Іменем України
25 липня 2018 року
Київ
справа №819/619/16
адміністративне провадження №К/9901/12691/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №819/619/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування наказу, поновлення на роботі, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (постановлену у складі: головуючого судді Шульгача М.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Попка Я.С., суддів: Хобор Р.Б., Сеника Р.П.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області №130-о від 04 травня 2016 року «Про звільнення співробітників податкової міліції» в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області скасувати; поновити на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з посади, є незаконним та підлягає скасування. Посилалася на те, що посада яку вона займала не скорочена, а отже відсутні підстави для її звільнення через скороченням штатів.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 30 червня 2016 року Тернопільський окружний адміністративний суд вирішив:
Позов задовольнити.
Скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області від 04 травня 2016 року №130-о «Про звільнення співробітників податкової міліції» в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого з особливо важких справ оперативно - аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно - аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протягом проходження служби в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Тернопільській області до дисциплінарної чи іншої відповідальності не притягувалась. В протоколі атестаційної комісії і прийнятому рішенні про звільнення ОСОБА_1 не наведено будь-яких підстав і мотивів невиконання нею своїх службових обов'язків, або її низьких моральних ділових якостей. Оскаржуваним наказом позивача було звільнено із займаної нею посади старшого оперуповноваженого з особливо важких справ, оперативно-аналітичного сектору у зв'язку із скороченням штату. Однак, відповідно до штатного розпису Головного управління ДФС у Тернопільській області на 2016 рік, затвердженого Головою ДФС України 01 лютого 2016 року, посада старшого оперуповноваженого з особливо важких справ, оперативно-аналітичного сектору не скорочена, а тому підстав для звільнення позивача через скорочення штату не було.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 06 грудня 2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 22 грудня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року.
8. 31 січня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
9. ОСОБА_1 надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
Відповідач зазначає, що правовідносини, що виникають при звільненні публічного службовця у зв'язку зі скороченням штатів юридичної особи, регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, Розділом VII Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114, передбачено звільнення зі служби, зокрема, через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, звільнення зі служби осіб податкової міліції з підстав скорочення штатів врегульовано спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП). Відбулось скорочення штату в ГУ ДФС у Тернопільській області, а саме в структурному підрозділі «Оперативне управління», шляхом зменшення кількості посад. Тому працівникам з більш високими професійними характеристиками та таким, які успішно пройшли атестацію керівником ГУ ДФС у Тернопільській області було запропоновано наявні вакантні посади в новій структурі.
11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (позивача у справі):
11.1. ОСОБА_1 посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Вказує, що її звільнення через скорочення штату є незаконним, оскільки штатним розписом ГУ ДФС у Тернопільській області на 2015 рік передбачено посаду оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-аналітичного сектору. Посилання відповідача у касаційній скарзі на здійснення перестановки (перегрупування) працівників у межах однорідних посад, на думку позивача, є безпідставним, оскільки відсутні докази про порівняння кваліфікації і продуктивності праці працівників, посади яких підлягали скороченню.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено що ОСОБА_1 перебувала на службі в органах податкової міліції з 03 листопада 2005 року по 04 травня 2016 року.
13. В тому числі з 02 лютого 2014 року - на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області.
14. Під час проходження служби до кримінальної, дисциплінарної чи іншої відповідальності не притягалася.
15. Згідно з наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області «Про звільнення співробітників податкової міліції» №130-о від 04 травня 2016 року, на підставі висновку атестаційної комісії від 28 квітня 2016 року, ОСОБА_1 - майора податкової міліції, старшого оперуповноваженого з особливо важких справ оперативно - аналітичного сектору оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області звільнено з органів податкової міліції на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року (зв'язку із скороченням штату працівників).
16. Вважаючи вищевказане рішення відповідача незаконним позивач звернулася із даним позовом до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
17. Конституція України.
17.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
18.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
18.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
19. Кодекс Законів про працю України.
19.1. Пункт перший частини першої статті 40.Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
19.2. Частина друга статті 40. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
19.3. Частина перша статті 49-2. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
19.4. Частина друга статті 49-2. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
19.5. Частина третя статті 49-2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
20. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9.
20.1. Пункт 19. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
21. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.
21.1. Підпункт «г» пункту 64. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
23. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.
24. Твердження касатора щодо непоширення на спірні правовідносини норм КЗпП суперечать правовій позиції та практиці застосування цих норм Верховним Судом України.
25. Так, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої юридичної особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
26. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
27. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
28. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не було запропоновано позивачу іншої роботи в органах державної фіскальної служби.
29. Крім того, відповідно до штатного розпису Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на 2016 рік, затвердженого Головою Державної фіскальної служби України 01 лютого 2016 року, посада оперуповноваженого з особливо важких справ оперативно-аналітичного сектору, з якої звільнено ОСОБА_1, скорочена не була.
30. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Тернопільській області при звільненні позивача не було дотримано гарантій, передбачених КЗпП.
31. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
32. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
33. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області - залишити без задоволення.
2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі №819/619/16- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх