Справа № 361/7539/17 Головуючий у І інстанції Радзівіл А. Г.
Провадження № 22-ц/780/3102/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.
Категорія 47 26.07.2018
Іменем України
26 липня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Журби С.О.,
суддів Яворського М.А., Сержанюка А.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 09 липня 2005 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають неповнолітніх сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначала, що спільне подружнє життя у них не склалося, тому вони почали проживати окремо один від одного, не ведуть спільного господарства. Діти залишилися проживати з позивачем, яка самостійно їх утримує. Оскільки між ними не досягнуто згоди щодо матеріального утримання дітей, позивач змушена звернутися до суду.
З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просила суд стягнути із відповідача на її користь аліменти в розмірі ? частини від усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/2 частини від усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання доньки ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 08 грудня 2017 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування та неправильність встановлення судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідач протягом тривалого часу лікується від хронічного захворювання і на це щомісячно витрачається значна кількість коштів, а також його матеріальне становище, оскільки починаючи з кінця 2017 року він не отримує доходу, перебуваючи фактично безробітним станом на теперішній час, відповідач утримував себе та надавав позивачу грошові кошти на утримання дітей виключно за рахунок коштів заощаджень та взятих в борг грошових коштів. Також просив врахувати, що він утримує свого батька, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який є непрацездатним та отримує пенсію за віком. На підтвердження даних обставин додав до апеляційної скарги ряд документів.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає у повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, , що з 09 липня 2005 року сторони перебувають у шлюбі. Від спільного подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4, про що свідчить копія свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1, виданого 10 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві та донька ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 19 травня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві. Батьком у свідоцтвах про народження дітей зазначено ОСОБА_2 (а.с. 15-16).
Відповідач ОСОБА_2 визнавав вимоги щодо стягнення аліментів, але просив встановити їх у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини ( а/с 37, 45-48).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з того, що домовленість про сплату аліментів на дитину між сторонами відсутня, відтак стягнув аліменти на утримання дітей аліменти в розмірі 1/2 частини від усіх видів його доходів, взявши до уваги стан здоров'я та матеріальне становище дітей, врахував визнання позову відповідачем, а також те, що в судовому засіданні не надані докази існування обставин, які б спростовували такі висновки суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 180 ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. ч. 1,2,3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року).
За змістом ст. ст. 181, 182 СК України, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначені розміру аліментів суд, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що із відповідача на користь позивача підлягають стягнення аліменти на утримання неповнолітніх дітей.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Свою незгоду з ухваленим по суті справи рішенням апелянт обґрунтовує безпідставним з його точки зору неврахуванням судом першої інстанції матеріального положення та стану здоров'я відповідача, а також знаходження на його утриманні непрацездатного батька. В той же час докази на підтвердження таких посилань апелянта були ним представлені лише до апеляційної інстанції та до суду першої інстанції не надавалися. При цьому апелянтом не було належним чином обґрунтовано наявність обставин, які б перешкодили йому подати такі докази до суду першої інстанції, відтак й передбачених законом підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи. Більш того, в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач взагалі не посилався на такі обставини.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що вказані доводи відповідача та надані до апеляційного суду докази на їх підтвердження не можуть бути прийняті судом і не можуть доводити незаконність оскаржуваного рішення суду. Суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи відповідно до наявних у ній на час розгляду матеріалів та представлених сторонами доказів, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому дане рішення є законним та обґрунтованим.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, крім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: А.С. Сержанюк
М.А. Яворський