Справа № 1540/3718/18
26 липня 2018 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про:
визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.05.2018 о 09:58:29 (індексний номер 41359503);
скасування запису №26391368, зареєстрованого 25.05.2018 о 15:46:41 державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 3 в м. Одеса.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису слід відмовити з наступних підстав.
В позовній заяві Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.05.2018 о 09:58:29 (індексний номер 41359503) та скасувати запис №26391368, зареєстрований 25.05.2018 о 15:46:41 державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 3 в м. Одеса.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2 проведено реєстрацію права власності за ксерокопіями документів, що суперечить нормам діючого законодавства, яке регулює правовідносини у сфері державної реєстрації прав. Вимоги частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачають виключний перелік підстав, коли у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено. Зокрема, коли заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а також коли наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Тобто, незважаючи на відсутність необхідних повноважень у заявника, неможливість встановлення моменту набуття речових прав у заявника (після придбання майна позивачем відчуження майна третім особам не здійснювалось), а також наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно (різні власники майна, різна площа об'єкта нерухомості), відповідачем були проігноровані дані обставини та, як наслідок, порушені вимоги вищевказаної статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З викладеного вбачається, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41359503 від 31.05.2018 о 09:58:29, прийняте державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, є незаконним, та таким, що порушує майнові права позивача та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з цим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Згідно з ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, в даному випадку спірні правовідносини виникли щодо реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв'язані питання пов'язані з реєстрацією права власності на нерухоме майно, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 14.03.2018 року у справі № 396/2550/17.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, суд вважає, що даний спір належить до розгляду у місцевому загальному суді в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну “встановлений законом” у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з &?г;…&?ц; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ;…&? ;”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, з урахуванням ст.170 КАС України, суддя прийшов до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису необхідно відмовити.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст.2, 4, 6, 19, 170, 171, 243, 248 КАС України, суддя -
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису - відмовити.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.А. Радчук