Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 липня 2018 р. Справа№805/5013/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленов А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнати дії протиправними щодо невиплати позивачу пенсії з 01.03.2015 року та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсію за весь період з 01.03.2015 року.
27 червня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у червні 2018 року позивач подав до відповідача з проханням поновити виплату пенсію та надати роз'яснення щодо підстав призупинення виплати пенсії. Після звернення до відповідача позивачу було повідомлено, що припинення виплати пенсії пов'язане з перевіркою місця проживання за адресою вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують права, які гарантовані Конституцією України.
В установлений судом строк, відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду був наданий відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивач перебуває на обліку в управлінні як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції. З 01.04.2015 позивачу припинено виплату пенсії на Центральному рівні згідно підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю. За проведенням соціальних виплат.
Вважає, що управління діяло в межах чинного законодавства. Крім того, зазначає, виплату пенсії позивачу поновлено з травня 2018 року. На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, пенсіонером (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 серія ААБ № 269016) та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з району проведення антитерористичної операції у Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області згідно довідки від 14 листопада 2017 року № НОМЕР_2 за адресою: Донецька область, Слов'янський район, с. Маячка, вул. Маячка, 27.
За заявою позивача пенсійна справа була взята на облік Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, що підтверджується Розпорядженням управління від 16.04.2018 з виплатою з 01.04.2015.
Рішенням комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 24.10.2017 № 67 поновлено виплату пенсії ОСОБА_1
Крім того, відповідачем до суду була надана довідка про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1, відповідно до якої пенсія виплачена по березень 2015 року включно, рішення управління про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем до суду не надано.
Інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати відповідачем суду не надано.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та заперечення на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.
Відповідач підтвердив взяття позивача на облік та виплату пенсії позивачу по березень 2015 року (включно). В той же час, рішення управління про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, відповідачем до суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення виплати пенсії відповідно до статті 49 ЗУ №1058 пенсійним органом не приймалось.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з 01 квітня 2015 року по теперішній відповідач безпідставно не виплачує позивачу пенсію.
Тобто, відповідач діяв всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Крім того, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
Відповідно до ч. 1 Розділу 1 Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” В абзаці дев'ятому статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” слова "довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи" виключено.
Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” доповнена частина 1статті 4 Закону України від 20 жовтня 2014 року “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Крім того, суд зазначає наступне.
Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову у справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.
Крім того,закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.
Крім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Враховуючи вищевикладене, та те, що рішення про припинення виплати пенсії управлінням не приймалось, а позивачем виконано певний порядок, встановлений для осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території, отже, пенсійний орган неправомірно не здійснює пенсійні виплати позивачу з 01 квітня 2015 року по теперішній час.
Втім суд звертає увагу на наступне, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з 01 березня 2015 року, проте з наданої відповідачем довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії за період з січня 2015 року по квітня 2018 року судом встановлено, що відповідачу припинено пенсійні виплати саме з 01 квітня 2015 року. Тобто за березень 2015 року нараховано та виплачено суму пенсійних виплат у розмірі 1098,83 грн.
Крім, того відповідачем надано довідку про отримання пенсії з травня 2018 року.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2015 року.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу саме з 01 квітня 2015 року, суд вважає за необхідне визнати дії протиправними, щодо невиплати позивачу пенсії з 01 квітня 2015 року по 01 квітень 2018 року та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсію за весь період з 01 квітня 2015 року по 01 квітня 2018 року.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість за період з 01 квітня 2015 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення. Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями2-15,19-21,72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса вул. Маячка,27, с. Маячка, Слов'янський район, Донецька область, 84190) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 року по 01 квітень 2018 року включно.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 року по 01 квітень 2018 року включно виплатити заборгованість за весь період несплати.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84122, Донецька область, м. Словянськ, площа Соборна, 3) відновлення нарахування і виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса вул. Маячка,27, с. Маячка, Слов'янський район, Донецька область, 84190) та виплатити заборгованість у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь Державного бюджету України.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 липня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Зеленов А.С.