Справа № 369/1240/17
Провадження № 2/369/392/18
Іменем України
18.06.2018 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Усатова Д.Д.,
за участю секретаря Кузьменко П.О., Ярмак О.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 , ОСОБА_19, ОСОБА_20 , ОСОБА_21, ОСОБА_22 , ОСОБА_23, ОСОБА_24 , ОСОБА_25, ОСОБА_26 , ОСОБА_27, ОСОБА_28 , ОСОБА_29 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
03.02.2017 позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 , ОСОБА_19, ОСОБА_20 , ОСОБА_21, ОСОБА_22 , ОСОБА_23, ОСОБА_24 , ОСОБА_25, ОСОБА_26 , ОСОБА_27, ОСОБА_28 , ОСОБА_29 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що позивачу стало відомо, що вищевказані відповідачі (крім ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_8М.) 14.09.2016 відповідачі направили до Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в м. Києві колективний лист у якому розповсюдили недостовірну інформацію про позивача, а саме звинуватили його у вчиненні тяжкого злочину: «... Нас більше всього бентежить як людина, яка вчинила тяжкий злочин може працювати в новоствореній незаангажованій нацполіції». Також, за своїм змістом та формою даний лист, на думку позивача, принижує гідність, честь та ділову репутацію: «...Таким чином, якщо в лавах нацполіції будуть працювати такі особи то це може призвести до дискредитації, зменшення довіри та авторитету до нацполіції серед мешканців с. Горенка».
Ознайомившись із висновком перевірки за фактом можливих неправомірних дій працівника Оболонського УП ГУ ГП в м. Києві від 10.11.2016 року, який затверджений заступником Голови Національної поліції України - начальником Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_30Є, позивача обурив той факт, що дані особи фактично стверджують, що він вчинив тяжкий злочин, який посягає на статеву свободу особи (із пояснення гр. ОСОБА_5 - йому стало відомо про кримінальний злочин вчинений 14.03.2014 р. громадянином ОСОБА_1, а саме згвалтування дівчини ОСОБА_31, ІНФОРМАЦІЯ_1, та що по даному факту відкрите кримінальне провадження № 12014110040000430»; із пояснення гр. ОСОБА_26 - останній підтверджує повністю пояснення ОСОБА_5 та додав, що його засмучує та обурює той факт, що ОСОБА_1 на даний час продовжує працювати в Національній поліції України, а також, що його під час затримання виводили в наручниках; із пояснення гр. ОСОБА_24 - ОСОБА_1 зґвалтував дівчину у 2014 році та не був покараний). Зі слів ОСОБА_5, ОСОБА_26, та ОСОБА_24, інші учасники колективного листа дадуть аналогічні свідчення.
Зазначена в листі та матеріалах перевірки недостовірна інформація про позивача стала відома керівництву Національної поліції України та Головного Управління Національної поліції в м. Києві, а також його керівникам та колегам за безпосереднім місцем роботи. дану недостовірну інформацію відповідачі розповсюджують і серед мешканців села Горенка, яке розташоване в Києво-Святошинському районі, Київської області, де привселюдно називали позивача «ґвалтівником», про що є відповідні покази свідків. Отже, своїми діями вказані особи на думку позивача порушили особисті немайнові права позивача та завдали істотної шкоди його відповідним особистим немайновим благам.
Після проведеної перевірки громадянину ОСОБА_5 була надіслана відповідь на колективний лист за вихідним номером № Кол-4921/ОСОБА_2 5260/125/51/01-2016 від 10.11.2016, у якій зазначено, що вказана у колективному листі інформація свого підтвердження не знайшла. Як стало відомо позивачу від небайдужих мешканців його села, того ж дня голова громадської організації «Горенський правозахисник» ОСОБА_7 направив до Національної поліції України скаргу на дії службових осіб, які проводили вищевказану перевірку, закликав по даному факту провести повторну перевірку та знову розповсюдив стосовно нього недостовірну інформацію, звинувативши позивача у вчиненні вищевказаного тяжкого злочину.
Вказана недостовірна інформація жодним чином не стосується професійної діяльності позивача, тому у відповідачів не було жодних підстав звертатися то вищевказаних органів виконавчої влади, їхні неодноразові звернення та публічні звинувачення були викликані не бажанням захистити свої права, свободи чи законні інтереси, а бажанням принизити честь, гідність та нашкодити діловій репутації позивача.
В провадженні прокуратури Київської області перебувало кримінальне провадження за № 12014110040000430 від 14.03.2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України. Про підозру у вчиненні злочину по даному кримінальному провадженні нікому не повідомлялось. За результатами досудового розслідування 05.07.2014 у вищевказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення). Також, заявниця по даному кримінальному провадженні вказувала на іншу особу, яка начебто її зґвалтувала, а процесуальним статусом позивача був статус свідка, оскільки деякі обставини, вказані у заяві, відбувалися за місцем його проживання. Таким чином, неодноразово розповсюджена відповідачами інформація є відвертим наклепом та не відповідає дійсності, про що даним особам, на думку позивача, було добре відомо.
На думку позивача, безпосереднім мотивом розповсюдження відповідачами проти нього недостовірної інформації, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, є те, що у 2015 році він приймав участь у місцевих виборах та був кандидатом у депутати до Горенської сільської ради. Позивач вважає, що це спроба тиску на нього та бажання дискредитувати його в очах односельчан,тому просив суд зобов'язати відповідачів спростувати неправдиву інформацію стосовно його причетності до вчинення вищевказаного тяжкого злочину у місцевих засобах масової інформації, стягнути з відповідачів на мою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2017 в зв'язку із задоволенням заяви про відвід судді Волчко А.Я . справу було передано на повторний автоматичний розподіл та передано до провадження судді Усатова Д.Д.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, та представник відповідачів заперечували щодо задоволення позову у повному обсязі, просили відмовити у його задоволенні
Інші сторони в судове засідання не зявились з невідомих причин, про дату судового засідання повідомлені належним чином.
Свідок позивача ОСОБА_32 в судовому засіданні 18.06.2018 пояснила суду, що в травні 2016 знаходилась в сільській раді, в той час коли туди були запрошені представники ЗМІ. Там образливо висловлювались відносно позивача, називали його ґвалтівником, хабарником, звинувачували в тому, що він підробив докази про свою участь в АТО. Все це відбувалось в приймальні приміщення Горенської сільської ради.
Свідок позивача ОСОБА_33 пояснив суду, що в 2016 році був присутній в сільській раді, коли були присутні представники ЗМІ. Відбувалась сварка щодо земельних ділянок. Були присутні відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_4,ОСОБА_6, ображали ОСОБА_1. Хто конкретно та що казав на адресу позивача сказати не може.
Свідок позивача ОСОБА_11 пояснив, що в травні 2016 до Горенської сільської ради приїздили представники телебачення. В сільській раді були присутні ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Заявляли, що позивач не є учасником АТО - ОСОБА_7 та ОСОБА_4,Шепелєва.Відповідачка ОСОБА_6 казала на адресу позивача, що він не АТОвець.Що казав ОСОБА_4 не пам'ятає, ОСОБА_7 теж звинуватив позивача у підробці документів учасника АТО та називав ґвалтівником. Разом з односельцями свідок прийшов до сільського голови з проханням надати Генеральний план села, після чого розпочалась сварка. Хто та що конкретно казав образливо на адресу позивача не пам'ятає.
Свідок позивача ОСОБА_34 пояснив суду, що позивача ображали десь в травні 2016 року. З ОСОБА_1 знайома з 2015 року за справами щодо незаконних операцій земельними ділянками. Сварку розпочала відповідачка ОСОБА_6, почала ображати позивача, звинувачувала у підробці документів.Що саме казала сказати точно не може.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Згідно положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В судовому засіданні встановлено, що в провадженні прокуратури Київської області перебувало кримінальне провадження за № 12014110040000430 від 14.03.2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України. стало відомо, що вищевказані відповідачі (крім ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_8М.) відповідачі направили до Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в м. Києві колективний лист у якому розповсюдили недостовірну інформацію про позивача, а саме звинуватили його у вчиненні тяжкого злочину: «... Нас більше всього бентежить як людина, яка вчинила тяжкий злочин може працювати в новоствореній незаангажованій нацполіції». Також, за своїм змістом та формою даний лист, на думку позивача, принижує гідність, честь та ділову репутацію: «...Таким чином, якщо в лавах нацполіції будуть працювати такі особи то це може призвести до дискредитації, зменшення довіри та авторитету до нацполіції серед мешканців с. Горенка».
Ознайомившись із висновком перевірки за фактом можливих неправомірних дій працівника Оболонського УП ГУ ГП в м. Києві від 10.11.2016 року, який затверджений заступником Голови Національної поліції України - начальником Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_30Є, позивача обурив той факт, що дані особи фактично стверджують, що він вчинив тяжкий злочин, який посягає на статеву свободу особи (із пояснення гр. ОСОБА_5 - йому стало відомо про кримінальний злочин вчинений 14.03.2014 р. громадянином ОСОБА_1, а саме згвалтування дівчини ОСОБА_31, ІНФОРМАЦІЯ_1, та що по даному факту відкрите кримінальне провадження № 12014110040000430»; із пояснення гр. ОСОБА_26 - останній підтверджує повністю пояснення ОСОБА_5 та додав, що його засмучує та обурює той факт, що ОСОБА_1 на даний час продовжує працювати в Національній поліції України, а також, що його під час затримання виводили в наручниках; із пояснення гр. ОСОБА_24 - ОСОБА_1 зґвалтував дівчину у 2014 році та не був покараний). Зі слів ОСОБА_5, ОСОБА_26, та ОСОБА_24, інші учасники колективного листа дадуть аналогічні свідчення.
Зазначена в листі та матеріалах перевірки недостовірна інформація про позивача стала відома керівництву Національної поліції України та Головного Управління Національної поліції в м. Києві, а також його керівникам та колегам за безпосереднім місцем роботи
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованою Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови від 27 лютого 2009 р. за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
У відповідності до п.15 ППВСУ № 1 від 27.02.2009 року визначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27 лютого 2009 року передбачає, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності ( неповні або перекручені).
Відповідно до п. 19 вищезазначеної Постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження субєктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії" вказано на те, що необхідно проводити різницю між фактами та оціночними судженнями. Існування фактів може бути доведено в той час, як істинність оціночних суджень не завжди підлягає доказуванню).
У рішенні від 07.12.1976 року у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства Європейський Суд з прав людини зазначив і знову нагадав у п.41 свого рішення від 08.07.1986 року у справі Лінгенса (Lingens case, 12/1984/84/131), що свобода вираження поглядів, гарантована ст.10 ч.1 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства, й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ст.10 ч.2 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішенні від 18.07.1986 року (справа Лінгенса, п. 46) та у продовження цієї думки у п. 41 рішення від 29.03.2005 року у справі «Українська Пресс-Група» проти України підкреслив, що у своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст.10 Конвенції.
Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст.47-1 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У справі Lindon, Otcharotry Lanrens and Iuly v. France (рішення від 22.10.2007 pоку) Європейський Суд з прав людини знову нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести відмінність між ствердженнями про факти і оціночними судженнями. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, істинність оціночних суджень не може бути предметом доказування. Вимога довести істинність оціночного судження не може бути виконана і порушує саме право на вільне вираження поглядів, яке є важливим елементом права, гарантованого ст.10 Конвенції. Класифікація висловлювання як ствердження про факт чи оціночне судження представляє собою питання, яке перш за все знаходиться у рамках свободи розсуду національної влади, зокрема національних судів. Проте навіть якщо висловлювання представляло собою оціночне судження, воно повинно бути підтверджено достатньою фактичною підставою, за відсутності якого буде визнано таким, що виходить за належні рамки.
Згідно ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином чи у такій спосіб висловила думку або оцінку може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Відповідно до положень ч. 1,2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Відповідно до вимог ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Представником позивача та позивачем не надані докази завдання шкоди честі, гідності, ділової репутації діями відповідачів, а тому суд дійшов до висновку про недоведеність в цій частині заявлених вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Суд не знаходить беззаперечних доказів того, що відовідачі дійсно спричиняли таку шкоду позивачу, оскільки в судовому засіданні не виявилось можливим з'ясувати коли та що конкретно розповідав кожен з відповідачів та якою мірою кожен з висловів є таким, що спричинив шкоду честі та гідності позивача.
Що стосується стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, то в цій частині позову також слід відмовити, оскільки ця вимога є похідною від основних вимог позову.
Оскільки суд відмовляє позивачам у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем витрати не підлягають стягненню з відповідачів.
Керуючись ст. ст. 12, 19, 48, 81, 89, 141, 258-259, 263-265-, 268, 280 ЦПК України, ст. 94, 277, 297-299 ЦК України, ст. 34 Конституції України, Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Суддя Д.Д.Усатов