вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" липня 2018 р. Справа№ 910/710/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Гончарова С.А.
Скрипки І.М.
при секретарі Денисюк І.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.07.2018р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 (повний текст складено 02.05.2018)
у справі № 910/710/18 (суддя С. О. Щербаков )
за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз"
до Кабінету Міністрів України
про стягнення 4 726 752, 41 грн.,-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" задовольнити в повному обсязі.
Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що копію повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 було отримано позивачем лише 07.05.2018.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" 06.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству "Херсонгаз" строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 18.07.2018.
В судовому засіданні 18.07.2018 представники сторін надали свої пояснення стосовно апеляційної скарги, у відповідності до яких скаржник просив задовольнити її та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18, а представники відповідача просили залишити вказане рішення без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 08.04.2010 № 363 позивачу видано ліцензії: на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ на території м. Херсона та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у користуванні ВАТ "ХЕРСОНГАЗ", строком дії з 14.04.2010 по 13.04.2015; на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території м. Херсона та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у користуванні ВАТ "ХЕРСОНГАЗ", строком дії з 19.05.2010 по 18.05.2015.
Згідно з підпунктом 1.1.1. пункту 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", затвердженого річними загальними заборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", протокол № 30 від 27.03.2015 року (редакція якого розміщена на офіційному сайті ПАТ "Херсонгаз" за посиланням http://gaz.kherson.ua/), Публічне акціонерне товариство "Херсонгаз" є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства".
Таким чином, підпунктом 2.2.1. пункту 2.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", затвердженого річними загальними заборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", протокол № 30 від 27.03.2015 року, встановлено, що предметом діяльності товариства є діяльність з газопостачання:
- розподіл природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ;
- постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом;
- постачання скрапленого газу;
- придбання та продаж природного газу, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ;
- придбання, реалізація та постачання споживачам скрапленого газу оптом та в роздріб;
- надання послуг зі зберігання природного, нафтового, скрапленого газу, газу (метану) вугільних родовищ;
- надання послуг з транспортування природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ;
- створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу. Виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв. Локалізація і ліквідація аварійних ситуацій.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.04.2015 № 1175 "Про видачу ліцензій на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ПАТ "ХЕРСОНГАЗ" позивачу видано ліцензії на право провадження господарської діяльності з: розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території міста Херсон та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "ХЕРСОНГАЗ", терміном дії з 14.04.2015 по 13.04.2020; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території міста Херсон та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "ХЕРСОНГАЗ", терміном дії з 19.05.2015 по 18.05.2020.
Позивач зазначає, що до 30.06.2015 включно, Публічне акціонерне товариство "Херсонгаз" здійснювало господарську діяльність з постачання природного газу на підставі постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 08.04.2010 № 363 та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.04.2015 № 1175.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (надалі - Постанова № 237) зменшені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників (надалі - норми споживання), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, а саме затверджено такі норми споживання:
- при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 6 куб. м);
- при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 9 куб. м);
- при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 18 куб. м).
При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 826/16447/15 адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 146, 16 грн. (сто сорок шість гривень 16 копійок) порівно.
Публічне акціонерне товариство "Херсонгаз" листом від 09.10.2017 № 171009/1014/4891 звернулося до Кабінету Міністрів України, в якому просило відповідача у встановлені законодавством строки та порядку скасувати постанову № 237 з моменту її прийняття та компенсувати на п/р № 26008415015 МФО 380805 завдану шкоду ПАТ "Херсонгаз" відповідно до ст.ст. 1173, 1175 Цивільного кодексу України.
На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 40796/1/1-17 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в межах компетенції листом від 21.12.2017 № 03/31-11652 надало відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому повідомило, що при вирішенні питання щодо застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників суб'єктам господарювання, які надають відповідні послуги, варто враховувати нормативно-правові акти, які регулювали вказані суспільні відносини відповідний проміжок часу. Крім того, Міністерство зазначило, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" окремої бюджетної програми про відшкодування втрат за послуги газопостачання на зазначені цілі не передбачено.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що споживачі природного газу, що не мали встановлених лічильників, під час дії постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015, яку визнано незаконною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 826/16447/15, протягом травня - червня 2015 року спожили 1 452 525, 466 тис. м. куб природного газу, замість незаконно встановлених 788 137, 610 тис. м. куб. природного газу, внаслідок чого позивачем недоотримано кошти у розмірі 4 726 752, 41 грн., які останній просить стягнути з відповідача як завдану майнову шкоду.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Як передбачено ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Закон України "Про ринок природного газу", визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (п. 32 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу").
