08 червня 2018 року 810/2004/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію";
- зобов'язати ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області здійснити нарахування (розрахунок) та виплату одноразової грошової допомоги згідно з п.3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, а саме в сумі 528600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ він отримав захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків, що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності, у зв'язку з чим вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Крім того, позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою щодо призначення та виплати вказаної одноразової допомоги, однак відповідачем йому було відмовлено, оскільки до свідоцтва про хворобу було внесено зміни в частині причинного зв'язку захворювання, а саме "Захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в ОВС" відмінено та зазначено "Захворювання, так, пов'язане з захистом Батьківщини".
Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та вважає їх такими, що суперечать нормам законодавства України, оскільки зміни, які внесені до свідоцтва про хворобу в частині причинного зв'язку захворювання, датовані пізніше, тобто, на час виникнення права на отримання одноразової допомоги позивач вже мав захворювання, пов'язане саме з проходженням служби в ОВС, яке дає право на отримання одноразової грошової допомоги з дати встановлення інвалідності ІІ групи.
Додатково зазначив, що він проходив службу при захисті Батьківщини в складі ОСОБА_2 управління МВС України в Київській області та виконував завдання по захисту Батьківщини саме у складі зведеного загону безпосередньо ГУ МВС України в Київській області, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на теперішній час позивач має захворювання, що пов'язане з захистом Батьківщини, та не підпадає під перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, оскільки Законом України "Про Національну поліцію" не передбачена виплата грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з захистом Батьківщини.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії СК №279444, виданий Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області 06 листопада 1996 року, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до наказу ОСОБА_2 управління МВС України в Київській області від 29.07.2002 №205 о/с ОСОБА_1 з 29.07.2002 було прийнято на службу в органи внутрішніх справ.
Наказом ОСОБА_2 управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №618 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.
Відповідно до Наказу ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції.
Наказом ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області від 08.02.2016 №52 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського роти дорожньо-патрульної служби, звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".
Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 09.04.2015, яка була видана прапорщику міліції ОСОБА_3 про те, що він дійсно перебував в період з 13.03.2015 по 11.04.2015 та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до Свідоцтва про хворобу від 03.02.2016 №105/Зв позивачу встановлено діагноз захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС.
Постановою Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області" від 03.03.2016 №150/Зв внесено зміни в п. 12 Свідоцтва про хворобу №105/Зв від 03.02.2016, зв'язок захворювань в п. 12 свідоцтва про хворобу №105/Зв від 03.02.2016 відмінено. Захворювання позивача пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0527584 від 22.11.2016, позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 22.11.2016 у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
У березні 2017 року позивач звернувся до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області із заявою, в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, додавши до заяви необхідні документи.
Листом від 11.04.2017 №х-112/29/2/01-2017 відповідач відмовив позивачу у виплаті вказаної допомоги у зв'язку з тим, що нарахування та виплата таких коштів особам, які звільнені з поліції, здійснюється відповідно до ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС України від 11.01.2016 №4 (із змінами). Однак, вказаними нормативними документами не визначена можливість виплати поліцейському одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності, яка настала внаслідок травми, отриманої не при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію". Виплата одноразової грошової допомоги буде можлива після внесення відповідних змін до нормативно-правових актів за останнім місцем проходження служби в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення.
Позивач, не погодившись з такою відмовою, звернувся до Кагарлицького районного суду Київській області з позовом про визнання протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 19.07.2017 у справі №368/582/17 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов'язано ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, захворювання якого пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, одноразової грошової допомоги в сумі 290000 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 19.07.2017 скасовано та постановлено нову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Національної поліції у Київській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, в порядку встановленому чинним законодавством України. Зобов'язано ОСОБА_2 управління Національної поліції у Київській області розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків та прийняти рішення за його заявою, в порядку встановленому чинним законодавством України. В решті позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №368/582/17 відповідач на адресу позивача направив лист від 24.10.2017 №868/109/29/1-17, в якому позивачу було запропоновано подати документи для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення групи інвалідності.
12.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги. Також подано необхідні додатки (медичні та інші документи). У заяві позивач просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із участю в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Листом від 20.03.2018 №29/Х-195 відповідач повідомив позивача про те, що заява від 23.02.2018 розглянута на засідання комісії ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Також, у вказаному листі було повідомлено, що виплата одноразової грошової допомоги поліцейським здійснюється відповідно до статей 97 - 101 Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС України від 11.01.2016 №4 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського" (із змінами, внесеними наказом МВС від 12.09.2016 №916 та наказом МВС від 21.09.2017 №788).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №368/582/17 від 26.09.2017 зобов'язано ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи, внаслідок травми пов'язаної з виконанням службових обов'язків та прийняти рішення за заявою, в порядку встановленому чинним законодавством України.
Заява та матеріали, які були подані для розгляду по рішенню суду до ОСОБА_2 управління 12.12.2017, уважно розглянуті комісією та з'ясовано, що другу групу інвалідності встановлено із захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини, а не з травмою пов'язаною із виконанням службових обов'язків, як це зазначено в постанові Київського апеляційного адміністративного суду, отже прийняти рішення щодо призначення та виплати ОГД внаслідок травми пов'язаної з виконанням службових обов'язків, як передбачено у рішенні суду, немає правових підстав.
Враховуючи викладене та те, що статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з захистом Батьківщини, комісія дійшла висновку відмовити у виплаті одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з такою відмовою ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
7 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII), яким врегульовано правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України, а також питання виплати одноразової грошової допомоги.
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850, Постанова № 850 відповідно).
Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_4 України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог статті 23 Закону № 565-XII Постановою №850 затверджено Порядок № 850.
Відповідно до пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку №850).
Згідно пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон №565-XII.
Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
Згідно із частиною другою статті 97 Закону №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (далі - МВС).
Як зазначено вище, з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону № 580-VIII, наказом МВС від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Заява (рапорт) поліцейського про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку №4).
Згідно з пунктом 3 частиною 1 статті 97 Закону №580-VII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Відповідно до частини першої статті 99 Закону № 580-VII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
За змістом підпункту "б" пункту 3 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, зокрема, визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3 інвалідності: б) II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 554/155/17, від 05.06.2018 у справі №691/480/17 та від 05.06.2018 у справі №810/2646/16.
З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, суд приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням йому інвалідності, по причині захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Разом з тим, аналіз норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлені фактичні обставини дають підстави для висновку, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону №580-VIII. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що позивачу підлягає нарахуванню і виплату одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом № 580-VIII, а не Законом №565-XII, оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби поліцейського.
Оскільки позивачу з 22 листопада 2016 року встановлено IІ групу інвалідності в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тобто після звільнення останнього з органів Національній поліції та у період коли діяв Закон №580-VIII, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 99 Закону №580-VIII (300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату).
Відтак, оскільки останнім місцем служби позивача було ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України "Про Національну поліцію", у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №4.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з захистом Батьківщини, то суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом, згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 09.04.2015, яка була видана прапорщику міліції ОСОБА_3 про те, що він дійсно перебував в період з 13.03.2015 по 11.04.2015 та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що згідно рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 21.08.2015 №16/І/Х/77 позивачу надано статус учасника бойових дій. При цьому, підставою для винесення даного рішення слугували Довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.06.2015 №1138, наказ АТЦ при СБУ від 11.04.2015 № 101, наказ ГУ МВС України в Київській області від 11.03.2015 №140 о/с дск.
Таким чином, зазначені вище документи повністю підтверджують проходження позивачем служби як працівника міліції але в складі військових формувань, які входили до складу діючої армії України.
В той же час, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII), до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону №3551-XII до учасників бойових дій належать "військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів".
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: "військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів".
Так, за наслідком участі в антитерористичній операції під час проходження служби в міліції, позивачем було отримано посвідчення інваліда війни №000324 від 29.11.2016 та посвідчення учасника бойових дій №0001611 від 21.08.2015, що свідчить про безпосередню участь позивача у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, з отриманням відповідного захворювання.
При цьому, слід зазначити, що з аналізу п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII, поранення, контузії, каліцтва прирівнюється, що отримані під час участі в антитерористичній операції, прирівнюється до захворювання, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо посилення соціального захисту учасників антитерористичної операції, учасників ОСОБА_5 та членів сімей загиблих таких осіб" від 14.11.2017 року № 203-VIII (далі - Закон № 2203-VIII), в п. 2 ч.1 ст.1 якого зазначено "у пунктах 11-14 слова "поранення, контузії або каліцтва" замінити словами "поранення, контузії, каліцтва або захворювання".
З аналізу зазначених вище норм суд приходить до висновку, що формулювання в свідоцтві про хворобу позивача, з урахуванням внесених змін, Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини, в контексті п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про національну поліцію", а саме: визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті, можна розуміти так:
Захворювання - це визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва). ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини - це отримане під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Таким чином, твердження відповідача про те, що ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з захистом Батьківщини є незаконним та спростовуються вищенаведеним.
Крім того, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у справі №368/12171/16-а, яка набрала законної сили, зазначено, що "Посилання апелянта на те, що законодавством не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, колегією суддів не беруться до уваги оскільки згідно матеріалів справи позивача відряджено до Донецької, Луганської і Харківської областей для виконання завдань, визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом", несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції саме як працівника ОВС".
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, причиною якої стала наявність захворювання, що пов'язане з проходженням служби в ОВС.
На думку суду підстави відмови позивачу ОСОБА_2 управлінням Національної поліції в Київській області щодо зміни причинного зв'язку, які внесені постановою Військово-лікарською комісією №150/Зв від 03.03.2016, саме "Захворювання, так, пов'язане з проходженням в ОВС" відмінено та зазначено "Захворювання, так, пов'язане з захистом Батьківщини" є безпідставними та неправомірними, оскільки відповідачем не враховано той факт, що під час захисту Батьківщини позивач знаходився на службі в ОВС.
При цьому, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування (розрахунок) та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок причини, зазначеного в п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", у розмірі, визначеному статтею 99 Закону України "Про Національну поліцію", а саме 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, з огляду на наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету ОСОБА_4 державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_4 Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, причиною якої стала наявність захворювання, що пов'язане з проходженням служби в ОВС, коли особа, яка звернулась, є інвалідом ІІ групи та вже має право на отримання такої допомоги, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з проходженням служби в ОВС, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані зміною причинного зв'язку захворювання, що на думку суду позбавляє позивача права на отримання одноразової допомоги, - не належить до передбачених законом підстав відмови у призначенні та виплаті, оскільки право виникло раніше.
Крім того, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з огляду на вище викладені мотиви.
Відповідно до ст. 19 ОСОБА_6 України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до ст. 8 ОСОБА_6 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_6 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Зобов'язати ОСОБА_2 управління Національної поліції в Київській області здійснити нарахування (розрахунок) та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок причини, зазначеного в п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", у розмірі, визначеному статтею 99 Закону України "Про Національну поліцію", а саме 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.