19.06.07 р. Справа № 34/148а
10год.25хвил. зал судового засідання - кабінет 212
Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В., при секретарі судового засідання Котельніковій Н.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Производственно - коммерческий центр “Оптима ЛТД» м. Донецьк
до Державної податкової інспекції у Волноваському районі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000122310/0 від 13 квітня 2007року.
За участю представників сторін:
Від позивача Не з'явився
Від відповідача Гончаров М.Л. (за дорученням)
Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю “Производственно-коммерческий центр “Оптима ЛТД» м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Волноваському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000122310/0/9619/10/23 від 13 квітня 2007року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 638109грн., з них основного платежу 425405грн., штрафні (фінансові) санкції 212704грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 квітня 2007 року за даним позовом було порушено адміністративне провадження у справі відповідно до пунктів 6,7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Додатковою заявою від 31.05.2007 року (вхід.№02-41/21959) позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000122310/0 від 13 квітня 2007року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним на підставі Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92 правомірно визначено чисту вартість реалізації необоротного активу, що дорівнює звичайні ціни в розумінні п.1.17 Закону України “Про податок на додану вартість» та повинна використовуватись при застосуванні п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість».
Позивач зазначає, що у відповідності до п.п. 1.20.8. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Позивач вказує на те, що висновки відповідача про те, що товари отримані від ТОВ “Фра-М» не для використання у своєї господарської діяльності є припущенням, та не відповідають дійсності. Так як основні види діяльності позивача не обмежуються продажем автомобілів, що зазначено в самому акті перевірки, а саме оптова та роздрібна торгівля без переваги продовольчого асортименту, інші види оптової торгівлі.
Позивач також зазначає, що всі податкові накладні складені у відповідності з Законом України “Про податок на додану вартість», та є підставою для нарахування податкового кредиту у відповідності до п.7.4.1 Закону України “Про податок на додану вартість»
Відповідач у запереченнях від 11 травня 2007року (вхід. №02-41/18651) проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не обчислено та не включено до складу податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, яка складає різницю між залишковою балансовою вартістю та ціною реалізації. Таким чином, позивачем на порушення п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість» неправомірно визначено базу оподаткування при продажу автомобіля, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у березні 2006року у розмірі 8405грн.
Відповідач також зазначає, що позивачем на порушення п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість» неправомірно віднесено у жовтні, листопаді 2006р. до складу дозволеного податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 417000грн., за придбані товари, мета подальшого використання яких у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку відсутня. Дане порушення встановлене при перевірці декларацій з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2006р., договору, податкових накладних, коригування кількісних і вартісних показників податкових накладних, платіжних доручень.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами додаткові докази судом встановлено наступне.
ДПІ у Волноваському районі проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 31.12.2006р. За результатами проведеної перевірки складено акт від 03.04.2007року №265/2310/13501821.
Актом перевірки від 03.04.2007року №265/2310/13501821 встановлені порушення з боку позивача , а саме заниження суми податку на додану вартість у розмірі 425405грн., а саме в березні 2006року - 8405грн., жовтні 2006 року - 251333грн., листопаді 2006року - 165667грн.
На підставі акту перевірки від 03.04.2007року №265/2310/13501821 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000122310/0/9619/10/23 від 13.04.2006р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 638109грн., з них основного платежу 425405грн., штрафні (фінансові) санкції 212704грн.
Відповідач у акті перевірки встановив (сторінка акту 23), що позивач у порушення п.4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) недостовірно визначив базу оподаткування при продажу автомобілю Kia Sorento кузов №KNEJC5215350245 державний номер 00636 ЕО, який знаходився на балансі підприємства. У акті зазначено, що згідно із даними бухгалтерського обліку підприємства, залишкова вартість зазначеного транспортного засобу на момент продажу складає 67026,76грн. без ПДВ. На підставі акту обстеження позивачем прийняте рішення про реалізацію транспортного засобу за залишковою ціною, зменшеною на суми приблизного капітального ремонту. Наказом від 10.02.2006р. №61 ціну реалізації визначено в сумі 30000,00грн.
Відповідач визначив базу оподаткування виходячи із залишкової ціни автомобілю 67026,76грн. - 25000грн. ( без ПДВ 5000грн.) = 42026,76грн. х 20% = 8405,35грн.
Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно до п.1.18. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Звичайна ціна в розумінні п. 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.
Підпункт 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Згідно до підпункту 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Крім того, підпункт 1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Відповідач не надав доказів застосування процедури визначення звичайної ціни за непрямими методами.
Відповідно до п.2 ст.71 КАСУ адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач належними доказами не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення №0000122310/0/9619/10/23 від 13.04.2006р., в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8405,35грн. та штрафної (фінансової) санкції 4203грн.
Також перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 417000грн., за придбані товари, мета подальшого використання яких у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку відсутня, в тому числі у жовтні 2006року - 251 333грн. та у листопаді 2006р. -165667грн.
Як вбачається із матеріалів справи та не спростовується сторонами між позивачем та ТОВ “Фра-М» був укладений договір поставки від 12.10.2006року №129/С (а.с.87). Відповідно до договору ТОВ “Фра-М» зобов'язується поставити і передати у власність ТОВ “ВКЦ “Оптима ЛТД» товар. Загальна ціна товару становить 2700000,00грн., в тому числі 450000,00грн. податок на додану вартість. Поставка товару повинна відбутися не пізніше 12.12.2006р. Відповідно до специфікації №1 узгоджено найменування, одиницю виміру, загальну кількістю ціну за одиницю товару, яким визначено постачання : Z-профілю, С-профілю, трапецієвидного профілю у асортименті.
Згідно з умовами договору, на адресу ТОВ “Фра-М», ТОВ “ВКЦ “Оптима ЛТД» було перераховано грошові кошти відповідно до платіжних доручень :
- від 16.10.2006р.№3145 на суму 1008000грн., у т.ч. ПДВ 168000,00грн.(арк.с.94) ;
- від 23.10.2006р. №3257 на суму 500000,00грн., у т.ч. ПДВ 83333,33грн.(арк.с.95);
- від 06.11.2006р. №3464 на суму 500000,00грн., у т.ч. ПДВ 83333,33грн.(арк.с.96);
- від 10.11.2006р. №3532 на суму 494000,00грн., у т.ч. ПДВ 82333,33грн.(арк.с.97)
У зв'язку зі здійсненням операції з перерахування коштів, позивачем було отримано від ТОВ “Фра-М» податкові накладні: від 23.10.2006р. №1326002 на суму 1008000,00грн., у т.ч. ПДВ 168000,00грн. (арк.с.101); від 23.10.2006р. №1326003 на суму 500000,00грн., у т.ч. ПДВ 83333,33грн. (арк.с.100); від 06.11.2006р. №1538071 на суму 500000,00грн., у т.ч. ПДВ 83333,33грн. (арк.с.98); від 10.11.2006р. №1673451 на суму 494000,00грн., у т.ч. ПДВ 82333,33грн. (арк.с.99).
У грудні 2006року ТОВ “Фра-М» у повному обсязі було повернено отримані від ТОВ “ВКЦ “Оптима ЛТД» грошові кошти, відповідно до чого було виписано коригування кількісних вартісних показників до вищенаведених податкових накладних. Суму податкового кредиту зменшено на 417000грн.
Актом перевірки від 03.04.2007року №265/2310/13501821 встановлені порушення з боку позивача , а саме заниження суми податку на додану вартість у жовтні 2006 року - 251333грн. та листопаді 2006року - 165667грн.
Суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення у частині визначення податкового зобов'язання у сумі 417000грн. та штрафної санкції у розмірі 208501грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
Згідно до п.п.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат. Відповідно до цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти їх здійснення, є первинні документи. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Нова редакція п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005року) як обов'язкову умову висуває вже не збільшення валових витрат, а подальше використання товарів (послуг) у господарській діяльності.
Крім того, нова редакція п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. ( Підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005).
Тобто, законодавством чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає не з самого факту придбання товару, робіт, послуг, а подальшого використання товарів (послуг) у господарській діяльності.
Як вбачається із Декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2006року (а.с.111-114) та за листопад 2006року (а.с.115-118) податкові зобов'язання позивача з урахуванням передплати по взаємовідносинам з ТОВ «Фра-М» і віднесенням ПДВ до складу податкового кредиту у жовтні 2006 року на суму 251333грн. та листопаді 2006року на суму 165667грн. вплинуло на визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2006року у розмірі 4496грн. (а.с.113) та листопаді 2006року у розмірі 5381грн.(а.с.117). Без урахування цих господарських операцій податкові зобов'язання позивача повинні складати за жовтень 2006року 255829грн. та за листопад 2006року 171048грн. Тобто, позивач штучно зменшив розмір податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 417000грн.
Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Позивач не надав суду жодного доказу який би свідчив про те, що придбання Z-профілю, С-профілю, трапецевидного профілю, ним здійснювалося для подальшого використання у господарській діяльності з метою отримання доходу. Відтак вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення у частині визначення податкового зобов'язання у сумі 417000грн. та штрафної санкції у розмірі 208501грн. не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАСУ якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача у розмірі 2% судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 98% покласти на позивача.
Керуючись Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Законом України від 21.12.2000року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Производственно - коммерческий центр “Оптима ЛТД» м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Волноваському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000122310/0 від 13 квітня 2007року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 638109грн., з них основного платежу 425405грн., штрафні (фінансові) санкції 212704грн. задовольнити частково.
Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення №0000122310/0 від 13 квітня 2007року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8405грн. та фінансових санкцій у сумі 4203грн., всього на загальну суму 12608грн.
Відмовити у задоволенні позовних в частині визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000122310/0 від 13 квітня 2007року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 417000грн. та штрафної санкції у розмірі 208501грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Производственно-коммерческий центр “Оптима ЛТД» (83059, м.Донецьк, вул.Елеваторна,3, ЄДРПОУ 13501821) судовий збір у розмірі 0грн.07коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова виготовлена у повному обсязі 25.06.2007року.
Суддя