Як визначено ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
До компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема видача ліцензій на право провадження видів діяльності на ринку природного газу, що підлягають ліцензуванню з урахуванням положень статті 9 цього Закону, та нагляд за дотриманням ліцензійних умов ліцензіатами; встановлення тарифів на послуги транспортування природного газу транскордонними газопроводами відповідно до методології визначення тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу; затвердження правил розподілу потужності та врегулювання перевантажень транскордонних газопроводів як частини кодексу газотранспортної системи (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу").
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ринок природного газу", господарська діяльність на ринку природного газу, пов'язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.
Як вище зазначалось, згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.04.2015 № 1175 "Про видачу ліцензій на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ПАТ "ХЕРСОНГАЗ" позивачу видано ліцензії на право провадження господарської діяльності з: розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території міста Херсон та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "ХЕРСОНГАЗ", терміном дії з 14.04.2015 по 13.04.2020; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території міста Херсон та Херсонської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "ХЕРСОНГАЗ", терміном дії з 19.05.2015 по 18.05.2020.
Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Херсонгаз" здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.04.2015 № 1175.
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 18 Закону України "Про ринок природного газу", приладовий облік природного газу здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання. Приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єктів ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників" затверджено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників (додаються). Ці норми є єдиними для всіх населених пунктів і діють починаючи з 1 липня 1996 року.
Встановлено, що до опалюваної площі належить загальна площа квартири (будинку) без урахування площі лоджій, балконів, терас. З опалюваної площі також вилучається площа приміщень, у яких відсутні тепловіддавальні поверхні (радіатори, регістри, стінки печей, трубопроводи систем опалення тощо) та які безпосередньо не з'єднані з опалюваними приміщеннями дверними та іншими отворами. Під час нарахування плати за природний газ, використаний на індивідуальне опалення, приймається норма опалюваної площі 21 кв.метр на наймача або власника житла і кожного члена сім'ї та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. За надлишок опалюваної площі понад зазначену норму (крім однокімнатних квартир) плата за природний газ справляється у розмірі 1,3 тарифу. Ця норма не поширюється на одиноких непрацездатних громадян і сім'ї, що складаються лише з непрацездатних осіб.
У відповідності до постанови КМУ від 08.06.1996 № 619 затверджено наступні норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників:
- при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць;
- при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць;
- при використанні газової плити та водонагрівача - 18 куб. метрів людино-місяць.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (надалі - Постанова № 237) зменшені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників (надалі - норми споживання), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, а саме: у графі "Норма споживання" цифри "6", "9" і "18" замінено відповідно цифрами "3", "4,5" і "9"; в абзаці першому пункту 5 приміток до норм цифру "9" замінено цифрами "4,5".
Як визначено приписами ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Згідно з ч. 4 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
При цьому, як зазначено вище, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 826/16447/15 адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 146, 16 грн. (сто сорок шість гривень 16 копійок) порівно.
Колегією суддів у справі № 826/16447/15, встановлено, що оскаржувана постанова, не зважаючи на вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", не була включена до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2015 рік.
Разом з тим, колегією суддів у справі № 826/16447/15 зазначено, що проект регуляторного акту має бути оприлюдненим щонайменше за 1 місяць до прийняття такого проекту. У той же час, як свідчить інформація, що розміщена на Урядовому порталі (єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України) (перелік проектів, що пройшли громадське обговорення за період з 16.12.2014 по 28.05.2015, який розміщений у розділі "Громадянське суспільство і влада" Урядового порталу), проект постанови КМУ "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" не оприлюднювався, відповідно, громадське обговорення цього законопроекту не відбувалось. Будь-яка інформація щодо обґрунтування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності приладів обліку та аналіз регуляторного впливу проекту цього нормативного акту відсутні. Як наслідок, Кабінет Міністрів України без нормативного обґрунтування, оприлюднення, громадського обговорення та аналізу впливу регуляторного акту зменшив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності приладів обліку газу. Внаслідок таких дій Кабінету Міністрів України відбулось порушення вимог ст. 9 Закону № 1160-IV, оскільки суб'єктам господарювання, які застосовують вказаний нормативний акт у господарській діяльності, не було надано можливості подати свої зауваження та пропозиції до проекту оскаржуваної постанови.
Під час розгляду справи № 826/16447/15 встановлено, що на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 237, її проект не був оприлюднений у жодний спосіб, а також відсутній аналіз регуляторного впливу цієї постанови.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі № 826/16447/15 залишено без змін.
У відповідності до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Отже, факти, встановлені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 826/16447/15, не доказуються при розгляді даної справи.
Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", визначає правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу та здійснення контролю за використанням ресурсів імпортованого природного газу і природного газу власного видобутку.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку:
1) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується:
комплексно, у тому числі для опалення - з 1 січня 2012 року;
для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року;
тільки для приготування їжі - з 1 січня 2021 року;
2) для інших споживачів - з 1 липня 2011 року.
З метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу").
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані:
1) забезпечити встановлення лічильників газу:
а) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується:
комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року;
для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року;
тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Як встановлено ч. 2 2 ст. 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, апеляційний господарський суд відзначає, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про ринок природного газу", регулятор (НКРЕКП) затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб'єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб-сайті.
Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об'єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб'єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.9.2015, на виконання вимог Закону України "Про ринок природного газу" затверджено Кодекс газорозподільних систем (надалі - Кодекс ГРМ), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824.
Кодекс газорозподільних систем визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.
Відповідно до п. 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.
Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
Отже, за ініціативи Оператора ГРМ та за його рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.
При цьому, згідно з абзацом першим пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.
Разом з тим, відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРМ якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковимо), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об'єм спожитого газу (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.
Отже, виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, апеляційний господарський суд зазначає, що обов'язок встановлення лічильників газу покладено саме на суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу до яких відноситься позивач, при цьому Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" встановлені чіткі строки у які суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу зобов'язані забезпечити встановлення газових лічильників.
При цьому, як зазначає скаржник, споживачі природного газу, що не мали встановлених лічильників, під час дії постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015, яку визнано незаконною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 826/16447/15, протягом травня - червня 2015 року спожили 1 452 525, 466 тис. м. куб природного газу, замість незаконно встановлених 788 137, 610 тис. м. куб. природного газу, внаслідок чого позивачем недоотримано кошти у розмірі 4 775 628, 58 грн., які останній просить стягнути з відповідача як завдану майнову шкоду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 826/16447/15 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237, якою затверджено наступні норми споживання:
- при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 6 куб. м);
- при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 9 куб. м);
- при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін - 18 куб. м).
Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 у справі № 826/16447/15, заяви про роз'яснення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15 - задоволено. Роз'яснено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Громадській спілці "Асоціація газового ринку України", що Постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 є незаконною та нечинною з моменту її прийняття.
Однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 у справі № 826/16447/15 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2015 скасовано. У задоволенні заяв ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Асоціації газового ринку України про роз'яснення постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2015 відмовлено.
При цьому, відповідно п. 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Отже, враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд відзначає, що постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням, тобто у даному випадку з моменту винесення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 826/16447/15, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015, при цьому відповідна постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною лише на майбутнє.
Таким чином, твердження скаржника, що споживачі природного газу, що не мали встановлених лічильників, під час дії постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015, яку визнано незаконною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 826/16447/15, протягом травня - червня 2015 року спожили 1 452 525, 466 тис. м. куб природного газу, замість незаконно встановлених 788 137, 610 тис. м. куб. природного газу, внаслідок чого позивачем недоотримано кошти у розмірі 4 726 752, 41 грн. є безпідставними, оскільки постанова є нечинною з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням та лише на майбутнє, що виключає здійснення донарахування за спожитий природний газ під час дії постанови КМУ № 237 від 29.04.2015.
Згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Враховуючи викладене, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14, від 28.01.2015 у справі № 5023/3993/12(5023/9057/11), від 04.11.2014 у справі № 904/1197/14, від 02.09.2014 у справі № 910/2023/13, від 22.01.2013 у справі № 5011-71/2684-2012.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Як визначено ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У відповідності до ст. 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Апеляційний господарський суд зазначає, що у спірних правовідносинах предметом доказування є належним чином доведені факти незаконності дій органу державної влади чи його посадової особи, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльності) і заподіянням шкоди.
Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що на момент споживання населенням природного газу у період травень-червень 2015 року, постанова Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015, якою внесено зміни до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників була чинною.
Отже, позивач не навів правового обґрунтування заявлених вимог, що надавало б підстави для висновку про порушення відповідачем законодавчих приписів, що, в свою чергу, призвело до порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, як підставу для стягнення майнової шкоди, у визначеному позивачем розмірі.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення відповідачами протиправних дій, як і не надано доказів наявності вини відповідача, тому не вбачається підстав для застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення майнової шкоди у розмірі 4 726 752, 41 грн.
Отже, матеріали справи не містять доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням майнової шкоди, зокрема, протиправність поведінки відповідача як заподіювача шкоди та докази вини останнього.
Враховуючи вищевикладене. Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" до Кабінету Міністрів України про стягнення 4 726 752, 41 грн. не підлягають задоволенню.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/710/18 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/710/18 повернути до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.А. Гончаров
І.М. Скрипка
Повний текст постанови складено 24.07.2018