ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" липня 2018 р. справа № 809/990/18
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №60696-13 та №60698-13 від 31.05.2017, -
08.06.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №60696-13 та №60698-13 від 31.05.2017.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про наявність у позивача обов'язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, в результаті чого протиправно оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями від 31.05.2017 року за № 59862-13 визначив суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн. та за № 59864-13 визначив суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 23536,24 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем на виконання пункту 3 ухвали про відкриття провадження від 19.06.2018 27.06.2018 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду подано відзив на адміністративний позов за №280/09-19-10-02/09 від 27.06.2018, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що відповідачем прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної у зв'язку із тим, що позивач надав копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (т. 1 а.с. 193-197).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належать наступні об'єкти нерухомого майна:
- 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, смт. Лисець, вул. Чорновола, 22, що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 (а.с. 13) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17919783 від 28.02.2008 (а.с. 14);
1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Березівка, вул. Шевченка, 7а, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119284 від 04.08.2014 (а.с. 16).
Згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області визначено ОСОБА_1 за податковий період - 2016 рік суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн. згідно податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31.05.2017 за №60698-13 (а.с. 11) та в сумі 23 536,24 грн. відповідно до податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31.05.2017 за №60696-13 (а.с.9).
Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України - введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до вказаної вище норми, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування визначено об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпункту 266.3.2. пункту 266.3. статті 263 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Приписами підпункту 266.6.1. пункту 266.6. статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Суд зазначає, що відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4. статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 Податкового кодексу України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1. статті 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 за № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до пункту 8.3. статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно пункту 4.4. статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до пункту 10.3. статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт12.3.3. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з пунктом 12.5. статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
У той же час, підпунктом 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Судом встановлено, що податок на майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений рішенням 3 сесії VII демократичного скликання Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 31.01.2016 за №1-1-3/2016 (а.с. 33). ОСОБА_2 про податок на майно, яке є Додатком №2 до рішення сільської ради від 31.01.2016 за № 1-1-3/2016 (а.с. 17-19) визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до бюджету податку на майно.
Суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд прийшов до висновку, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік, оскільки не можуть мати зворотної дії в часі.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о. " проти Чеської Республіки", № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Разом з тим, суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що у випадку, коли промислова будівля належить не промисловому підприємству, то така будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.
Однак, з урахуванням висновків суду та рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов переконання про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 847,47 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 31.05.2017 за №60698-13 та в сумі 23536,24 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 31.05.2017 за № 60696-13.
Також суд бере до уваги доводи відповідача щодо належного вручення оскаржених податкових повідомлень-рішень позивачу, оскільки як слідує із матеріалів справи та чинного законодавства, останні повернулись контролюючому органу не з їх вини, а тому вважаються врученими.
Однак, це не впливає на той факт, що оскаржені податкові повідомлення-рішення №60696-13 та №60698-13 від 31.05.2017 винесені відповідачем з порушенням норм законодавства, а саме покладення обов'язку із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на позивача у 2016 році в даному випадку є безпідставним, оскільки податковим органом порушено порядок нарахування та сплати вказаного податку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення у повному обсязі.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 409,60 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1055180590.1 від 08.06.2018 (а.с. 3).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №60696-13 та №60698-13 від 31.05.2017.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, вул. Заклинських, 7А/1, м. Івано-Франківськ, 76018) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір в розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.