Головуючий І інстанції: Подус Г.С.
24 липня 2018 р. Справа № 638/8961/18
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів - Гуцала М.І. , Бенедик А.П.
за участю секретаря судових засідань Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 про примусове видворення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, -
22.06.2018 року позивач Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області (подалі - ГУ ДМСУ в Харківській області) звернулось до суду з позовом, яким просить примусово видворити за межу України відповідача - громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4, народження ІНФОРМАЦІЯ_1; затримати відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні терміном на 6 місяців. Також позивач просить звернути судове рішення у справі до негайного виконання.
Вимоги обґрунтовані тим, що 20.06.2018 року працівниками УБЗПТЛ НУНП в Харківській області спільно з працівниками ГУ ДМСУ в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення іноземців та ОБГ, які нелегально перебувають на території м. Харкова, було виявлено відповідача, який потрапив на територію України 19.06.2018 року поза межами пунктів пропуску через державний кордон України.
Оскільки близьких родичів серед громадян України немає, постійного джерела доходів, гарантій приймаючій сторони в Україні у відповідача немає, позивач стверджував про відсутність підстав для його подальшого перебування на території України. Просив врахувати, що за порушення правил перебування іноземних громадян на території України відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Стверджував, що відповідач не має підстав для отримання громадянства України та посвідки на постійне проживання. За наявною у позивача інформацією відповідач до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку не перебуває, з питань отримання статусу біженця до ГУ ДМСУ в Харківській області не звертався.
Зважаючи на те, що дії відповідача порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, ГУ ДМСУ в Харківській області 20.06.2018 року було прийнято рішення про примусове повернення відповідача з України, яким його зобов'язано залишити територію України в термін до 21.06.2018 року. Із заявою про добровільне повернення відповідач не звертався. Зважаючи на те, що у відповідача відсутні факти, які б підтверджували законні джерела для існування, відповідач офіційно ніде не працює, на думку, позивача, є всі підстави вважати, що він буде ухилятись від виконання рішення про примусове видворення та продовжить знаходитися на нелегальному становищі.
Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 289 КАС України позивач просить затримати відповідача з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2018 адміністративний позов був задоволений.
Приймаючи зазначене рішення, суд виходив з обґрунтованості доводів ГУ ДМСУ в Харківській області щодо наявності підстав для примусового видворення відповідача.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова та прийняти нове про відмову в задоволені вимог ГУ ДМСУ в Харківській області.
В обґрунтування заявлених вимог стверджує, що суд першої інстанції відбувся без його участі та без участі позивача. Жодних заяв на адресу суду він не надсилав, оскільки був затриманий. Перекладач, якого йому надали не знав бенгальської мови, якою він розмовляє. Позивач ввів його в обману і поклав замість заяви про добровільне повернення, які він намагався подати до ДМС заяву до суду про визнання позову. Йому не була надана можливість самостійно звернутися до представництва своєї держави в Україні та самостійно повернутися до своєї держави, адже не було надано можливості виконати рішення про добровільне повернення. Йому не було відомо, що стосовно нього було прийнято рішення про примусове повернення, не повідомлено про строк його виконання та наявність у нього права на оскарження цього рішення. Після затримання він не міг самостійно повернутися до держави походження, оскільки з моменту затримання жодної секунди не був на волі. Ці ж обставини позбавили його можливості звернутися до ДМС України із заявою про добровільне повернення.
За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
В ході розгляду справи було встановлено, що 20.06.2018 року позивачем було виявлено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відношенні якого того ж дня був складений адміністративний протокол серії ПР МХК № 122151, яким зафіксовано обставини прибуття відповідача на територію України 19.06.2018 року поза межами пункту пропуску державного кордону, що є складом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 17).
Постановою начальника Немишлянського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 був визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, з притягненням до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с. 18).
Статтею 203 КУпАП установлено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 203).
Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або проживання на території України за недійсними документами чи документами, строк дії яких закінчився, або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 203).
Дія цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (ч. 3 ст. 203).
В той же час, доказів того, що відповідач звертався будь-яким способом з заявою про отримання притулку, визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», матеріали справи не містять. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що сам заявник апеляційної скарги не заперечує проти того факту, що він не мав наміру звертатися з такою заявою до компетентних органів.
20.06.2018 року відповідачем прийнято рішення про примусове повернення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 до країни походження. Цим рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 21.06.2018 року та заборонений в'їзд на територію України строком на 3 роки.
Підстави: у зв'язку з тим, що іноземець нелегально перебуває на території України у нього відсутні підстави для подальшого перебування на території держави.
За визначенням, що наведено у п. 13 ст. 1 Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» країна походження іноземця або особи без громадянства, це країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання.
Статтею 26 Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення (ч. 1 ст. 26).
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 26).
Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 (справа № 743/432/16-а).
Статтею 31 Закону № 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, відповідних обставин, які б унеможливлювали примусове видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 до країни походження, у справі немає.
При цьому, колегія суддів ще раз наголошує на тому, що відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, а тому підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону № 3773-VI відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 не виконав в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення від 20.06.2018 та зважаючи на відсутність документів на право перебування на території України, з огляду на його нелегальний перетин державного кордону України (що визнається відповідачем), заявлені позовні вимоги щодо примусового видворення за межі території України такої особи підлягають задоволенню.
Що стосується копії паспорта для виїзду за кордон, який доданий представником відповідача до апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що наведена копія паспорта не може бути прийнята, як доказ відсутності підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду про його видворення, оскільки відповідачем не надавався оригінал паспорту до органів міграційної служби, а так само не був наданий такий документ до суду першої інстанції. Крім того, дослідження оригіналу паспорту відповідача з метою засвідчення його копії ні в судовому засіданні, ні компетентним органом чи відповідною посадовою особою не відбувалося, що унеможливлює підтвердження його достовірної наявності та відповідної належності саме відповідачу, а не схожій особі. Водночас, не представлення, як органам ДМС, так і суду, оригіналу паспорту відповідача не дає змогу встановити дійсну наявність такого паспорту, що відповідно дало б право відповідачу самостійно виконати рішення щодо залишення ним території України, у зв'язку з незаконним перебуванням на території України.
Також, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду про затримання відповідача з метою примусового видворення, зазначається, що відповідач самостійно бажає покинути територію України. Разом з тим, незважаючи на такі ствердження, відповідних доказів суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ввів громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 в обману, оскільки поклав замість заяви про добровільне повернення, які він намагався подати до ДМС заяву до суду про визнання позову, так як перекладач, якого йому надали, не знав бенгальської мови, якою він розмовляє, є виключно ствердженням відповідача та не підтверджуються жодним доказом.
Відповідач стверджує, що йому не було відомо про прийняте рішення про примусове повернення, не повідомлено про строк його виконання та наявність у нього права на оскарження цього рішення. В той же час матеріали справи містять копії позовної заяви (а.с. 8-13), рішення про примусове видворення від 20.06.2018 (а.с. 14-16), протокол про адміністративне правопорушення від 20.06.2018 (а.с. 17 - 18) з поясненнями відповідача (а.с. 19), довідки про особу (а.с. 20), з яких вбачається надання відповідачу послуг перекладача, який теж є громадянином Бангладешу та володіє в достатньому обсязі українською мовою (а.с. 23 - 25). Зважаючи на визначену у документах кваліфікацію та обсяг здобутих перекладачем знань у колегії суддів відсутні сумніви у наданих відповідачу послугах, за допомогою яких він зміг би скористатись належним чином своїми правами за власним волевиявленням.
Також, визнаються необгрунтованими доводи апелянта про відсутність у нього можливості самостійно звернутися до представництва своєї держави в Україні та самостійно повернутися до своєї держави у добровільному порядку, оскільки після затримання жодної секунди не був на волі. Адже, можливістю для звернення з відповідною заявою до позивача чи за його допомогою до представництва своєї держави, з огляду на забезпечення його належним перекладачем та умовами для складення такої заяви (які не залежать від перебування на волі), відповідач не скористався.
При цьому колегія суддів враховує відсутність відповідних заяв відповідача щодо позбавлення його можливості написання такої заяви, застосування заходів обмежувального характеру щодо вчинення таких дій. Також, акцентується увага на тому, що апеляційна скарга, складена українською мовою, проте підписана самим відповідачем теж в період позбавлення його волі, а не його представником, без зазначення про залучення перекладача. Такі обставини свідчать про необґрунтованість стверджень заявника апеляційної скарги про його непроінформованість та введення його в обману умисними діями позивача.
В якості додаткового обґрунтування в апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції його не було залучено до участі у розгляді справи. Проте такі доводи спростовуються наявною у матеріалах справи заяви відповідача про розгляд справи без його участі(а.с. 30), з врахуванням вищевикладеного обґрунтування наявної можливості у відповідача скористатись послугами належного перекладача.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав у справі для задоволення позовних вимог, що зумовлює відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача, доводи якої висновків суду про примусове видворення особи за межі території України не спростовують.
Підстави для здійснення нового розподілу судових витрат, зважаючи на вимоги ст. 139 КАС України та норми Закону України «Про судовий збір», у справі відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 залишити без задоволення, а на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року, - без змін.
Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) М.І. Гуцал А.П. Бенедик
Постанова складена і підписана 24 липня 2018 року.