вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"17" липня 2018 р. Справа№ 911/3685/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Руденко М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Безпалюк О.Л. - представник за довіреністю № 14-166 від 29.09.2017 р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 р.
у справі № 911/3685/17 (суддя Бабкіна В. М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Управління міським господарством" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області
про стягнення 180928,17 грн.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Управління міським господарством" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення 180 928,17 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.04.2018 р. у справі № 911/3685/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 р. у справі № 911/3685/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що строк позовної давності за договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. розпочався заново 28.12.2012 р. на підставі укладення договору про переведення боргу, а тому відповідачем була вчинена дія, яка відповідно до положень ст. 264 ЦК України перервала позовну давність. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до даних обставин ст. 262 ЦК України, визнавши укладення первісним боржником та відповідачем договору про переведення боргу заміною сторони у зобов'язані.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2018 р., для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Дідиченко М. А., судді: Кропивна Л. В., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 911/3685/17, призначено до розгляду на 17.07.2018 року та зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 року.
У судове засідання 17.07.2018 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання представник відповідача був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 17.07.2018 року апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати частково.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" (покупець) було укладено договір № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.
Продавець передає покупцеві з 01.08.2012 р. по 31.12.2012 р. газ обсягом до 265 тис.куб.м. (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 5.1. договору ціна на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб. м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу всього 1 309,20 грн.
Згідно з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
На виконання умов договору, позивач у вересні та жовтні 2012 року передав у власність покупця, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 92 480,58 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64 056,54 грн., які підписані повноважними представниками сторін договору та скріплені їх печатками.
За отриманий у вересні 2012 року природний газ відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. покупець сплатив 21 972,16 грн.
Таким чином, покупець не в повному обсязі виконав зобов'язання з оплати поставленого природного газу перед продавцем і станом на 28.12.2012 р. мав заборгованість за поставлений газ в сумі 70 508,42 грн.
В подальшому, 28.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" (первісний боржник) та Комунальним підприємством "Управління міським господарством" (новий боржник) було укладено договір № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. (далі - зобов'язання), укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні. Кредитор дає згоду на заміну первісного боржника у зобов'язанні новим боржником.
Відповідно до п. 3.1 договору про переведення боргу, до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, визначеної у пункті 2.1, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу.
Пунктом 3.2 договору про переведення боргу визначено зобов'язання нового боржника щодо перерахування грошових коштів у сумі, зазначеній у п. 2.1 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу №12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р.
Оскільки після заміни боржника у зобов'язанні відповідач не виконав взяте на себе грошове зобов'язання за договором у повному обсязі на суму 70 508,42 грн., тобто у розмірі переведеного боргу, позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, що випливають з договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже було зазначено, на підтвердження постачання природнього газу позивачем до матеріалів справи було долучено акти приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64 056,54 грн., відповідно до яких продавець продав, а покупець отримав у власність природній газ.
Покупцем було здійснено часткову оплату отриманого газу на суму 21 972,16 грн.
За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності зі ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 ЦК України встановлено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
28.12.2012 р. на підставі договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу було замінено первісного боржника - ТОВ "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" у зобов'язанні за договором поставки природного газу № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. на нового боржника - Комунальне підприємство "Управління міським господарством".
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У відповідності з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено природній газ на загальну суму 92 480,58 грн., тоді як в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково на суму 21 972,16 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки у сумі 70 508,42 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором поставки у розмірі 70 508,42 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Як було зазначено раніше, за умовами п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64 056,54 грн., у зв'язку з чим останні мали бути оплачені до 14.10.2012 р. та 14.11.2012 р. відповідно.
Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Згідно з п. 9.3 договору поставки строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Як вірно було зазначено судом першої інстанції, пунктом 1.1 договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу від 28.12.2012 р., укладеним між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ТОВ "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" та КП "Управління міським господарством" було передбачено, що за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р., укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні, а тому у даному випадку застосовуються умови пункту 9.3 договору № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу в частині встановлення подовженого строку позовної давності.
Отже, підписавши 28.12.2012 р. договір про переведення боргу, відповідач увійшов у зобов'язання за договором № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу в повному обсязі в якості нового боржника.
Позивач, заперечуючи проти заяви відповідача про застосування позовної давності, зазначав, що строк позовної давності за договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. переривався і розпочався заново 28.12.2012 р., тобто з моменту підписання сторонами договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Приписами статті 262 ЦК України встановлено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Оскільки у даному випадку відбулась заміна боржника у зобов'язанні - з ТОВ "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" на КП "Управління міським господарством", а тому переривання позовної давності не відбулось, а відбулось заміна сторони (боржника) зобов'язанні.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що п'ятирічний строк позовної давності щодо основного зобов'язання за договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. закінчився, відповідно, 15.10.2017 р. та 15.11.2017 р. (згідно з датами поставок газу та виникнення обов'язку з його оплати).
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось з позовом у даній справі у 06.12.2017 року, тобто зі спливом п'ятирічного строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем, а відтак до вимог про стягнення з відповідача боргу за поставлений за актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64 056,54 грн. природній газ сплив п'ятирічний строк позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 70 508,42 грн. заборгованості у зв'язку з пропуском п'ятирічного строку позовної давності.
Стосовно нарахування і стягнення пені та штрафу, колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.
За приписами пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у сумі 5217,06 грн. та 4935,59 грн. штрафу, колегія суддів вважає його вірним.
Однак, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки, як вже було зазначено вище, до основної вимоги про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28 424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64 056,54 грн. було пропущено п'ятирічний строк позовної давності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що і до вимог про стягнення пені у сумі 5 217,06 грн. та 4 935,59 грн. штрафу позовна давність також спливла.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції також було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних у зв'язку зі спливом позовної давності на підставі ст. 266 ЦК України.
Стосовно позивних вимог в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, прийшов до висновку про сплив позовної давності до вказаних вимог.
Однак, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом положень ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та процентів річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та процентів річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 26.04.2017 року у справі № 3-1522гс16.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і річних відсотків за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності.
Позивач визначив період для стягнення 3 % річних із 16.10.2012 року по 16.11.2017 року за актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р., з 14.11.2012 р. по 16.11.2017 р. за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 р., інфляційних втрат - із листопада 2012 року по жовтень 2017 року за актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. та з грудня 2012 р. по жовтень 2017 р. за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 р.
З позовом позивач звернувся 06.12.2017 року, тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення 88 801,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період із 06.12.2012 року по жовтень 2017 року 10 465,74 грн. - 3 % річних за період із 06.12.2012 року по 16.11.2017 року. У стягненні решти сум 3 % річних та інфляційних втрат слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 року у справі № 911/3685/17- частковому скасуванню.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 року у справі № 911/3685/17 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 року у справі № 911/3685/17 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині 3 % річних та інфляційних втрат задовольнити частково.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Управління міським господарством" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Зелена, будинок 2; код ЄДРПОУ 34778905) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул.. Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ: 20077720) 10 465,74 грн. 3 % річних, 88 801,15 грн. інфляційних втрат та 1 489,00 грн. судового збору.
4. В решті рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 року у справі № 911/3685/17 залишити без змін.
5. Стягнути з Комунального підприємства "Управління міським господарством" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Зелена, будинок 2; код ЄДРПОУ 34778905) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул.. Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ: 20077720) 2 233,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2018 р. у справі № 911/3685/17.
7. Видачу наказів доручити господарському суду Київської області.
8. Матеріали справи № 911/3685/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 24.07.2018 року
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді М.А. Руденко
Л.В. Кропивна