06 липня 2018 року № 810/1529/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Яроменка А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління державної міграційної служби України у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м.Києві) з вимогами:
- скасувати рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати ГУ ДМС України в місті Києві повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати ГУ ДМС в місті Києві здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2;
- стягнути з ГУ ДМС України в м. Києві матеріальну шкоду в розмірі 249000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 відкрито провадження по справі у справі та зазначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 29.05.2018 Київський окружний адміністративний суд позовні вимоги позивачів роз'єднав та ухвалив;
- позовні вимоги щодо скасування рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язання ГУ ДМС України в місті Києві повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнення з ГУ ДМС України в місті Києві матеріальну шкоду - розглядати в межах провадження адміністративної справи 810/1529/18;
- позовні вимоги щодо зобов'язання ГУ ДМС України в місті Києві здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; стягнення з ГУ ДМС в місті Києві матеріальну шкоду - виділити і розглядати в окремому (самостійному) провадженні.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 16.02.2006 року УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4 згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка є батьком іммігранта - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 р. н. та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2.
Вказує, що він разом з дружиною звернулися до ГУ ДМС України в м. Києві з клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням ними 45-річного віку, однак, на підставі здійсненої Перевірки матеріалів справ позивачів відповідач дійшов висновку, що рішення про надання, останнім дозволу на імміграцію прийнято всупереч вимогам міграційного законодавства України. Тому рішенням відповідача №109858 від 28.02.2018 скасовано дозвіл на імміграцію позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Позивач вважає рішення відповідача про скасування йому дозволу на імміграцію таким, що підлягає скасуванню.
Крім цього позивач наголошує, що внаслідок протиправних дій відповідача ним понесені майнові збитки в розмірі 249000 гривень, зокрема внаслідок неможливості здійснення підприємницької діяльності і звернення фінансових установ та органів державної влади України, тому просить стягнути вказані кошти з відповідача.
У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач - ГУ ДМС України в місті Києві проти позову заперечував. У відзиві на позовну заяву зазначив, що проведеною перевіркою встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. РФ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 було прийнято УГІРФО ГУМВС України в м. Києві з порушенням вимог п.6 ч.2 ст.4, п.6 ч.7 ст. 9 та ч.10 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» та надано особі, яка не мала законних підстав для його отримання, а відтак підлягає скасуванню.
Пояснює, що 26.01.2006 гр. позивач перебуваючи в Україні на законних підставах, звернувся до ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ України в м. Києві з клопотанням щодо надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону «Про імміграцію» так як його син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 народився в Україні у м. Києві.
Однак, перевіркою встановлено, що під час такого звернення, його неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, не міг самостійно отримати дозвіл на імміграцію в Україну в силу свого віку. Право на набуття громадянства України за територіальним походженням дитини не може вважатися підставою для надання дозволу на імміграцію його батьку гр. РФ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 Всупереч наведеному, 16.02.2006 УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну батьку малолітньої дитини, яка мала право на набуття громадянства України посиланням на п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та видано дозвіл імміграцію в Україну від 16.02.2006 №109858, в якому зазначений його малолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5
У зв'язку з цим рішенням ГУДМС в м.Києві від 28.02.2018 №109858 прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_9
Зазначає, що згідно з пунктом 21 Порядку формування квоти імміграції затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 далі (Порядок) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити проти його задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 26.01.2006 громадянин РФ ОСОБА_4, перебуваючи в Україні на законних підставах, звернувся до ВГІРФО Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві з клопотанням щодо надання йому дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», так як його син - ОСОБА_7, народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Київ, Україна.
У подальшому 16.02.2006 ВГІРФО ГУ МВС України в м. Києві було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та надано дозвіл на імміграцію в Україну, де зазначено його сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5
Також позивачу дозволено постійне проживання в Україні та видано Тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3.
Згідно з пунктом 9 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідок на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі - Порядок №251) строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25-і 45-річного віку. Посвідка, обмін якої не проведено в зазначені строки, визнається недійсною (абзац четвертий пункту 16 Порядку №251).
Позивач зазначеного обов'язку не дотримався і при досягненні 45 річного віку не звернувся до міграційного органу із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.
За порушення іноземцем правил перебування в Україні, а саме: проживання за недійсними документами, термін дії яких закінчився відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП 01.02.2018 відносно ОСОБА_4 ГУДМС України в м. Києві було складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 510 грн. 00 коп. Копії зазначених документів позивач отримав у цей же день, суму штрафу сплатив.
Після чого, 02.02.2018 позивач звернувся до ГУДМС України в м. Києві із заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Відповідно до вимог пункту 15 Порядку №251 для обміну посвідки подаються, зокрема, заява, паспортний документ іноземця або документ, що підтверджує особу без громадянства та його копія, посвідка, що підлягає обміну та документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну.
Пунктом 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 №681 (далі - Тимчасовий порядок) визначено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства,, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах- перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідок, передбачених пунктом 17 Порядку №251.
За результатами проведеної перевірки першим заступником начальника ГУ ДМС України в м.Києві 28.02.2018 затверджено Висновок про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину РФ ОСОБА_4 Вказаним висновком запропоновано:
- скасувати рішення УГІРФО ГУМВС України в м.Києві від 16.02.2006 про надання дозволу на імміграцію громадянину РФ ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4;
- скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17.02.2006.
На підставі вказаного висновку ГУ ДМС України в м.Києві винесено Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 28.02.2018 №109858 яким ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцю Азербайджанської РСР скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 16.02.2006 на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідачем воно винесене на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Водночас обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення представник відповідача зазначив, що під час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України замість п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» помилково зазначило п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», тобто підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу є п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Однак вказане твердження представника відповідача спростовується іншими доказами по справі, зокрема.
Як зазначено у Висновку про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину РФ ОСОБА_4 від 28.02.2018 року на підставі якого винесено оскаржуване рішення, зазначається, що рішення УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, прийняте з порушенням вимог пункту 6 частини другої статті 4, підпункту 6 частини 7 та частини 10 статті 9 Закону України «Про імміграцію», оскільки гр. РФ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, при поданні клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надано неправдиві відомості з метою легалізації на території України та отримання відповідних документів.
У відповідності до пунктів 21, 22 Порядку, питання щодо скасування дозволу на імміграцію мають порушувати територіальні органи ДМС, якщо стало відомо про існування підстав для такого скасування. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором є територіальний орган ДМС, ним складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Отже позивачу дозвіл на імміграцію скасований саме на тій підставі яка зазначена у оскаржуваному рішенні. Жодного посилання у оскаржувану рішенні та вищевказаному Висновку на п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» як підставу скасування дозволу на імміграцію в Україну посадовими особами міграційного органу не зроблено.
Водночас на думку суду у матеріалах справи відсутні докази які б свідчили, що дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, що підтверджується зокрема тим, що на час прийняття рішення про оформлення дозволу на імміграцію стосовно заперечень позивача заперечень не було.
Щодо тверджень відповідача стосовно того що позивачу було протиправно надано дозвіл на імміграцію, а також щодо дискреційних повноважень міграційної служби як контролюючого органу, який наділений певними повноваженнями, в т.ч. повноваженнями щодо прийняття рішень про видачу або відмову у видачі нової посвідки суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 26 Конституції України зазначає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Судом встановлено, що позивач являється батьком громадянина України ОСОБА_7 (народився ІНФОРМАЦІЯ_5 р.), який проживає у Києві навчається у середній школі №57 м.Києва.
Позивач працює у ТОВ «Вендкомп» з 22.04.2013 року по теперішній час. З 01.04.2015 займає посаду директора (Наказ №2-к від 01.04.2015 р.), що підтверджується довідкою, копією трудової книжки, випискою з ЄДР.
Суд вважає, що ст.8 Конвенції по суті має захищати особу від свавільного втручання суб'єкта владних повноважень у здійснення ним своїх прав.
Згідно ч.2 ст.8 Конвенції таке втручання має бути "передбачено законом" і виправдане необхідністю досягнення законної мети чи цілі (рішення Європейського суду від 23.03.2006 р. у справі "Вітело проти Італії" (Vitiello c. Italie) скарга №77962/01).
Отже позивач починаючи з 2006 року легально проживав в Україні, працював, виховував дітей.
Суд зазначає, що в даному випадку оскаржуване Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну переслідувало законну мету забезпечення порядку імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства. Крім того відповідач наділений повноваженнями на скасування дозволів на імміграцію в України в порядку та на підставах визначених законами України.
Щодо того чи являлось таке втручання "необхідним у демократичному суспільстві" суд зазначає, що орган міграційної служби (УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві) 17.02.2006 року видало позивачу Тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні, попередньо перевіривши надані ним документи.
При цьому позивача не було повідомлено про те що його неповнолітній син ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_5, не може самостійно отримати дозвіл на імміграцію в Україну в силу його віку, а факт народження сина на території України без підтвердження громадянства не може вважатися підставою для надання дозволу на імміграцію позивачу.
Навпаки, у Рішенні за результатами розгляду матеріалів гр.Росії ОСОБА_4 затверджено 16.02.2006 р. затвердженого Начальником УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві 16.02.2006 р. І.В.Моренцем зазначається, що враховуючи, що син ОСОБА_7 народився на території України, згідно пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Сутність даної проблеми полягає в тому, що позивачу по спливу тривалого часу (понад 12 років) скасували дозвіл на імміграцію.
Та обставина, що перевіркою ДМС України було встановлено, що дозвіл надано помилково, не знімає провину з державного органу який проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
Аналогічної правової позиції дотримується Європейський суд, що знайшло своє відображення у п.п.30-36 рішення по справі "Бігаєва проти Греції" від 28 травня 2009 року, скарга №26713/05.
Вказане рішення Європейського суду у даній справі судом застосоване як джерело права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи зокрема прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було дотримано принципу пропорційності, що в свою чергу є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування.
За таких обставин суд вважає, що оскаржуване рішення ГУ ДМС в місті Києві від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно підлягає задоволенню похідна від неї вимога зобов'язати ГУ ДМС України в місті Києві повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 28.02.2018 №109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Щодо вимоги позивача стягнути з ГУ ДМС України в місті Києві матеріальну шкоду в розмірі 249000,00 грн. суд зазначає наступне.
Вказану вимогу позивач обґрунтовує тим, що внаслідок протиправних дій відповідача ним понесені майнові збитки в розмірі 249000 гривень, зокрема внаслідок неможливості здійснення підприємницької діяльності і звернення фінансових установ та органів державної влади України.
Водночас позивач не надав жодних доказів заподіяння йому вказаної шкоду, тому у задоволенні вказаної вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України у місті Києві від 28.02.2018 № 109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4.
3. Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України у місті Києві повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби про скасування рішення Головного управління державної міграційної служби України у місті Києві від 28.02.2018 № 109858 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_4.
4. У решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 13 липня 2018 р.