вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" липня 2018 р. Справа№ 910/22407/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Гончарова С.А.
Скрипки І.М.
при секретарі Денисюк І.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.07.2018р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018
у справі № 910/22407/17 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації
про зобов'язання укласти договір оренди,-
Рішенням Господарського суду Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зобов'язання укласти договір оренди відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком".
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку позивача, рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийняте з порушенням чинного законодавства України та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи, що призвели до порушення прав та обов'язків скаржника, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 06.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 та призначено до розгляду на 18.07.2018.
18.06.2018р. через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні 18.07.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 скасувати.
В судовому засіданні 18.07.2018 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем, в ході огляду технологічних приміщень встановлено, що відповідач безпідставно використовує для розміщення свого обладнання індивідуально-визначене нерухоме майно, яка перебуває у власності позивача, а саме кімната 125, корпус 1 на бульварі Т. Шевченка, 18 в м. Києві.
Позивач, з метою належного оформлення правовідносин між сторонами у відповідності до вимог цивільного законодавства, листом від 27.02.2017 за № 38-вих-80D910-80D914/01-2017 направив на адресу відповідача проект договору оренди.
Даний спір у справі виник на думку позивача, у зв'язку з тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України ухиляється від укладення з позивачем договору оренди нерухомого майна, який на думку позивача, є обов'язковим для відповідача в силу приписів статті 179 Господарського кодексу України, незважаючи на встановлення позивачем факту користування відповідачем в період з 01.01.2017 по 31.07.2017 приміщенням, що належить позивачу.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України ).
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як передбачено ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про телекомунікації" взаємодія операторів телекомунікацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування стосовно отримання ними телекомунікаційних послуг здійснюється на договірних засадах відповідно до законодавства України.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що оскільки позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір, між сторонами спору виникли переддоговірні відносини.
В силу приписів частини 1 статті 187 Господарського кодексу України переддоговірні спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, можуть бути предметом розгляду суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.09.2012 у справі № 3-39гс12.
Як закріплено ст. 20 Господарського кодексу України, право кожного суб'єкту господарювання та споживача на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Верховний Суд України у листі від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" роз'яснив, що у зобов'язаннях по укладенню господарських договорів можливість вимагати укладення договорів у судовому порядку закріплюється законодавчо.
Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вказаної ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України від 01.06.2016 у справі № 910/268/16, від 10.05.2016 у справі № 920/1837/14.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено положеннями ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
У відповідності до норм ч. 1 та 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Як вбачається зі змістом пункту 1.1 проекту договору оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення), наданого позивачем, орендодавець (Публічне акціонерне товариство "Укртелеком") передає, а орендар (Головне управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації) бере у строкове платне користування приміщення (майно), розташоване в м. Києві, на 1 поверсі 4-поверхового будинку № 18, корпус 1, кім. № 125 по бульвару Тараса Шевченка, загальною площею 18,9 м2 технологічних приміщень.
З позовної заяви вбачається, що загальну площу технологічних приміщень в кімнаті № 125 корпусу 1 будинку № 18, яка використовується відповідачем, позивачем визначено відповідно до акту проведення інвентаризації обладнання від 08.08.2017, підписаного представниками Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та представниками Служби безпеки України, у розмір 18,9 м2 .
Однак, місцевим господарським судом вірно не прийнято даний акт в якості належного та допустимого доказу використання відповідачем в період з 01.01.2017 по 31.07.2017 частини кімнати № 125 в розмірі 18,9 м2, оскільки інвентаризація обладнання Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Служби безпеки України, розташованого у вказаному приміщенні було здійснено лише 08.08.2017.
Отже, позивачем належним чином не підтверджено використання відповідачем в період з 01.01.2017 по 31.07.2017 частини кімнати № 125 саме в розмірі 18,9 м2.
Наявні в матеріалах справи листи щодо оформлення перепусток на 2014-2018 роки, витяги з журналу реєстрації відвідувачів та фотоматеріали в підтвердження опломбування кімнати № 125 не підтверджують використання відповідачем в період з 01.01.2017 по 31.07.2017 частини кімнати № 125 в розмірі 18,9 м2.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору, зокрема щодо об'єкту оренди (розміру орендованого приміщення) у редакції, запропонованій позивачем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про визнання укладеним договору, на визначених в проекті позивача умовах.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/22407/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/22407/17 повернути до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.А. Гончаров
І.М. Скрипка
Повний текст постанови складено 24.07.2018