок сплачувати оренду плату за весь час користування об'єктом оренди.
При цьому, частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як встановлено судом під час розгляду справи № 910/22027/16 за наслідками аналізу у сукупності постанови Вищого господарського суду України № 910/18971/13 від 22.01.2015, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 у справі № 910/21198/13, приписів ст. 291 Господарського кодексу України, Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4476 від 30.09.2009 є таким, що припинив свою дію 30.09.2014.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/22027/16, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Відтак, не потребує доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт припинення 30.09.2014 дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4476 від 30.09.2009.
При цьому, частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.
Положення вказаної норми закону та Договору з урахуванням приписів ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України свідчать про те, що у разі припинення договору у розумінні ст. 291 Господарського кодексу України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у орендаря виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди.
Як встановлено судом Договір припинив свою дію з 30.09.2014, в той же час, доказів повернення відповідачем орендарю чи балансоутримувачу орендованого майна чи ініціювання відповідного питання матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання як закінчення строку дії Договору.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Таким чином, припинення строку дії Договору та припинення зобов'язань сторін за Договором не ототожнюються.
Проте, в порушення положень приписів ст. 785 Цивільного кодексу України та Договору відповідач після 30.09.2014 продовжив користуватися спірним майном, що відповідачем не спростовано.
При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у справі № 910/20443/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" звільнити та повернути орендоване державне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, загальною площею 506,10 кв.м.
28.12.2015 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" надійшла заява про надання відстрочення виконання рішення суду у справі № 910/20443/13, в якій заявник просив відстрочити на два роки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у справі № 910/20443/13, яким зобов'язано ТОВ "Авіакомпанія "Хорс" звільнити та повернути орендоване державне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, загальною площею 506,10 кв. м.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/20443/13, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 та Вищого господарського суду України від 30.03.2016, відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 до 12.01.2017.
За змістом ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Тобто, з урахуванням викладеного сторони не позбавлені передбачити в договорі оренди положення щодо обов'язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна.
Таке право сторін повністю узгоджується із приписами глави 58 Цивільного кодексу України, оскільки буде передбачати продовження обов'язку внесення плати за користування майном.
Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, будь-який рівнозначний пункт щодо обов'язку сплати орендних платежів після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна в розумінні ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України є обумовленим договором відступом сторін від загального правила та свідчить про продовження існування зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати на користь орендодавця, яке буде припинено в момент фактичного повернення майна.
В даному випадку, положеннями Договору сторонами було встановлено обов'язок орендаря по сплаті орендної плати за весь час фактичного користування орендованим майном до його повернення орендарю (п. 3.11 Договору).
З огляду на викладене вбачається, що основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов спірного договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору, що відповідає приписам ст.ст. 6, 653, 762 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки щодо обов'язку орендаря сплачувати оренду плату за весь час фактичного користування майном викладені в постановах Вищого господарського суду України від 12.02.2014 у справі №927/1215/13 (залишеній без змін в частині визнання правомірним стягнення орендної плати після припинення договору за фактичний час користування орендованим майном постановою Верховного Суду України від 02.09.2014), від 05.02.2014 у справі №907/669/13, від 08.12.2011 у справі №37/121, від 22.10.2009 у справі №26/399.
Отже, враховуючи, що передане відповідачу спірне майно у визначені Договором строки повернуто не було, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, то в силу наведених положень чинного законодавства України та приписів спірного договору у відповідача виник обов'язок по оплаті орендної плати за фактичний час користування таким майном.
При цьому, виходячи з умови пункту 3.6 Договору, позивач як балансоутримувач має право на отримання частини у розмірі 30% від суми належної до сплати орендної плати за Договором щомісячно, яка в загальному розмірі за заявлений позивачем період фактичного користування майном (травень 2016 року - березень 2018 року) становить 201 913,45 грн.
Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем по орендній платі у належному йому розмірі 201 913,45 грн.
Отже, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору відповідач не здійснив сплату орендної плати на користь балансоутримувача за період фактичного користування майном травень 2016 року - березень 2018 року, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 201 913,45 грн. боргу.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки відповідача з 01.05.2016 по 31.03.2018 у загальному розмірі 56 690,91 грн та штраф у розмірі 6 057,40 грн.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Пунктами 3.7, 3.8 Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати, а у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, Суд зазначає про його правильність, у зв'язку з чим вимоги про стягнення штрафу у розмірі 6 057,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Перевіривши розрахунок пені у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо здійснення орендної плати за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за загальний період з 01.05.2016 по 31.03.2018, Суд дійшов висновку, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача. Так, позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача зі сплати заборгованості, який починається 11 числа кожного наступного місяця, з огляду на п. 3.6 Договору. Окрім того, основою для нарахування пені позивачем невірно обрано загальну суму заборгованості за кожним місяцем в порядку її збільшення, а не борг окремо за кожним місяцем оренди. Також позивачем не враховано обмежений законодавством шестимісячний строк для нарахування пені.
Таким чином, самостійно здійснивши розрахунок пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, яка становить 30% та підлягає перерахуванню на користь позивача, за загальний період прострочення відповідача з 11.06.2016 по 31.03.2018 за кожним окремим платежем, Суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 23 573,81 грн.
Поряд з викалденим позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 26 875,68 грн. за загальний період прострочки з 01.05.2016 по 31.03.2018.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Дослідивши поданий розрахунок інфляційних втрат за прострочення сплати коштів за користування орендованим приміщенням у розмірі 26 875,68 грн, Суд зазначає, що позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача зі сплати заборгованості, який починається 11 числа кожного наступного місяця, з огляду на п. 3.6 Договору. Таким чином, самостійно здійснивши розрахунок інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, яка становить 30% та підлягає перерахуванню на користь позивача, за загальний період прострочення відповідача з 11.06.2016 по 31.03.2018 за кожним окремим платежем, Суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 26 702,37 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність можливості використовувати орендоване приміщення протягом травня 2016 року по березень 2018 року, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/12543/17, яким витребувано з незаконного володіння Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіокомпанія "Хорс" пілотажний тренажер літака DC-9-82 (МD-80).
Проте, Суд зазначає, що встановлені у зазначеному рішенні обставини обмеження відповідача щодо демонтажу та повернення позивачу належному йому пілотажного тренажеру, з метою розміщення якого було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4476 від 30.09.2009, Суд не вважає такими, що доводять відсутність у відповідача можливості використовувати саме орендоване приміщення у період з травня 2016 року по березень 2018 року.
Більше того, позивачем не надано жодних інших доказів ненадання позивачем доступу саме до орендованого нерухомого майна у період з травня 2016 року по березень 2018 року.
Суд зазначає, хоч у згаданому рішенні суд і посилається на лист позивача № 48-1613 від 16.06.2017, який дійсно стосується періоду користування орендованим майном, проте такий лист Суд не вважає прямим та єдиним доказом відсутності у відповідача можливості використовувати саме орендоване приміщення з травня 2016 року по березень 2018 року.
Окрім того, Суд звертає увагу, що важливим у даному випадку є те, що саме за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/20443/13 відстрочено до 12.01.2017 виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" звільнити та повернути орендоване державне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, загальною площею 506,10 кв.м. При цьому, заява відповідача мотивована тим, що нерухоме майно орендувалось з метою розміщення авіаційного тренажеру, виробником якого є компанія "Rediffusion" на даний час перейменована та має назву "Thales Training Ц Simulation Ltd.", зареєстрована у Великій Британії. Державною авіаційною службою на вказаний авіаційний тренажер видавались сертифікати та дозволи на використання. Заявник вказує, що демонтаж і подальше встановлення тренажеру на новому майданчику можливо лише фахівцями компанії виробника, або організації, якій виробник офіційно делегував таке право. Оскільки компанія-виробник авіаційного тренажеру не має представництва в Україні, залучення фахівців для проведення демонтажу авіаційного тренажеру може зайняти суттєвий проміжок часу.
Наведені обставини свідчать про те, що відсутність можливості демонтажу авіаційного тренажеру пов'язано з обставинами, за які відповідає саме відповідач.
Згідно з приписами п.п. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим, згідно положень ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.07.2018 у справі 905/1510/17.
Суд зазначає, що відповідачем доведено належними та достатніми доказами в порядку вимог Господарського процесуального кодексу України наявність вини позивача у позбавленні відповідача можливості користуватися саме орендованим нерухомим майном у період з травня 2016 року по березень 2018 року, у зв'язку з чим відсутні обставини звільнення орендаря від обов'язку здійснення орендної плати відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене вище, позовні підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягнення борг з орендної плати у розмірі 201 913,45 грн, пеня у розмірі 23 573,81 грн та інфляційні у розмірі 26 702,37 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Хорс" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, ідентифікаційний код 04937956) на користь Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, ідентифікаційний код 011282297) борг у розмірі 201 913 (двісті одна тисяча дев'ятсот тринадцять) грн. 45 коп., штраф у розмірі 6 057 (шість тисяч пятдесят сім) 40 грн, пеню у розмірі 23 573 (двадцять три тисячі п'ятсот сімдесят три) грн 81 коп., інфляційні у розмірі 26 702 (двадцять шість тисяч сімсот дві) грн. 37 коп. та судовий збір у розмірі 3 873 (три вісімсот сімдесят три) грн. 71 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30.07.2018
Суддя Т.Ю. Трофименко