Головуючий І інстанції: Н.І.Слободянюк
25 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/462/18
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Курило Л.В.,
суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року (дату складання повного тексту рішення не зазначено) по справі № 816/462/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточненого позову, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року, адресованого начальникові ГУНП в Полтавській області Замахіну А.Л.;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не проведення відповідної перевірки, службового розслідування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не надання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року Головним управлінням Національної поліції України в Полтавській області;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року, адресоване начальникові ГУНП в Полтавській області Замахіну А.Л.;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області провести службове розслідування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року частково задоволено позов.
Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року № ФИ-7723398 та надання відповіді від 22 січня 2018 року №24/ФИ-12/Кц, 24-ФИ/-13/Кц, 24/ФИ-19/ПОКЦ на вказане звернення.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року № ФИ-7723398 із наданням відповіді у розрізі кожного із поставлених у зверненні питань у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині, якою адміністративний позов задоволено, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін та відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, розгляд справи провести за його відсутності.
Представник відповідача 12.07.2018 р. надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі- КАС України) справа розглядається в письмовому провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.01.2018 р. через Державну установу "Урядовий контактний центр" ОСОБА_1 подав звернення № ФИ-7723398, адресоване особисто начальникові Головного управління Національної поліції в Полтавській області Замахіну А.Л., та звернення № ФИ-7723401, адресоване Головному управлінню Національної поліції в Полтавській області, в яких зазначив, що 01.10.2015р. слідчим відділенням Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області порушено кримінальне провадження №12015170300001412 від 01.10.2015р. за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ст. 345 КК України, по якому його визнано потерпілим, оскільки протиправними діями гр. ОСОБА_3 йому, як працівникові міліції, завдано тілесних ушкоджень при виконанні службових обов'язків. З огляду на те, що станом на 21.10.2017р. винна особа до відповідальності не притягнута, просив ініціювати своєчасне здійснення певних процесуальних дій з проведенням необхідних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій щодо збирання доказів та проведення процесуальних дій, передбачених КПК України, що підтвердять протиправність дій гр. ОСОБА_3 Кожну процесуальну дію або процесуальне рішення просив виконати або прийняти в розумні строки. Оскільки станом на 10.01.2018 р. кримінальне провадження №12015170300001412 від 01.10.2015 р. та обвинувальний акт до суду не направлені, винна особа, яка вчинила протиправне діяння відносно нього, як працівника міліції, залишається не покараною, то, посилаючись на протиправність дій начальника СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області та відповідних працівників, просив провести службову перевірку по факту порушення розумних строків досудового розслідування кримінального провадження №12015170300001412 від 01.10.2015р. та надати змістовну відповідь (а.с. 31-32).
Вказані звернення надійшли до ГУ НП в Полтавській області 12.01.2018р. та зареєстровані за вхідним № ФИ-38/Кц та за № Фи-39/Кц, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 52 - 53).
Із матеріалів справи вбачається, що 15 січня 2018 року вказані звернення передані для розгляду Слідчому управлінню Головного управління Національної поліції в Полтавської області, де зареєстровані за № 24/ФИ-13/Кц та № 24/ФИ-12/Кц, що підтверджується штампом вхідної реєстрації (а.с. 48, 50).
Відповідно до висновку службової перевірки за результатами звернення ОСОБА_1 від 22.01.2018р., затвердженого заступником начальника СУ ГУНП в Полтавській області Яцун С.М., слідчого СВ Полтавського РВП Кислого А.О., після затримання розшукуваної особи та виконання ухвали слідчого судді, зобов'язано прийняти рішення у кримінальному провадженні №12015170300001412 ( а.с. 55-60).
Листом від 22 січня 2018 року № 24/ФИ-12/Кц, 24-ФИ/-13/Кц, 24/ФИ-19/ПОКЦ за підписом т.в.о. начальника Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавської області В.А. Ляліна повідомлено ОСОБА_1, що за результатами розгляду його звернень за № ФИ-7723398, № ФИ-7723401 від 10.01.2018 р. щодо неналежного проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001412, вивченням матеріалів кримінального провадження №12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року встановлено, що 04 грудня 2017 року зупинено досудове розслідування на підставі пункту 2 частини 1 статті 280 КПК України у зв'язку з тим, що підозрюваний переховується від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місце знаходження невідоме. Ухвалою Октябрського районного суду в м. Полтаві від 09 січня 2018 року задоволено клопотання слідчого СВ Полтавського РВП Кислого А.О. про дозвіл на застосування заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню №12015170300001412 від 01 жовтня 2015 року за ч.2 ст. 345 КК України. Також повідомлено заявника, що хід розслідування перебуває на особистому контролі керівництва слідчого управління ГУНП та роз'яснено порядок оскарження рішень, дій та/або бездіяльності слідчого (а.с.35).
Вважаючи, що звернення від 10.01.2018 р. не розглянуті по суті особою, якій вони адресовані, та не вжиті належні заходи реагування по фактам, викладеним у зверненнях, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що листом Слідчого управління ГУНП в Полтавській області від 22 січня 2018 року №24/ФИ-12/Кц, 24-ФИ/-13/Кц, 24/ФИ-19/ПОКЦ не вирішено порушені у зверненні позивача питання. Таким чином, відповідь на звернення ОСОБА_1 не містить рішення відповідача по суті звернення.
При цьому суд першої інстанцій виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В той же час, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
В адміністративному позові ОСОБА_1 зазначив про те, що підставою для звернення до суду є бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не розгляді його звернення від 10 січня 2018 року, адресованому начальникові ГУНП в Полтавській області Замахіну А.Л., у не вжитті належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні від 10 січня 2018 року, не проведення відповідної перевірки, службового розслідування по обставинам викладеним у вказаному зверненні та не надання відповіді Головним управлінням Національної поліції України в Полтавській області. На думку позивача, такі дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області суперечать положенням статті 40 Конституції України.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись з діями співробітників СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області у розслідуванні кримінального провадження, в якому він є потерпілим, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із зверненням від 10.01.2018 р. , в якому, зокрема, просив:
- ініціювати своєчасне здійснення певних процесуальних дій з проведенням необхідних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, щодо збирання доказів та проведення процесуальних дій, передбачених КПК України, що підтвердять протиправність дій гр. ОСОБА_3;
- кожну процесуальну дію або процесуальне рішення просив виконати або прийняти в розумні строки;
- надати змістовну відповідь з проведенням службової перевірки по факту порушення розумних строків досудового розслідування кримінального провадження №12015170300001412 від 01.10.2015р.
Отже, зі змісту вказаного вище звернення убачається, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі скаргою на дії співробітників СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області в рамках досудового розслідування в указаному вище кримінальному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.
Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
При цьому, Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладені у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 826/13340/15.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що у цій справі спір стосується правомірності дій Головного управління Національної поліції в Полтавській області при розгляді звернення позивача на дії співробітників СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, які здійснюють досудове розслідування в кримінальному провадженні, у якому позивач є стороною, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами КПК України.
Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд заявлених ОСОБА_1 вимог, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Отже, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини повинні розглядатися за правилами, встановленими КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 р. підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. 238, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 по справі № 816/462/18 скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова