Справа № 355/809/18
Провадження № 2/355/481/18
27 липня 2018 року Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Коваленка К.В.
за участі секретаря Котенко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
До суду з зазначеним позовом звернувся позивач, свої вимоги мотивує тим, що відповідно до підписаної анкети-заяви № б/н від 01.11.2010 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 500.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до умов укладеного договору, договір складається з заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав і станом на 31.03.2018 року має заборгованість у розмірі 11938.09 грн., яка складається з наступного:
-422.70 грн. - заборгованість за кредитом;
6972.64 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
3498.08 грн. - заборгованість за пенею та комісією;
а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
500.00 грн. - штраф (фіксована частина).
544.67 грн. - штраф (процентна складова).
Оскільки на даний час відповідач ухиляється від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ ОСОБА_2 «ПриватБанк», просять суд стягнути з відповідача на користь ПАТ ОСОБА_2 «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 11938.09 грн. за кредитним договором № б/н від 01.11.2010 року та понесені позивачем судові витрати в сумі 1762.00 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до суду не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини своєї неявки суд не повідомив.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, а відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим в судове засідання не з'явився, поважності причин своєї неявки не повідомив, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в ній даних чи доказів ( постановити заочне рішення ).
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не проводилося.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.11.2010 року ОСОБА_3 став клієнтом банку ідентифікувавшись та ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг згідно якої отримав кредитну картку « Універсальна» ( а.с.8 ).
Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_3, останній висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, при цьому вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви визначено, що Заява разом з Пам'яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.
01.11.2010 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 500.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту ОСОБА_2 керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити ( зменшити або збільшити ) кредитний ліміт.
Як вбачається із обґрунтування позовних вимог, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
В той же час суд вважає, що позивачем, ПАТ КБ «ПриватБанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам'ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про наявність між сторонами договірних відносин про надання банківських послуг.
За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Суд звертає свою увагу на ту обставину, що правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов'язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності. Однак, остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15.
Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі, вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.
Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту слід зазначити, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).
Суд звертає свою увагу на ту обставину, що позивачем в порушення ст.81 ЦПК України, не надано доказів того, що ОСОБА_5, яка передбачена умовами Заяви ( а.с.8), була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк її дії ( що є істотними умовами договору), доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Окрім того, на час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником. Наданий же позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 01.11.2010 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. На думку суду, розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Заявляючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання.
Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України.
За вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом письмових доказів переконують суд про відсутність обставин, за яких даний позов підлягав би до задоволення.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 43,76-81,82,89, 95, 135, 259, 263-265,п.5 ст.279 ЦПК України, ст.ст. 536,625, 526, 527, 530, ч.1 ст.598,599,610, ч.2 ст.615,629,1050,1054 ЦК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Баришівського
районного суду ОСОБА_6