10 листопада 2016 р. Справа № 804/3562/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді при секретарі ОСОБА_1 ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26.10.2014р. по 31.03.2015р. відповідно до частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_3, заробітної плати за період з 01.05.2014р. по 31.12.2015р. відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплати ОСОБА_3, заробітну плату за період з 26.10.2014р. по 31.03.2015р. відповідно до посадового окладу встановленого частиною першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Дніпропетровській області нарахувати та виплати ОСОБА_3, заробітну плату за період з 01.05.2015р. по 31.12.2015р. відповідно до посадового окладу встановленого абз. 2 ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює в апараті Марганецького міського суду Дніпропетровської області на посаді помічника судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області. У зв'язку із змінами у законодавстві працівників апарату судів мали право на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру». Це право підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» видатків на ці потреби не було передбачено.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, у позовній заяві та в клопотанні просив суд розглядати справу без його участі.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання явку свого представника не забезпечив. Надав до суду письмові заперечення на позов, в яких посилався на відсутність законодавчого механізму реалізації норм ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", так як не внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". А відтак, відповідач стверджував про відсутність юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади у розмірах інших, ніж це передбачено Додатком 47 постанови № 268, оскільки нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснюється лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет.
Згідно статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 до 01 травня 2016 року була державним службовцем, втратила статус державного службовця на підставі ч. 3 ст. 3 та ч. 1 ст. 92 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та працюю в Марганецькому міському суду Дніпропетровської області на посаді помічника судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області з 01.10.2008 року по теперішній час, станом на 01 травня 2016 року мала 9 ранг державного службовця та 5 категорію посад державних службовців.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», яким внесено зміни до статті 144 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закон України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Відповідно до підпункту 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно із правилами статті 142 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015 року.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року №80-VІІІ визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Законом України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закон України «Про прокуратуру» та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Таким чином, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року №719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу 2 частини 1 статті 144 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», частини 1 статті 147 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року по справі №820/4648/15, від 13 липня 2016 року по справах №820/4653/15 та №818/3372/15.
Згідно із приписами статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, судом під час розгляду справи не встановлено неправомірності дій відповідача при обчисленні та виплати заробітної плати позивачу, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 10.11.2016р. Помічник судді З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_4 ОСОБА_4