09 грудня 2016 р. Справа № 804/8724/16
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненко В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1 Житлово-побутової комісії Дніпропетровської військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідача 2 Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, третя особа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
6 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1 Житлово-побутової комісії Дніпропетровської військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідача 2 Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, третя особа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- визнати дії Житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.09.2016 року (протокол №15 від 07.09.2016 року) щодо неможливості підтвердити розпорядження про розподіл окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житлова площа 14,90 кв.м., загальна 30,30 кв.м., позивачу і надання цієї квартири квартири майору запасу ОСОБА_2 та його родині у складі 6 осіб, та дії Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 20.10.2016 року (протокол №10 від 2010.2016 року) щодо затвердження рішення Житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 про надання житлової площі та відміни рішення Центральної житлово-побутової комісіх ГУ ВВ МВС України (протокол №1 від 05.03.2003 року) щодо розподілу окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 позивачу з родиною у складі 4 особи;
- скасувати рішення Житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.09.2016 року (протокол №15 від 07.09.2016 року) щодо неможливості підтвердити розпорядження про розподіл окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житлова площа 14,90 кв.м., загальна 30,30 кв.м., позивачу і надання цієї квартири квартири майору запасу ОСОБА_2 та його родині у складі 6 осіб, та рішення Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 20.10.2016 року (протокол №10 від 2010.2016 року) щодо затвердження рішення Житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 про надання житлової площі та відміни рішення Центральної житлово-побутової комісіх ГУ ВВ МВС України (протокол №1 від 05.03.2003 року) щодо розподілу окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 позивачу з родиною у складі 4 особи;
- зобов'язати Житлово-побутову комісію військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та Центральну житлово-побутову комісію Головного управління Національної гвардії України передати протоколи, а також усю необхідну документацію стосовно надання окремої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житлова площа 14,90 кв.м., загальна 30,30 кв.м., позивачу з родиною у складі 4 осіб.
Згідно частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
В той же час, статтею 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло.
Статтею 31 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог статті 3 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Поряд із цим, суд звертає увагу позивача, що за правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи положення статті 1 Цивільного процесуального Кодексу України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного законодавства.
Системний аналіз вказаних законодавчих актів та матеріалів справи дає підстави вважати, що в даному випадку між позивачем та відповідачем виник спір про захист права конкретної фізичної особи на одержання житла, який є не публічним, а приватноправовим.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлений спір між має вирішуватись у порядку цивільної юрисдикції.
Пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження за даною частиною позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 107, 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Житлово-побутової комісії Дніпропетровської військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідача 2 Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, третя особа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу з матеріалами позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали згідно статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.В. Степаненко