Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний номер 320/5588/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Горбачова Ю.В.
Номер провадження 22-ц/778/158/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.
24 липня 2018 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Подліянової Г.С.,
суддів: Маловічко С.В.,
Кримської О.М.,
за участю секретаря Евальд Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Мелітопольсокого міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_7.
Подружнє життя з відповідачем не склалось та 31.03.2005 року їх шлюб було розірвано. 17 червня 2005 року вона вдруге вийшла заміж та змінила прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3».
Згідно розпорядження Красногвардійської районної ради в АР Крим від 05.08.2009 року № 685 було змінено і малолітній дитині прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» та повторно видане свідоцтво про народження дитини, батьком якої є відповідач по справі ОСОБА_6
Вони фактично не проживають разом з 2003 року. Останній раз відповідач бачив доньку у дворічному віці. Відповідач не приймає жодної участі у вихованні та утриманні дитини, не виконує свої батьківські обов'язки. Весь цей час вже більше 10 років вона виховує дитину сама, разом із своїм новим чоловіком, створює належні умови виховання та утримання, створює умови, необхідні для нормального розвитку дитини, забезпечує її навчання. За час навчання дочки батько жодного разу в школі не з'явився, навчанням та вихованням дитини не цікавився.
На підставі викладеного позивач просила суд, позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Нормами ст. 5 СК України передбачено, що держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, забезпечує пріорітет сімейного виховання дитини.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обовязків по вихованню дитини.
В абзаці 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька - ОСОБА_7. Дані обставини сторонами були визнані та підтверджені копією свідоцтва про народження дитини (а.с.11).
31.03.2005 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.10).
17 червня 2005 року позивачка вдруге вступила у шлюб та змінила прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3».
Згідно розпорядження Красногвардійської районної ради в АР Крим від 05.08.2009 року № 685 малолітній дитині сторін було змінено прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» та повторно видане свідоцтво про народження дитини, батьком якої є відповідач по справі ОСОБА_6 Дана обставина визнана сторонами та ніким ні оспорювалася.
Сторонами також визнано, що після припинення у 2003 році стосунків та сумісного проживання, їх малолітня дитина залишилася проживати разом з матір'ю, ОСОБА_3
Відповідно до рішення Мелітопольського міського суду Запорізької області від 29.09.2003 року, справа № 2-5563/2003, з ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісяця (а.с. 9).
За розрахунками заборгованості по аліментам за період з жовтня 2009 року по травень 2017 року, що були представлені суду сторонами у справі, вбачається те, що відповідач щомісяця сплачував аліменти на дитину, у деякі періоди аліменти сплачувалися не в повному обсязі, за поясненнями позивача, це було пов'язано з матеріальними труднощами, що виникали у його житті. На даний час за представленим відповідачем розрахунком заборгованості від 20.04.2017 року ОСОБА_6 не має заборгованості по аліментам і на 01.05.2017 року переплата становить 32,90 грн. (а.с. 53).
Крім того, рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 26.02.2013 року, (Суддя Пономаренко Л.Е.), з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 стягнуто додаткові витрати на ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 969 грн. 01 коп. Даних про невиконання зазначеного рішення, сторони суду не надали (а.с. 167-168).
Під час бесіди на особистому прийомі в службі у справах дітей батько ОСОБА_6 повідомив, що він останній раз бачив дочку на день її народження у 2008 році.
У 2013 батько звертався до служби у справах дітей Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим управління освіти, молоді та спорту із заявою про призначення йому днів зустрічей з дочкою ОСОБА_7 (а.с. 45).
Відповідно до відповіді на вказану заяву, органом опіки та піклування Красногвардійською районною державною адміністрацією рішення не було прийнято, та гр. ОСОБА_6 надано роз'яснення щодо механізму прийняття рішення про визначення способу його участі у вихованні дочки (а.с. 46).
Питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 по відношенню до ОСОБА_7 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Мелітопольської міської ради Запорізької області 17.05.2017 року. Члени комісії вирішили: беручи до уваги, що до позовної заяви позивачкою не надано:
- рішень, прийнятих буд-яким судом України щодо будь-якого обмеження батьківських прав відповідача, чи постанови або вироку суду щодо засудження батька за злочин проти дитини;
- медичних документів, довідок про те, що батько є хронічним алкоголіком або наркоманом;
- документів, які підтверджують, що батько вдавався або вдається до буд-яких видів експлуатації дочки, примушував та примушує її до жебракування та бродяжництва,
то на сьогоднішній день відсутні підстави, щоб підтримати позовну заяву ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, про позбавлення його батьківських прав відносно дитини, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 165,166).
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивач перешкоджає йому зустрічатися з донькою, від виконання своїх батьківських обов'язків він не ухилявся. Він любить свою доньку, цікавиться її проблемами, матеріально утримує та проти позбавлення його батьківських прав заперечує. Бажання позивача позбавити його батьківських прав пов'язане з його відмовою дати дозвіл на виїзд дитини на материкову територію України з АР Крим.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, тому підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, установлені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, відсутні.
Також суд першої інстанції виходив з того, що немає достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_6, позивач не довела фактів ухилення відповідача від виховання своєї дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, а факт наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки відповідача ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки аліменти відповідач не сплачував в певний період та на сьогоднішній день заборгованість по аліментам ним погашена.
Крім того, в суд першої інстанції позивач надав заяву, про те, що він надає згоду на тимчасові поїздки в межах України з постійного місця проживання: АДРЕСА_1 та перетин будь-яких пропускних та контрольних пунктів, постів, кордонів (ліній зіткнення), в тому числі на тимчасово окуповану територію АР Крим неповнолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 124).
Правильно з'ясувавши фактичні обставини справи та давши оцінку всім зібраним у справі доказам, суд першої інстанції з урахуванням вищезазначених положень ст. 164 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України ).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, матеріали справи та апеляційні скарги не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача ОСОБА_6, батьківських прав.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться в основному до того, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, свідомо нехтує своми батьківськими обов'язками є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображують позицію позивачки, висловлену в позовних вимогах, і яку позивачка вважає єдино вірною та єдино можливою.
Інші доводи апеляційної скарги є черговим повторенням викладення обставин, які зазначалися позивачем у позовній заяві та перевірені судом першої інстанції і не знайшли підтвердження. Вказані доводи не доводять неправильності рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Мелітопольсокого міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.07.2018 року.
Головуючий
Судді: