вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" липня 2018 р. Справа№ 910/1699/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Гончарова С.А.
Скрипки І.М.
при секретарі Денисюк І.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.07.2018р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст складено 27.04.2018)
у справі № 910/1699/18 (суддя О.В. Чинчин)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва"
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2018 по справі № 910/1699/18 повністю та прийняти нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити: зобов'язати Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" спростувати недостовірну інформацію, викладену в Актах від 04.05.2016 та від 06.11.2017 ЖЕД № 4 Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" від 28.02.2018 шляхом їх відкликання у той же спосіб, у який вони були створені, та повідомити про це всіх осіб, серед яких дані Акти були поширені. Судові витрати покласти на відповідача в повному обсязі.
Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що копію повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18 було отримано позивачем 04.05.2018.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 06.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 поновлено Публічного акціонерного товариства "Київенерго" строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 18.07.2018.
20.06.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні 18.07.2018 представники сторін надали свої пояснення стосовно апеляційної скарги, у відповідності до яких скаржник просив задовольнити її та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18, а представник відповідача просив залишити вказане рішення без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.06.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (виконавець послуг) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (балансоутримувач) укладено Договір № 0810002 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого постачання гарячої води і розподіл функцій та відповідальності між виконавцем та балансоутримувачем.
Відповідно до п.п. 1.1-1.4 Договору, балансоутримувач зобов'язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньо будинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі при наданні виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг, в будинках відповідно до Додатку № 1 до Договору.
Балансоутримувач зобов'язується утримувати внутрішньобудинкові мережі у належному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, забезпечувати підготовку житлових будинків до опалювального періоду, зокрема утеплення місць загального користування.
Балансотуримувач виконує роботи відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання і послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Виконавець послуг зобов'язаний забезпечити постачання теплової енергії та гарячої води належної якості та встановлених параметрів до межі експлуатаційної відповідальності, встановленої цим Договором.
Як встановлено п. 2.4.15 Договору, обов'язок балансоутримувача протягом однієї доби з моменту виявлення, а в разі звернення виконавця послуг - невідкладно інформувати виконавця про: аварійні ситуації, порушення у роботі устаткування та приладів, недоліки у роботі внутрішньобудинкових інженерних систем та/або інженерного обладнання, що належить до експлуатаційної відповідальності балансоутримувача будинку, відхилення експлуатаційних параметрів і режимів роботи систем теплопостачання від нормативних.
04.05.2016 комісією у складі: інженера ОСОБА_8 майстра тех. дільниці ОСОБА_9, майстра рем. групи ОСОБА_10, складено Акт, у якому вказано, що ними було обстежено приватне приміщення ПП "БЕНЕФИС 2000", яке розташоване на першому поверсі жилого будинку за адресою: м. Київ, бульв. Ромена Роллана, буд. 13-В, за заявою власника приміщення щодо залиття. 03.05.2016 стався порив між жилими будинками № 13-Б та № 13-В на мережі гарячого водопостачання ПАТ "Київенерго", що стало причиною залиття підвального приміщення жилого будинку № 13-В на бульварі Ромена Ролана. Під час обстеження 04.05.2016 вищезазначеного приміщення виявлено сильну запарованість у приміщенні, що призвело до виникнення конденсату та помокріння підвісної стелі S=66,9 м2. Акт затверджено начальником ЖЕД-4.
Комісією у складі представників ЖЕД №4: інженера ОСОБА_4, майстра ремонтної дільниці ОСОБА_5, майстра технічної дільниці ОСОБА_2, слюсара-сантехніка ОСОБА_7, 06.11.2017 складено Акт, у якому вказано, що ними обстежено нежитлове приміщення ПП "БЕНЕФИС 2000", яке розташоване у житловому будинку № 13-В на бульварі Ромена Роллана, згідно звернення власника щодо залиття. Під час чергового обстеження даного приміщення виявлено пошкодження: Місця загального користування та офісні приміщення S=77,5 м2, стеля підвісна (пластикові плитки) 60*60 м; дверна лиштва на трьох дверях, двері ДВП три штуки; корозія на дверних ручках (сілюмінові, нікеліровані); Причина залиття: На зовнішній мережі центрального опалення, яке знаходиться на балансі ПАТ "Київенерго" стався порив, що призвело до виникнення конденсату та пошкодження підвісної стелі S=77,5 м2. Для відшкодування пошкодження в даному приміщенні пропонуємо звернутися до ПАТ "Київенерго". Акт погоджено начальником ЖЕД-4.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було отримано претензію від ПП "БЕНЕФІС-2000", з якої стало відомо, що посадовими особами ЖЕД № 4 Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" складено Акти від 04.05.2016 та 06.11.2017. Як вказує Позивач, ці акти не відповідають вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, оскільки складені не стосовно квартири, а стосовно нежитлових приміщень. Окрім того, всупереч п. 2.4.15 Договору Відповідач не повідомив Позивача про аварійну ситуацію та склав акти без участі представників останнього, а також без зазначення в актах власника приміщення. Таким чином, одностороннє (виключно посадовими особами Відповідача) та необґрунтоване встановлення вини ПАТ "Київенерго" у залитті приміщення за адресою: м. Київ, бульв. Ромена Роллана, 13-В, що знайшло своє відображення в актах, а також подальше розповсюдження такої неправдивої інформації серед споживачів ПАТ "Київенерго", зокрема ПП "БЕНЕФІС 2000", шляхом направлення їм таких актів є поширенням неправдивої інформації про юридичну особу-Позивача. Таким чином, Позивач просить зобов'язати Відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену в актах від 04.05.2016 та 06.11.2017 шляхом їх відкликання у той же спосіб, у який вони були створені, та повідомити про це всіх осіб, серед яких дані акти були поширені.
Позивачем, 07.12.2017 було надіслано Відповідачу вимогу про спростування недостовірної інформації № 92/1/554 від 06.12.2017, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист та фіскального чека від 07.12.2017, у задоволенні якої Відповідачем було відмовлено листом від 28.12.2017 № 107/56-2436.
Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що він не поширював інформацію, зазначену в актах, а лише повідомив оспорювану інформацію особі, якої вона стосується, тобто власникам приміщень, при обстеженні якого були складені відповідні акти. Окрім того, скаржник не зазначає, в чому саме полягає недостовірність інформації, вказаної у актах; укладеним між сторонами Договором не визначено обов'язку по включенню в склад комісій працівників ПАТ "Київенерго"; оспорювані акти не містять інформацію про винну в залитті нежитлового приміщення будинку № 13-В особу.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Як встановлено ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
При цьому, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Згідно з ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
За змістом статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Аналогічні приписи закріплені у статті 1 Закону України "Про інформацію".
Як передбачено ст. 5 цього Закону, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У відповідності до приписів статті 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Відповідно до ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Як передбачено ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України, дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 04.05.2016 та 06.11.2017 комісією у складі представників ЖЕД №4 Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" за наслідками обстеження приватного нежитлового приміщення ПП "БЕНЕФИС 2000", яке розташоване на першому поверсі жилого будинку за адресою: м. Київ, бульв. Ромена Роллана, буд. 13-В, за наслідками звернення власника приміщення, складено Акти наступного змісту: 1) Акт від 04.05.2016: " 03.05.2016 стався порив між жилими будинками № 13-Б та № 13-В на мережі гарячого водопостачання ПАТ "Київенерго", що стало причиною залиття підвального приміщення жилого будинку № 13-В на бульварі Ромена Ролана. Під час обстеження 04.05.2016 вищезазначеного приміщення виявлено сильну запарованість у приміщенні, що призвело до виникнення конденсату та помокріння підвісної стелі S=66,9 м2."; 2) Акт від 06.11.2017: "Під час чергового обстеження даного приміщення виявлено пошкодження: Місця загального користування та офісні приміщення S=77,5 м2, стеля підвісна (пластикові плитки) 60*60 м; дверна лиштва на трьох дверях, двері ДВП три штуки; корозія на дверних ручках (сілюмінові, нікеліровані); Причина залиття: На зовнішній мережі центрального опалення, яке знаходиться на балансі ПАТ "Київенерго" стався порив, що призвело до виникнення конденсату та пошкодження підвісної стелі S=77,5 м2. Для відшкодування пошкодження в даному приміщенні пропонуємо звернутися до ПАТ "Київенерго".
Зі змісту актів вбачається, що комісією було встановлено факт пориву між жилими будинками № 13-Б та № 13-В на мережі гарячого водопостачання, що знаходиться на балансі ПАТ "Київенерго", що стало причиною залиття нежитлового приміщення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що жодної інформації про винну у вказаній аварійній ситуації особу зазначені акти не містять, в тому числі, і посилань на вину Публічного акціонерного товариства "Київенерго". У наведених актах Відповідач згадується лише як особа, на балансі якої знаходиться зовнішня мережа центрального опалення, на якій і стався порив.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Позивачем не спростовано факту пориву на вказаному об'єкті 03.05.2016.
Таким чином, доводи скаржника з приводу встановлення Відповідачем його вини у залитті приміщення відповідно до вказаних актів апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не відповідають дійсності.
Разом з тим, аргументи скаржника про те, що стан мереж Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у вказані дати залиття виключає можливість потрапляння води до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Ромена Роллана, 13-В, не підтверджуються жодними належними та достатніми доказами в порядку статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що позивач мав право подати докази недостовірності поширеної інформації, проте, таким правом у межах даної справи належним чином не скористався, оскільки з поданих ним документів факт недостовірності інформації встановити неможливо.
Щодо тверджень позивача про невідповідність актів від 04.05.2016 та 06.11.2017 пункту 2.3.6 Правил утримання будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. № 76, та пункту 2.3.6 укладеного між сторонами Договору № 0810002 від 23.06.2015, місцевий господарський суд вірно зазначив, що обставини неправомірності та невідповідності зазначених актів умовам закону чи договору, наявність недоліків у процедурі складання цих актів, не входять в предмет доказування у даному спорі, тому вірно не взято до уваги ці доводи позивача як такі, що не обґрунтовують заявлені позовні вимоги.
Крім того, залучення представників Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до складання актів про залиття умовами Договору № 0810002 від 23.06.2015 не передбачено, а встановлено лише обов'язок відповідача інформувати виконавця про аварійні ситуації.
При цьому, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що відповідач здійснив розповсюдження неправдивої інформації серед споживачів ПАТ "Київенерго", зокрема ПП "БЕНЕФІС 2000", шляхом направлення їм таких актів є поширенням неправдивої інформації про юридичну особу - позивача.
У відповідності до положень ст. 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи")
Однак, місцевий господарський суд вірно зазначив, що позивачем не надано до суду жодних відомостей про те, в який спосіб була поширена інформація серед споживачів Публічного акціонерного товариства "Київенерго", що порушує особисті немайнові права позивача, яка саме інформація поширена відповідачем, із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, з посиланням на відповідні докази.
Отже, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів відповідно до статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, які дають підстави вважати, що відповідачем було здійснено поширення, тобто доведення до відома хоча б до однієї особи, крім ПП "БЕНЕФІС 2000", актів від 04.05.2016 та 06.11.2017 та відповідно викладеної інформації в них. Оскільки зазначені акти були доведені до відома лише особи, якої вони стосуються, а саме, ПП "БЕНЕФІС 2000" як власника нежитлового приміщення, чиє звернення було підставою обстеження у цьому приміщенні, це виключає наявність зазначеного вище юридичного складу правопорушення.
Частиною 6 статті 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом, зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином поширення оспорюваної ним інформації порушує його особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Також, суд першої інстанції вірно звернув увагу позивача на те, що у випадку порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 0810002 від 23.06.2015, Позивач не позбавлений можливості захистити свої порушені права за допомогою відповідних норм зобов'язального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Київенерго", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/1699/18 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/1699/18 повернути до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.А. Гончаров
І.М. Скрипка
Повний текст постанови складено 24.07.2018