Постанова
Іменем України
11 липня 2018 року
м. Київ
справа 644/5619/16-ц
провадження № 61-8917 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
особа, яка подала апеляційну/касаційну скарги - ОСОБА_2,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року у складі судді Матвієвської Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області
від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В.,
Піддубного Р. М., Швецової Л. А.,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 1993 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (дочка ОСОБА_7) належала на праві спільної власності квартира
АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, після смерті якої ОСОБА_8 успадкувала належну їй частку, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_8, заповіт не складала, на момент смерті проживала разом із своєю дочкою ОСОБА_9, яка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. В подальшому
ОСОБА_9 звернулась до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право власності на вказане майно, однак отримала відмову у зв'язку з необхідністю встановлення родинних відносин між нею, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова
від 09 жовтня 2013 року встановлено факт родинних відносин, зокрема, що ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_8 та бабусею ОСОБА_9
Крім того, ОСОБА_8 була рідною сестрою ОСОБА_10 (тітки
ОСОБА_9), якій на праві власності належала кімната АДРЕСА_3.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2014 року ОСОБА_9 визначено додатковий строк на подання заяви для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 тривалістю два місяці з дня набрання чинності рішення суду.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, свідоцтво про право власності на зазначене вище нерухоме майно не отримала, заповіт за життя не складала.
Позивач стверджувала, що протягом останніх п'яти років вона проживала з ОСОБА_9 однією сім'єю, доглядала за нею, купували продукти харчування, лікарські засоби, сплачувала комунальні послуги, оплатила усі необхідні платежі, пов'язанні з її похованням.
Посилаючись на те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 вступивши в управління та володіння спадковим майном, але нотаріус відмовив у видачі їй свідоцтва про права на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкодавцем, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 та кімнату АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом, як спадкоємець четвертої черги.
Рішенням Орджонікідзевського районним судом м. Харкова від 16 грудня
2016 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9, як спадкоємцем четвертої черги.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на кімнату АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9, як спадкоємцем четвертої черги.
Рішення суду мотивовано тим, що з наданих позивачем доказів убачається, що спадкодавець ОСОБА_9 успадкувала після смерті свої матері ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Після смерті ОСОБА_10 на підставі судового рішення їй було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, але у визначений термін для подачі заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_9 за життя не встигла звернутися з відповідною заявою до нотаріуса, інших спадкоємців після смерті ОСОБА_10 немає. Ураховуючи, що ОСОБА_9 фактично вступила в управління зазначеним спадковим майном, тобто успадкувала його, а позивач протягом п'яти років фактично проживала з нею однією сім'єю, вона має право на спадкування зазначеного майна, як спадкоємець четвертої черги за законом.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу Харківської міської ради відхилено, рішення Орджонікідзевського районним судом м. Харкова від 16 грудня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 протягом останніх п'яти років проживала разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини однією сім'єю, вони були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12
23 червня 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, у якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що він є рідним сином ОСОБА_9, тобто спадкоємцем першої черги, постійно проживав разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, проте не був зареєстрований за цією адресою. Вказував на те, що суд першої інстанції не з'ясував коло спадкоємців після смерті спадкодавця. Він не мав можливості оформити у встановленому законом порядку своє право на спадщину за відсутності паспорта. Про наявність рішення суду першої інстанції у цій справі дізнався лише коли невідомі йому люди заволоділи спірною квартирою.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилено, рішення Орджонікідзевського районним судом м. Харкова від 16 грудня
2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обгрунтована посиланням на відсутність підстав вважати ОСОБА_2 особою, яка прийняла спадщину у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини після смерті матері він не був зареєстрований по АДРЕСА_2, із заявою про встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини звернувся лише у 2017 році, тобто з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини, встановленого частиною першої
статті 1270 ЦК України.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року, представник
ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просила скасувати рішення Орджонідзевського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення вимог процесуального законодавства, суд першої інстанції не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_9, належно не перевірив чи дійсно позивач є спадкоємцем четвертої черги за законом, як особа, що проживала разом із спадкодавцем понад п'ять років однією сім'єю. Натомість суди не урахували, що ОСОБА_2 з народження постійно проживав по АДРЕСА_2, однак не був в ній зареєстрований. Після досягнення повноліття він не мав можливості зареєструватися у вказаній квартирі, оскільки паспорт громадянина України отримав лише 06 вересня 2016 року. На час відкриття спадщини він проживав разом зі своєю матір'ю, що можуть підтвердити сусіди, однак апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про їх виклик в судове засідання як свідків. Строк для подачі заяви про прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки на момент смерті матері не мав правовстановлюючих документів на квартиру та паспорта. Спірна квартира АДРЕСА_2 є його єдиним житлом. Також судами не було з'ясовано належність всього спадкового майна померлій ОСОБА_9
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
14 лютого 2018 року матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм спадкового законодавства у справах про визнання права власності у порядку спадкування судам необхідно встановити, яке саме майно належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, про визнання право власності на яке в порядку спадкування за законом заявлені позовні вимоги ОСОБА_1
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 1993 року, виданого Відділом приватизації житла підприємства «Харківські теплові мережі» на підставі наказу
від 03 листопада 1993 року за № 588, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, за життя заповіту складено не було.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_8, яка заповіту також не склала.
На момент смерті ОСОБА_8 її дочка - ОСОБА_9 проживала разом із спадкодавцем, від спадщини не відмовлялась та фактично її прийняла, вступивши в управління та володіння спадковим майном.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2013 року встановлено факт родинних зв'язків між ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а саме, що ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_8 та бабусею ОСОБА_9
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10, яка є рідною сестрою ОСОБА_8 та тіткою ОСОБА_9
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2014 року ОСОБА_9 . визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, заповіту не склала.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9, як спадкоємцем четвертої черги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що мати ОСОБА_9 - ОСОБА_8, як співвласник цієї квартири, прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_13, з якою вона проживала, а ОСОБА_9 відповідно вступивши в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_14 (своєї матері), фактично прийняла спадщину.
Визнаючи за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на кімнату НОМЕР_1, загальною площею 18,60 кв. м, у будинку готельного типу АДРЕСА_3, суди попередніх інстанцій встановили, що зазначена квартира на праві власності належала ОСОБА_10, та виходили з того, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті спадкодавця з посиланням на те, що судовим рішенням їй було встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яку вона не змогла подати у зв'язку із смертю.
З огляду на відсутність інших спадкоємців та ураховуючи, що позивач протягом п'яти років фактично проживала з спадкодавцем ОСОБА_9 однією сім'єю, суди визнали за нею право власності на спадкове майно після смерті
ОСОБА_9, як спадкоємцем четвертої черги за законом.
Разом з тим, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не аргументували якими доказами підтверджується такий висновок, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які документи, витяги з відповідних реєстрів тощо, які б свідчили про належність цього нерухомого майна на момент смерті ОСОБА_10
Відсутнє також обгрунтування на підставі яких доказів суди дійшли висновку, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_10, оскільки рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2014 року ОСОБА_9 було лише встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, і вона за життя таку заяву до нотаріуса не подавала. Докази на підтвердження вступу її в управління чи володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_10 в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_9 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п'ять років.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частин першої та четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала товарний чек
від 24 грудня 2014 року про сплату 2 720 грн на витрати, пов'язаних з похованням ОСОБА_15, та договір-замовлення на організацію, проведення поховання та ритуальні послуги від 24 грудня 2014 року.
Будь-яких інших доказів на підтвердження проживання однією сім'єю з спадкодавцем не менше п'яти років, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статі 1264 ЦК України, позивач не надала.
Наявність товарного чеку від 24 грудня 2014 року про сплату 2 720 грн та договору-замовлення на організацію і проведення поховання та ритуальні послуги від 24 грудня 2014 року, а також покази свідків: ОСОБА_11 та ОСОБА_16, позицію яких навіть не зазначено у рішенні суду першої інстанції є неприйнятними. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Посилаючись на факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім'ю понад п'ять років, ОСОБА_1 не зазначила за якою адресою вона проживала однією сім'єю із спадкодавцем, із зазначенням періоду спільного проживання, та доказів, які б підтверджували пов'язаність їх спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов'язків.
З відповіді приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т. В. на заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, поданої 25 серпня 2015 року убачається, що нотаріус не мала можливості відкрити спадкову справу з підстав не встановлення місця прийняття спадщини, та у зв'язку з тим, що на день смерті місце проживання спадкодавця не було зареєстровано.
ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження від 09 вересня 1986 року.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2, апеляційний суд посилався на відсутність підстав вважати ОСОБА_2, особою, яка прийняла спадщину у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини після смерті матері він не був зареєстрований по
АДРЕСА_2, із заявою про встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини звернувся лише у
2017 році, тобто з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини, встановленого частиною першої статті 1270 ЦК України.
ОСОБА_2 стверджував, що квартира АДРЕСА_2 є його єдиним житлом, у якій він постійно проживав з дня народження, однак не був у ній зареєстрований. На час відкриття спадщини він проживав разом із своєю матір'ю - ОСОБА_9, на підтвердження зазначених доводів просив допитати як свідків сусідів, однак апеляційний суд відхилив зазначене клопотання, а відтак не сприяв встановленню фактичних обставин у справі.
Вимоги щодо законності та обгрунтованості рішення суду визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
У порушення зазначених вимог процесуального закону, суди попередніх інстанцій не встановили яке саме майно входило до складу спадщини після смерті ОСОБА_9 та чим це підтверджується, де саме та протягом якого періоду ОСОБА_1 разом із спадкодавцем проживали однією сім'єю, якими належними і допустимими доказами це підтверджується. Крім того, суд першої інстанції не вжив всіх заходів щодо встановлення кола осіб, які є спадкоємцями, а отже, прав та інтересів яких стосується цей спір, не перевірено доводів ОСОБА_2 про те, що він постійно проживав із спадкодавцем у квартирі АДРЕСА_2. Процедура встановлення фактичних обставин справи передбачена процесуальним законом, втім суд першої інстанції таких вимог і правил не дотримався, а суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку відповідних порушень не усунув.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд, ураховуючи порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та відсутності повноважень самостійно надавати правову оцінку наявним у справах доказам, а також встановлювати фактичні обставини справи, дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення справи та ухвалення законного і обгрунтованого судового рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 грудня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
Г.І. Усик