12 липня 2018 року м. Ужгород№ 807/1393/15
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - ОСОБА_1
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_4 звернувся Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 27 березня 2002 року між власником земельної ділянки - ОСОБА_5, головою Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, що діяв на підставі доручення № 18, яке було посвідчене Верхньоводянською сільською радою Рахівського району та позивачем ОСОБА_4, мешканцем с.Верхнє Водяне вул. Гагаріна,27 Рахівського району Закарпатської області було укладено Договір оренди земельної ділянки розміром 0,42 га,(в тому числі 0,22 га водоймища) яка знаходиться в с.Верхнє Водяне, вул.Леніна Рахівського району Закарпатської області. Грошова оцінка земельної ділянки складає 42968,52 грн., згідно довідки про визначення грошової оцінки земельної ділянки, виданої Рахівським районним відділом земельних ресурсів від 28.03.2002 року за № 253. Вказана земельна ділянка передалась позивачу в оренду з метою несільськогосподарського використання, для організації відпочинку населення. Згідно Договору, орендна плата вносилась позивачем у грошовому вигляді в розмірі земельного податку згідно Закону України "Про плату за землю" на поточний рахунок власника землі один раз в рік. 28.08.2014 року відповідачем у справі направлено на юридичну адресу позивача податкове повідомлення рішення №58582-15 від 11.07.2014р., із податковим зобов'язанням на суму 28917,00 грн. по орендній платі за землю (код платежу 13050500). Із вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач не погодився, оскільки вважає його протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню в судовому порядку.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечила посилаючись на те, що з 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати, а отже в даному випадку спірні правовідносини регулюються ПК України, оскільки податкове повідомлення - рішення винесено у 2014 році і сплата податкового зобов'язання виникла саме за 2014 рік.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши доводи та пояснення представників сторін у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів адміністративної справи, 27 березня 2002 року між власником земельної ділянки - ОСОБА_5, головою Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, що діяв на підставі доручення № 18,яке було посвідчене Верхньоводянською сільською радою Рахівського району та позивачем ОСОБА_4, мешканцем с.Верхнє Водяне вул. Гагаріна,27 Рахівського району Закарпатської області було укладено Договір оренди земельної ділянки розміром 0,42 га, (в тому числі 0,22 га водоймища) яка знаходиться в с.Верхнє Водяне, вул.Леніна Рахівського району Закарпатської області (а.с 9-17). Грошова оцінка земельної ділянки складає 42968,52 грн., згідно довідки про визначення грошової оцінки земельної ділянки, виданої Рахівським районним відділом земельних ресурсів від 28.03.2002 року за № 253. Вказана земельна ділянка передалась позивачу в оренду з метою несільськогосподарського використання, для організації відпочинку населення. Згідно Договору, орендна плата вносилась позивачем у грошовому вигляді в розмірі земельного податку згідно Закону України "Про плату за землю" на поточний рахунок власника землі один раз в рік.
Рішенням шістнадцятої сесії четвертого скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 29 вересня 2005 року було внесено зміни в рішення 16 сесії 23 скликання від 05 липня 2001 року, яким було встановлено позивачеві орендну плату в розмірі Земельного податку, а контроль за виконанням вказаного рішення покладено на сільського голову ОСОБА_5 (а.с. 21).
Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Управління Держземагенства у Рахівскому районі Закарпатської області від 07.07.2014 року №18-706-0.4-4267/2-14 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 963900,00 грн.(а.с. 79).
За результатами опрацювання договору оренди земельної ділянки та Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Управління Держземагенства у Рахівскому районі Закарпатської області, ДПІ у Рахівському районі винесла податкове повідомлення-рішення, яким визначила суму податкового зобов'язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» у в сумі 28917,00грн., яке позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
На підставі договору оренди орендна плата за землю вноситься у грошовому вигляді в розмірі земельного податку. Згідно ст.274.2 Податкового кодексу України, ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання.
Орендні відносини Позивача виникли на підставі договорів, які укладені в 2002 році, є чинними та обов'язковими до виконання. У зв'язку з тим, що зміни до договорів оренди в частині збільшення орендної плати в установленому порядку внесені не були, у позивача немає підстав для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.
Твердження позивача, щодо неотримання податкового повідомлення рішення спростовується наступним.
Рахівською ДПІ, у зв'язку з некоректною роботою податкового блоку, 28.08.2014 року направлено на юридичну адресу позивача податкове повідомлення рішення №58582-15 від 11.07.2014р. про що свідчить копія квитанції №1866 відділення поштового зв'язку (а.с. 60).
Статтею 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вівдпоаідно до вимог ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у відповідності до вимог ч.2 ст. 77 КАС України відповідач по справі відповідно до покладеного на нього обов'язку щодо доведення правомірності свого рішення, спростував доводи та пояснення представника позивача, а відтак діяв у межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а тому у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити повністю.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.77, 242-245, 250, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
У зв'язку із перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці, повний текст рішення виготовлено та підписано 26.07.2018 року.
СуддяОСОБА_6