18 липня 2018 р. Справа № 804/1892/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою першого заступника прокурора Дніпропетровській області в інтерсах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_2, третя особа на сторорні позивача: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі управління Укртрансбезпеки у Харківській області про стягнення плати за проїзд, -
15 березня 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровській області Сосков Р. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду в інтерсах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовною заявою до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параменти яких перевищують нормативи у сумі 8909,20 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи на 16.04.2018 року.
06.04.2018 року від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року.
Супровідним листом від 16.04.2018 року за № 2462-01 адміністративна справа № 804/1892/18 направлена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Справа № 804/1892/18 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 21.06.2018 року та 22.06.2018 року передана судді для продовження розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 року призначено справу № 804/1892/18 до розгляду без повідомлення (виклику) сторін на 18 липня 2018 року.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що дана справа підлягає закриттю з наступних підстав.
07.07.2016 року посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Харківській області у пункті габаритно-вагового контролю на 40 км +233м автомобільної дороги "Харків - Красноград - Перещепине" проведено зважування транспортного засобу марки RENAULT MAGNUM 480, номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки FRUEHAUF T3401, номерний знак НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 та яким керував ОСОБА_3
Під час проходження габаритно-вагового контролю посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Харківській області встановлено, що навантаження на строєну вісь перевищує нормативно-встановлені параметри, у зв'язку з чим суб'єктом владних повноважень складені:
- акт № 0006247 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 7 липня 2016 року;
- довідка до акту № 0006247 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 7 липня 2016 року;
- розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування за № 0006247 від 7 липня 2016 року.
Зазначений розрахунок управління Укртрансбезпеки у Харківській області за № 0006247 від 7 липня 2016 року відповідач оскаржив у судовому порядку у справі № 804/5114/16, і Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, відмовив у задоволенні позову.
Оскільки ОСОБА_2 не сплатив суму за чинним розрахунком, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статтей 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеки, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).
Так, пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Суд звертає увагу на те, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Водночас відповідно до частин 3, 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Проте ані Конституцією України, ані законами України позивача (Укртрансбезпеки) не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.
Крім того, за змістом частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом управління Укртрансбезпеки у Харківській області про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 813/4972/13-а, і Великою Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові 06 червня 2018 року у справі № 820/1203/17.
Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справ, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, даний спір підлягає вирішенню в місцевому загальному суді в порядку цивільного судочинства, отже суд вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі.
Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
В силу викладеного, суд вважає необхідним роз'яснити позивачу його право звернутися до місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами та доповненнями), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, прокуратурою Дніпропетровській області при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 1762,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 478 від 12.03.2018 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1762,00 грн. підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 238, 241-244, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі № 804/1892/18 за позовною заявою першого заступника прокурора Дніпропетровській області в інтерсах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_2, третя особа на сторорні позивача: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі управління Укртрансбезпеки у Харківській області про стягнення плати за проїзд.
Стягнути з Державного бюджету України на користь прокуратури Дніпропетровській області ((код ЄДРПОУ 02909938) документально підтверджені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).
Відповідно до частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції цивільного суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник