ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2018Справа № 910/6058/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма - Електросвіт" (03143, м. Київ, вул.Заболотного 15)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергорішення" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд.10/4)
про стягнення 677 206,23 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Товкайло А.В.
від відповідача: Адамчук Н.В.
В судовому засіданні 25.07.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергорішення" про стягнення 677 206,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору № 19 від 29.09.2017 відповідач не здійснив своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар на загальну суму 3 316 962,50 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 428 366,43 грн. Крім того, за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань позивачем нараховано 3% річних у розмірі 8 244,37 грн., інфляційні втрати у розмірі 43 9834,77 грн., пеня у розмірі 82 262,54 грн. та штраф у розмірі 114 398,12 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/6058/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 13.06.2018.
12.06.2018 до господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та поновлення строку для надання відзиву на позовну заяву. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає про неотримання від позивача матеріалів позовної заяви та повідомляє про оплату заборгованості за поставлений товар.
У судовому засіданні 13.06.2018 суд на місці ухвали оголосити перерву до 20.06.2018 та зобов'язати відповідача надати контррозрахунок у строк до 18.06.2018.
20.06.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначає, що поставка позивачем товару та його оплата здійснювалась не на умовах і не на виконання договору №19 від 29.09.2017, а на підставі правочину укладеного у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунків. Також відповідач просить врахувати, що оскільки ним були оплачені рахунки за поставлений товар та жодних вимог від позивача не надходило, підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат не існує. Крім того, відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення пені та штрафу за порушення умов договору, що був укладений у спрощений спосіб. Разом з відзивом відповідачем було подано клопотання про поновлення строку для подання відзиву та прийняття відзиву до розгляду.
У судовому засіданні, призначеному на 20.06.2018, суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 13.06.2018, якою позивач зменшив позовні вимоги в частині основного боргу, що був оплачений відповідачем 23.05.2018 року, відкласти розгляд клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву та прийняття відзиву до розгляду та оголосити перерву до 18.07.2018.
У судовому засіданні 18.07.2018, за участю представників сторін, суд на місці задовольнив усне клопотання позивача та відклав розгляду справи на 25.07.2018 у зв'язку з необхідністю підготовки позивачу відповіді на відзив.
У судовому засіданні, призначеному на 25.07.2018, представник відповідач підтримав клопотання про поновлення строку для подання відзиву та прийняття його до розгляду, представник позивача проти поданого клопотання заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши подане клопотання, суд на місці ухвалив поновити відповідачу строк для подання відзиву та прийняти поданий 20.06.2018 відзив для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору, а також представника відповідача, який проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
29 вересня 2017 року між Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" (надалі- позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергорішення" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 19 (надалі- договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю кабельно-провідникову та/або електросвітло-технічну продукцію (надалі-товар), а продавець зобов'язався прийняти та оплатити товар.
З матеріалів справи вбачається, що в період з жовтня по грудень 2017 року, згідно видаткових накладних: №ВР00002586 від 19.10.2017, №ВР00002653 від 24.10.2017, №ВР00002834 від 07.11.2017, № ВР00002835 від 07.11.2017, №ВР00002936 від 15.11.2017, №ВР00003055 від 23.11.2017, № ВР00003230 від 06.12.2017 та №ВР00003292 від 12.12.2017, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 316 962,50 грн.
Оскільки оплата поставленого товару була здійснена лише частково на суму 2 888 596,07 грн., позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості вих. №1 від 11.04.2018, у якій просив негайно сплатити існуючий борг у розмірі 428 366,43 грн. та штрафні санкції у розмірі 177 618,86 грн.
23 травня 2018 року згідно платіжного доручення №4907 відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 428 366,44 грн., з призначенням платежу: «Оплата за кабель згідно рахунку №ВР00003987 від 14.09.2017», що стало підставою для звернення позивача з заявою про зменшення позовних вимог в частині сплаченого основного боргу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 19 від 29.09.2017, а саме в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, у останнього виникла заборгованість перед позивачем, яка з урахуванням заяви про зменшення складає 248 839,79 грн. (3% річних у розмірі 8 244,37 грн., інфляційні втрати у розмірі 43 9834,77 грн., пеня у розмірі 82 262,54 грн. та штраф у розмірі 114 398,12 грн.).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частини першої та другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).
Судом встановлено, що згідно видаткових накладних №ВР00002586 від 19.10.2017, №ВР00002653 від 24.10.2017, №ВР00002834 від 07.11.2017, № ВР00002835 від 07.11.2017, №ВР00002936 від 15.11.2017, №ВР00003055 від 23.11.2017, № ВР00003230 від 06.12.2017 та №ВР00003292 від 12.12.2017 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 316 962,50 грн.
При цьому, як вбачається зі змісту вищезазначених видаткових накладних, останні не містять жодного посилання на договір поставки №19 від 29.09.2017, натомість видані відповідно до рахунків №ВР00003987 від 14.09.2017 на суму 2 432 323,56 грн. та №ВР00004089 від 20.09.2017 на суму 902 177,82 грн., які виставлялись позивачем та передували укладеному між сторонами договору від 29.09.2017.
Факт прийняття товару та відповідно його оплати відповідачем за вказаними рахунками підтверджується наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товару, банківськими виписками з рахунків ТОВ "НВП "Енергорішення" за період з 29.09.2017 по 14.06.2018, та платіжними дорученнями про оплату товару, які в призначенні платежу містять посилання на виставлені позивачем рахунки №ВР00003987 від 14.09.2017 та №ВР00004089 від 20.09.2017.
Судом також прийнято до уваги, що у Специфікаціях №1, №2 до договору №19 від 29.09.2017, які є невід'ємними частинами договору та у яких містяться істотні умови договору поставки такі як: ціна, кількість, асортимент та місце поставки, зазначається адреса доставки (місце поставки) товару: Вінницька область, село Гуменне, ПС «Вінницька» (для товарів у Специфікації №1) та м. Кривий Ріг, вул. Арсентьєва, 2В, ПС «Першотравнева» (для товарів у Специфікації №2).
При цьому, як вбачається із доданих до матеріалів справи товарно-транспортних накладних №2586 від 19.10.2017, №2835 від 07.11.2017, №3055 від 23.11.2017, №3230 від 06.12.2017, у яких наявні посилання на видаткові накладні №ВР00002586 від 19.10.2017, № ВР00002835 від 07.11.2017, №ВР00003055 від 23.11.2017, № ВР00003230 від 06.12.2017, місцем розвантаження (місцем поставки) товару є: 01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд. 10, прим. 4.
Таким чином, з огляду на фактичні правовідносини, які склалися між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергорішення", суд дійшов висновку, що поставка позивачем товару та відповідно його оплата відповідачем була здійснена не на виконання умов договору № 19 від 29.09.2017, а згідно укладеного у спрощений спосіб договору поставки шляхом виставлення позивачем рахунків від 14.09.2017 та 20.09.2017.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 1.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оплата поставленого позивачем товару у розмірі 3 316 962,50 грн. була здійснена з простроченням виконання грошового зобов'язання, що стало наслідком нарахування відповідачу 3% річних у розмірі 8 244,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 43 9834,77 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пп.4.1 п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних суд встановив, що останні є обґрунтованим та арифметично вірним за період визначений позивачем, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 43 9834,77 грн. та 3 % річних у розмірі 8 244,37 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення пені у розмірі 82 262,54 грн. та штрафу у розмірі 114 398,12 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З огляду на викладене вбачається, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.
Оскільки судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору укладеного у спрощений спосіб, підстави для нарахування штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару відсутні, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма - Електросвіт", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Енергорішення" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд.10/4, ідентифікаційний код 21540309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма - Електросвіт" (03143, м. Київ, вул. Заболотного 15, ідентифікаційний код 35911101) 3 % річних у розмірі 8 244 (вісім тисяч двісті сорок чотири) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 43 934 (сорок три тисячі дев'ятсот тридцять чотири) грн. 77 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 208 (сім тисяч двісті вісім) грн. 18 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30.07.2018
Суддя Пукшин Л.Г.