22 червня 2018 року справа № П/811/1745/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.,
суддів: Білак С.В. Юрко І.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в мсті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 р. (суддя О.А. Черниш ) по справі № П/811/1745/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фермерське господарство "Лада-Центр" про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Лада Центр» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену у листі від 05.10.2017 року № Ф-18161/0-12918/0/6-17;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Лада Центр» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області розміром 4,29 га.;
- застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення.
В обґрунтування позову ОСОБА_1, зазначено про невідповідність оскаржуваного рішення відповідача вимогам законодавства, зокрема ст. 118 Земельного кодексу України, що є підставою для його скасування.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року в задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, має цільове призначення «для ведення фермерського господарства», тому при передачі її (її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше. Клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз.2 ч.5 ст.20, ч.1 ст.121 ЗК України. Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за таким видом використання, як ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не передбачено ч. 6 ст.118 ЗК України.
В апеляційній скарзі на рішення суду позивач вказує на порушення судом приписів земельного законодавства. Так, апелянт вважає, що заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою повною мірою відповідає вимогам п. а) ч.3 ст.22 ЗК України та посилання суду на приписи ст.118 ЗК України, у якій визначений перелік видів цільового призначення земельних ділянок, за якими вони можуть передаватися у власність громадянам, є неспроможними. Крім того, суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо невідповідності спірного рішення приписам ч.7 ст. 118 ЗК України, в якій наведений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та який розширеному тлумаченню не підлягає. Отже висновки суду, за твердженням апелянта, зводять нанівець його право, як члена фермерського господарства, на отримання ним у власність земельної ділянки із раніше наданих фермерському господарству у користування земельних ділянок, визначене ст. 32 ЗК України, ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», а також гарантоване ст. 14 Конституції України, що є неприпустимим. Крім того, апелянт зазначив на помилкове врахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України у справі №6-32цс15, оскільки обставини вказаної справи є відмінними від справи, що розглядається. З огляду на наведенні порушення, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявним в матеріалах справи письмовими доказами, що ОСОБА_2 за договором оренди землі від 20.08.2013 року, укладеним між Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області, отримала у користування строком на 10 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 66,1715 га, яка знаходиться на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, для ведення фермерського господарства (а.с. 15-18). Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно 20.08.2013 за №2173091.
Отримавши земельну ділянку в оренду, ОСОБА_2 створила фермерське господарство "Лада-Центр", яке з 28.08.2013 року зареєстроване як юридична особа, засновником якого стала, в тому числі, ОСОБА_1. (а.с. 54-59).
Загальними зборами членів ФГ "Лада-Центр" 09.08.2017 року прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки, переданої у користування для ведення фермерського господарства, за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 66,1715 га між членами фермерського господарства, у тому числі ОСОБА_1, відповідно до середнього розміру земельних часток (паїв) колишніх КСП на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, який склав 4,29 га (а.с. 14, 27).
ОСОБА_1 05.09.2017 року звернулася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,29 га, у тому числі 4,29 га ріллі, як члену фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в оренді ФГ "Лада-Центр" загальною площею 66,1715 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, на території Добровеличківської селищної ради (за межами населеного пункту) Добровеличківського району Кіровоградської області. До заяви позивачка додала копії паспорта та картки фізичної особи-платника податків, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки. Вказана заява зареєстрована ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.09.2017 року за №ЗВГ-СП (а.с. 11, 12).
Відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у листі від 05.10.2017 року " Ф-18161/0-12918/0/6-17 відповідач послався на невідповідність змісту заяви вимогам ст. 118 ЗК України, а саме, вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у ч.6 ст.118 ЗК України (ар.с.13).
Колегія суддів зазначає, що вищенаведене рішення відповідача узгоджується з приписами земельного законодавства.
Так, відповідно до ст. ст. 18-20 ЗК України, кожна земельна ділянка, незалежно від форми власності чи використання, має конкретне цільове призначення. Під цільовим призначенням земельної ділянки слід розуміти встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами. Цільове призначення земельної ділянки визначає той спосіб її використання, який встановлено для цієї ділянки. Встановлення цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, провадять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою. Ініціювання зміни цільового призначення земельної ділянки належить власникові та зміна відбувається на підставі прийнятого відповідною радою позитивного рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст. ст. 31, 33-37 ЗК України. Статтями 31, 33- 37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель. Згідно ст. 33 ЗК Украины, громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (господарська діяльність без створення юридичної особи с метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки та споживання сільгосппродукції, реалізації її залишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства. В свою чергу правовий режим земельних ділянок для ведення фермерского господарства визначається ст. 31 ЗК України, ч. 1 якої визначає, що землі фермерського господарства можуть складатись із земельної ділянки, яка належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, які належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. У відповідності з ч. 2 наведеної статті громадяни - члени фермерського господарства мають право на отримання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок в размірі земельної долі (пая).
Відповідно до ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Цією ж нормою передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтею 118 ЗК України встановлений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, відповідно до якого громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно ст. 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, цією нормою встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
- для ведення фермерського господарства - в розмірах земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
- для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;
- для ведення садівництва - не більше 0,12 га;
- для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;
- для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 га;
- для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Отже, виходячи зі змісту наведених норм Кодексу, право на безоплатне отримання громадянами земельних ділянок саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також норми безоплатної передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для відповідних цілей використання, земельним законодавством не передбачено.
Таким чином, відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є правомірною.
Що стосується доводів позивача стосовно порушення відповідачем вимог ч. 7 ст.118 ЗК України, колегія суддів зазначає, що дійсно згідно наведеної норми підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас, згідно Класифікації видів цільового призначення земель (додаток 39 до Вимог з утримання, структури і технічних характеристик електронного документа, затверджених постановою КМУ від 17 жовтня 2012 № 1051), а також наказу Держкомзема від 23.07.2010 № 548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 за № 1011/18306), окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (код 01.01).
Згідно пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами
Отже, встановлена пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України заборона розповсюджується на земельні ділянки саме з таким видом цільового призначення, як такі, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва незалежно від способу набуття власником прав на земельну ділянку.
Відповідно до практики Верховного Суду України отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року №21-3690а15, від 13 грудня 2016 року №21-2573а16. Таким чином, у випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення громадянину земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що ЗК України не передбачено, може виникнути ситуація, коли позивач після розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки буде позбавлений можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати позивача будуть невиправданими.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що виключає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті судового рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 р. по справі № П/811/1745/17 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: І.В. Юрко