24 липня 2018 року м. Рівне №817/875/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2
про визнання рішення протиправним,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1М.) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області № 340 від 26.01.2018.
Ухвалою суду від 23.04.2018 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у грудні 2017 року у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України звернувся до Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області із заявою щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0.25 га для обслуговування житлового будинку, який належить їй на праві власності та розташований за адресою: вул. Гагаріна, 2, с. Вельбівне, Острозького району Рівненській області. Однак позивачу було відмовлено у задоволенні заяви рішенням Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області № 340 від 26.01.2018. Відмову Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність вважає незаконною та необґрунтованою, оскільки позивач згідно закону має право на відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, який належить їй на праві власності. В зв'язку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати зазначене рішення відповідача.
Від відповідача 19.04.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що земельна ділянка під житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами по вулиці Гагаріна № 2 в с. Вельбівне Острозького району Рівненської області згідно інвентаризаційного плану має площу 0,1255 га. Відповідно, цей випадок є виключенням, адже в заяві вказане максимальне значення площі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах, хоча фактично на місцевості (в натурі) площа є меншою.
У ході розгляду справи представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримала позицію відповідача та вказала, що дії Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га є правомірними, оскільки за вказаною позивачем адресою відсутні вільні земельні ділянки.
Ухвалою суду від 26.03.2018 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ухвали суду від 23.07.2018, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, її розгляд було продовжено у письмовому провадженні.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Відповідно до копій Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20586352 від 16.04.2014 та № 108184232 від 19.12.2017 ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: вул. Гагаріна, 2, с. Вельбівно, Острозького району, Рівненської області (а.с. 10-11).
21.12.2017 позивач звернулася із заявою до відповідача в порядку статей 118, 120, 121 Земельного кодексу України про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га, для обслуговування та будівництва житлового будинку, який розташований за адресою: вул. Гагаріна, 2, с. Вельбівне, Острозького району, Рівненської області та належить їй на праві власності (а.с. 19).
26.01.2018 Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність № 340 (а.с. 21).
Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка орієнтовною площею 0.25 га для обслуговування та будівництва житлового будинку розташована на території с. Вельбівне, та відноситься до земель комунальної форми власності Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області.
Вказане не заперечується і сторонами в судовому засіданні.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (із змінами) (далі іменується - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України).
Таке право реалізується громадянами, юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Відповідно до ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Пунктом г) ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.
Згідно з ч. 3 ст. 121 ЗК України розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із нормами ч. 1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 6 статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу вказаних норм права слідує, що позивач має право на відведення земельної ділянки. При цьому, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначено підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, у рішенні № 340 від 26.01.2018 не зазначив жодної підстави які вказані у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Крім того, суд зазначає, що зміст статей 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
До того ж, будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.
Крім того, твердження відповідача щодо відмови у наданні дозволу, обґрунтовані вимогами ч. 3 ст. 121 ЗК України, а саме, що розмір земельної ділянки, яка передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 0,25 га, відхиляються судом, оскільки вказана норма закону дає можливість органу місцевого самоврядування передати громадянину, земельну ділянку меншого розміру, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, фактично є меншим.
Враховуючи вищевикладене, рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області № 340 від 26.01.2018 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч положень Земельного кодексу України, а тому суд розцінює рішення відповідача № 340 від 26.01.2018, як протиправне та таке, що підлягає скасуванню.
Відповідачем не надано будь яких доказів які б підтверджували відсутність земельної ділянки комунальної форми власності для будівництва та обслуговування жилого будинку за вказаною у заяві позивача від 21.12.2017 адресою.
З цих підстав, суд для ефективного захисту та відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованої за адресою: вул. Гагаріна, 2, с. Вельбівне, Острозького району, Рівненської області.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області № 340 від 26.01.2018 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність".
Зобов'язати Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області (код ЄДРПОУ 04386947, вул. Гагаріна, 16, с. Вельбівне, Острозького району, Рівненської області, 35809) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Гагаріна, 8, с. Вельбівне, Острозького району, Рівненської області, 35809) від 21.12.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованої за адресою: вул. Гагаріна, 2, с. Вельбівне, Острозького району, Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 липня 2018 року.
Суддя Зозуля Д.П.