Справа № 466/3594/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/783/1004/17 Доповідач: ОСОБА_2
20 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 04 серпня 2017 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, зареєстрованого на проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, та призначено йому покарання у виді арешту строком на три місяці.
Зараховано в термін покарання час перебування під вартою з 25.04.2017 року та з урахуванням вимог ст. 72 КК України покарання вважається відбутим, та звільнено ОСОБА_8 з-під варти з зали суду.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою скасовано.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 04 квітня 2012 року в період часу з 11 год. 30 хв. по 15 год. 30 хв., перебуваючи у м.Львові, вчинив заздалегідь необіцяне приховування тяжкого злочину.
Зокрема, 04 квітня 2012 року в період часу близько 11 год. 30 хв. ОСОБА_10 на вул. Шевченка в м. Львові біля бару - ресторану «Талант» зустрів знайомих ОСОБА_11 , в якого він мав намір придбати автомобіль марки ВАЗ-2109, та ОСОБА_12 . Останні попросили на їх машині звозити їх по справах, тому що на той момент перебували в стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_10 погодився на таку пропозицію, оскільки мав намір відразу подивитись чи підходить йому автомобіль.
Завізши свідків в лісосмугу на вул. Шевченка в м. Львові ОСОБА_10 вийшов з автомобіля. На відстані близько 80-100 метрів від нього перебувала група людей, серед яких був потерпілий ОСОБА_13 та у якого були видимі ознаки побиття, а саме кров на лиці, руках, порваний одяг. Пробувши в лісосмузі близько 10-15 хвилин обвинувачений ОСОБА_10 повернувся на вул. Шевченка в м. Львові, однак про обставини, які бачив в лісосмузі не повідомив правоохоронні органи, тим самим приховавши злочинні дії по незаконному позбавленню волі людини.
Не погоджуючись із даним вироком, прокурор Львівської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі просить вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 04 серпня 2017 року відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.396 КК України скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146 та ч.2 ст.189 КК України та засудити: за ч.2 ст.146 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; за ч.2 ст.189 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор покликається на те, що суд першої інстанції, перекваліфіковуючи дії обвинуваченого ОСОБА_8 з ч.2 ст.146, ч.2 ст.189 КК України на ч.1 ст.396 КК України, не навів мотивів такого рішення, лише зазначив, що вважає обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.146, ч.2 ст.189 КК України таким, що не знайшло свого підтвердження, оскільки стороною обвинувачення в судовому засіданні жодним доказом не доведено, що обвинувачений ОСОБА_10 будь-яким чином причетний до незаконного позбавлення волі потерпілого ОСОБА_13 та вимагання коштів за його повернення.
На переконання прокурора, вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки викладені у ньому висновки не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, судом не зазначено мотиви, з яких ним взято до уваги одні докази та відкинуто інші, ухваленим з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, з порушенням закону України про кримінальну відповідальність з огляду на те, що вирок не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК України, перекваліфікацію дій ОСОБА_8 судом здійснено за відсутності для цього правових підстав, визначених КК України, при цьому у вироку не зазначено мотиви зміни обвинувачення.
Адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить у своїй апеляційній скарзі вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 04 серпня 2017 року скасувати та закрити кримінальне провадження.
Апеляційні вимоги адвоката мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним фактичним обставинам справи, мають суб'єктивний та упереджений зміст, а також не спростовують тих доводів та обставин, на які посилався підсудній під час розгляду справи як на підставу його невинуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
На переконання захисника, докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження та на які у своєму вироку посилається суд першої інстанції у їх сукупності свідчать, що пред'явлене обвинувачення ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень, ч.2 ст.146, ч.2 ст.189 КК України, та перекваліфікування судом на ч.1 ст.396 КК України, є недоведеним, оскільки ані сторона обвинувачення під час розгляду справи в суді, ані суд в своєму вироку не надали тих достатніх та необхідних, належних й допустимих доказів, які б свідчили про вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, яка підтримала подану апеляційну скаргу та заперечила проти апеляційних вимог захисника, обвинуваченого та його захисника на підтримання поданої адвокатом апеляційної скарги та вважають безпідставними апеляційні вимоги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг та обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України, за обставин, описаних у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованим, вмотивованим, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_13 про те, що 04 квітня 2012 року близько 11 год. 30 хв. на вул. Шевченка в м. Львові ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші особи незаконно позбавили його волі, заштовхали в білий бус марки «Фольксваген» та завезли в лісопосадку по вул. Шевченка в м. Львові. Витягнувши його з автомобіля дані особи наносили йому тілесні ушкодження, при цьому телефонуючи його дружині з вимогою сплатити 50000 доларів США за його повернення. Коли він перебував в лісосмузі близько трьох годин, туди на автомобілі марки ВАЗ-2109, темного кольору, приїхав обвинувачений ОСОБА_10 , а також ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Останні вийшли з машини та підійшли до нього та його викрадачів, а ОСОБА_10 залишився стояти біля автомобіля. Відстань між ним, потерпілим та обвинуваченим ОСОБА_8 була близько 80-100 метрів. Пробувши біля машини 10-15 хвилин обвинувачений поїхав та більше він його не бачив. Зазначає, що коли ОСОБА_10 перебував біля автомобіля в лісопосадці, йому побоїв ніхто не наносив, однак ОСОБА_10 мав би бачити, що він побитий, у нього кров на обличчі та розірваний одяг; показаннями потерпілої ОСОБА_17 , даними в судовому засіданні про те, що 04 квітня 2012 року на вул. Шевченка в м. Львові ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші викрали її чоловіка та вимагали у неї 50000 доларів США за його повернення. ОСОБА_10 їй з вимогою про викуп не телефонував, його не затримали при передачі коштів та жодного разу вона його не бачила; показаннями допитаних у суді першої інстанції свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які повідомили, що у 2012 році працювали в УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області. 04 квітня 2012 року до них звернулася потерпіла ОСОБА_13 та повідомила, що невідомі особи викрали її чоловіка та вимагають за його повернення 50000 доларів США. Шляхом проведення оперативних дій того ж дня викрадачів було затримало на вул. Шевченка в м. Львові. При затриманні обвинуваченого ОСОБА_10 не було. При проведенні спостереження також ОСОБА_10 встановлений не був. Зазначають, що в подальшому шляхом проведення оперативно-розшукових заходів було встановлено, що до викрадення потерпілого причетний ОСОБА_10 , однак що саме було встановлено та яка роль обвинуваченого у викраденні потерпілого, пригадати не могли; показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_12 про те, що 04 квітня 2012 року вони підїхали разом з ОСОБА_8 до лісосмуги на вул. Шевченка в м. Львові, ОСОБА_10 залишився стояти біля машини та в його присутності ніхто потерпілому ударів не наносив;вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2013 року, яким ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 визнані винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України;вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 03 червня 2016 року, яким ОСОБА_20 визнаний винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 07 липня 2014 року, яким ОСОБА_14 визнаний винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України; вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2016 року, яким ОСОБА_15 визнаний винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.
На виконання вимог закону суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й дав оцінку доказам відповідно до ст. 94 КПК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 396 КК України, оскільки він бачив у потерпілого наявні тілесні ушкодження, кров на обличчі, однак не повідомив правоохоронні органи про даний факт, чим фактично приховав вчинення тяжких злочинів.
Доводи апеляційної скарги адвоката про відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, є необґрунтованими та спростовуються показаннями потерпілого, яким суд надає віри.
Суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189 КК України, не знайшло свого об'єктивного підтвердження в ході судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення жодним доказом не доведено, що обвинувачений ОСОБА_10 будь-яким чином причетний до незаконного позбавлення волі потерпілого ОСОБА_13 та вимаганні коштів за його повернення, відтак доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Докази, на які покликається прокурор у своїй апеляційній скарзі, як на обґрунтування доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, зокрема на рапорт про надходження повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 31 травня 2016 року, протокол огляду грошових коштів від 04 квітня 2012 року, рапорт від 04 квітня 2012 року, протокол добровільної видачі від 05 квітня 2012 року, протокол добровільної видачі від 06 квітня 2012 року, протоколи пред'явлення фотознімків для впізнання, постанови про визнання предметів речовими доказами та інші, колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що за своїм змістом не мають жодного доказового значення для встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, а є лише процесуальним оформленням окремих слідчих дій у кримінальному провадженні.
У ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на наведене, твердження про неповноту судового розгляду, невмотивованість судового рішення й невідповідність висновків суду фактичним обставинам срави є необґрунтованими, й колегія суддів їх до уваги не бере.
Призначаючи ОСОБА_8 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його наслідки, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, та призначив покарання, що за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційним переглядом не встановлено.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції є законним й обґрунтованим, а отже підстав для його зміни чи скасування та для задоволення вимог апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 04 серпня 2017 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін, апеляційні скаргипрокурора Львівської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4