10.2.4
Іменем України
23 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1672/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Корсунського Володимира Володимировича в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13 червня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Корсунського Володимира Володимировича в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, яка полягає у не виплаті, починаючи з квітня 2017 року пенсії позивачу;
- визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач перебуває в Кремінському відділі обслуговування громадян Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області. З квітня 2017 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу. З посиланням на норму частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом, вважає, що припинення виплати пенсії відповідачем з квітня 2017 року є протиправним.
Ухвалою суду від 18 червня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 липня 2018 року (а.с. 1-3).
05 липня 2018 року розгляд справи відкладено до 23 липня 2018 року.
12 липня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивача взято на облік на підставі особистої заяви. Виплату пенсії позивачу було припинено автоматично на підставі інформації з Держприкордонслужби, як особі що перетнула державний кордон України та повернулася до постійного місця проживання. Окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалось. Відповідач зазначає, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до відповідача з відповідними документами. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача та позивач у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, розгляд справи просили проводити без їх участі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 18.07.2002 Алчевським МВ УМВС України у Луганській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 17).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 та матеріалами пенсійної справи позивача (а.с. 13, 41-52).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 10.12.2014 №0915002691 ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с. 16).
Згідно заяви від 08.10.2014 позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Кремінському районі Луганської області, в подальшому внаслідок реорганізації - в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка була призначена відповідно до розпорядження УПФУ в Кремінському районі Луганської області № 787 від 24.10.2014 довічно (а.с. 42, 45). Нарахування пенсії відбувалося на поточний рахунок №26259000293195 установи в АТ "Ощадбанк", відкритий на ім'я позивача, що підтверджується його заявою від 09.03.2016 (а.с. 51 зворотній бік).
Також відповідно до розпорядження УПФУ в Кремінському районі Луганської області № 150850 від 11.03.2016 позивачу перераховано розмір пенсії за віком (а.с. 49).
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, виплату пенсії припинено автоматично на підставі інформації з Держприкордонслужби, як особі що перетнула державний кордон України та повернулася до постійного місця проживання, що в свою чергу стало підставою призупинення виплати пенсії позивачу.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Проте, відповідачем у відзиві зазначено, що окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось.
Крім того, суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем фактичного проживання та його повернення до покинутого місця постійного проживання на непідконтрольній Україні території.
Посилання відповідача на те, що підставою для припинення виплати пенсії було повернення позивача до постійного місця проживання, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, яка полягає у не виплаті, починаючи з квітня 2017 року пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Дані спірні правовідносини виникли у зв'язку з припиненням відповідачем виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, тобто відповідач своїми діями порушив право позивача на отримання пенсії. Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку, буде визнання протиправними саме дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу. Проте, як встановлено судом таке рішення відповідачем не приймалось, отже зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати, суд зазначає, що судом захищається саме порушене право, а тому рішення не може прийматися на майбутнє.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняти рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року та зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком позивачу з 01 квітня 2017 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позовної заяви, сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1058935110.1 від 13.06.2018 (а.с. 4).
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов адвоката Корсунського Володимира Володимировича в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Рубіжанського об'єднаного Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35 А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити виплату ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200, АДРЕСА_1) призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35 А, код ЄДРПОУ 41245565) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова