23 червня 2018 року Справа № 804/211/854/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови відповідача в призначенні її пенсії в разі втрати годувальника протиправною та про зобов'язання останнього призначити їй інший вид пенсії з числа звернення 18.01.2018 року, зокрема: у разі втрати годувальника.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії по втраті годувальника-військовослужбовця та такими діями порушив її право на соціальний захист гарантований ст.46 Конституції України, оскільки її чоловік приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період проходження спеціальних зборів, будучи мобілізованим до військової частини, а тому він прирівнюється до військовослужбовців.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.03.2018 року адміністративну справу передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
04.05.2018 року адміністративна справа № 211/854/18 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Букіній Л.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
14.06.2018р. представник відповідача подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимогв повному обсязі посилаючись на те, що померлий чоловік позивача не мав права на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262), оскільки законодавством передбачено лише прирівняння даних осіб до військовослужбовців саме строкової служби, яким пенсії за Законом №2262 не призначаються, а, за таких обставин, визнати за позивачем право на пенсію в разі втрати годувальника немає законних підстав. Крім того, представник відповідача зазначає, що при зверненні до головного управління за призначенням вказаної пенсії, позивачем не дотримано Порядку №3-1, оскільки форма поданої нею заяви не відповідає додатку 1 до п.7 вказаного порядку, а тому відповідь на вказану заяву була надана відповідачем у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
У зв'язку з перебуванням судді Букіної Л.Є. у відрядженні з 25.06.2018р. по 04.07.18р. дана адміністративна справа вирішується 04.07.2018р. у відповідності до вимог ст.ст. 241, 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є вдовою учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, ветерана війни ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач має страховий стаж 28 років та вік більше 55 років. Позивач перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 23.08.1980 р. по день його смерті. Після смерті чоловіка повторний шлюб не брала.
Позивач є дружиною військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивач з 17.01.2008 р. отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і 18.01.2018р. звернулася до відповідача із заявою та необхідними документами для переведення її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією відповідної заяви, наявною у справі.
Листом № Л1042-18 від 06.02.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для призначення даної пенсії у зв'язку з тим, що її померлий чоловік, який був направлений на спеціальні збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не віднесений до кола осіб, які мають право на призначення пенсії згідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та не входить до переліку осіб, встановлених ст.29 цього закону.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у переведенні її на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та зобов'язати відповідача перевести її з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 17.11.2017р., посилаючись на те, що відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії по втраті годувальника-військовослужбовця та такими діями порушив її право на соціальний захист гарантований ст.46 Конституції України, оскільки її чоловік приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період проходження спеціальних зборів, будучи мобілізованим до військової частини, а тому він прирівнюється до військовослужбовців.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про переведення її на інший вид пенсії) встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986- 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988- 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Відповідно до ст.ст. 5, 6 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (у редакції чинній в період знаходження ОСОБА_2 на військових зборах), військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За нормами ст.ст. 7, 8, 9 вказаного Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Підпунктом 3 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями, що також кореспондується з нормами ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
При цьому, можливість отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача - ОСОБА_2 - військовозобов'язаний, який був призваний на військові збори та помер внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією експертного висновку.
Відповідно до норм ст.30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262) незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
А згідно до ст.37 Закону №2262 передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що за умови, що позивач не взяла повторний шлюб, вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Також і позиція щодо можливості отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, зокрема, для дружини військовослужбовця, якщо вона не взяла повторний шлюб, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи висловлена і у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року у справі №21-1887а15.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, відповідачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника, відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
При цьому, є безпідставними доводи відповідача про те, що при зверненні до головного управління за призначенням вказаної пенсії, позивачем не дотримано Порядку №3-1, оскільки форма поданої нею заяви не відповідає додатку 1 до п.7 вказаного порядку з огляду на те, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Л1042-18 від 06.02.2018р. містить лише посилання на відсутність підстав для її призначення, а не вказує на відсутність документів чи певний порядок звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», суд дійшов висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону №2262 у зв'язку з відсутністю підстав для її призначення діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача в частині визнання бездіяльності відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» протиправною підлягають задоволенню.
Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Таким чином, з урахуванням наведеної судової практики, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача перевести позивача з пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Щодо клопотання про негайне виконання, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за місяць.
За результатами розгляду справи суд не присуджує виплату пенсії позивачу, у зв'язку з чим, підстав для задоволення клопотання про негайне виконання рішення суду не вбачається.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач як дружина померлого громадянина, віднесеного до 1 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнений від сплати судового збору за п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) перевести ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію по втраті годувальника, що призначається членам сім'ї військовослужбовців, відповідно до ст.ст. 30, 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 18.01.2018 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна