18 липня 2018 року м.Житомир справа № 806/2301/18
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Липи В.А.,
секретар судового засідання Климчук К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов"язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що пов'язана з порушенням розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, зареєстрованої Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області 31.01.2018 року за №А-383/0/21-18;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", орієнтовною площею 2,0га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка, згідно поданої заяви від 18.12.2017 року (зареєстрована 31.01.2018 року за №А-383/0/21-18).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка. Однак, отримав відмову у наданні дозволу, оформлену листом. Вважає надану відповідь протиправною, оскільки відповідач не прийняв рішення у встановлений законом строк у формі наказу та те, що відповідач у листі лише інформує, що станом на поточну дату до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не надходило відповіді від сільської ради щодо надання рішення про погодження або відмову у погодженні щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ухвалою суду від 29.05.2018 відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 20.06.2018 12:30.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування яких вказав, що Головним управлінням до сільської ради здійснено запит щодо надання рішення про погодження або відмову у погодженні щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте, станом на момент розгляду заяви позивача, від сільської ради відповідь не надійшла та окрім іншого зазначив, що жодною нормою чинного законодавства не передбачено форми у якій повинна надаватися відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, єдина вимога до такої відмови це її належна мотивація.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.12.2017 року, яка зареєстрована відповідачем 31.01.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту.
До вказаної заяви ОСОБА_1 надані наступні додатки: копія паспорту, схема розташування земельної ділянки, копія витягу з ЄДДР щодо реєстрації місця проживання заявника.
Листом від 02.03.2018 №А-383/0-839/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило, що у зв'язку з тим, що відсутня позиція сільської ради стосовно надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач відмовляє у задоволенні клопотання позивача (а.с.18-19зворотній бік).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Міністрів Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Що стосується посилання відповідача на відсутність відповіді сільської ради стосовно надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
Віце - прем'єр - міністром - Міністром регіонального розвитку будівництва та житлово - комунального господарства України надано Держземагентству України відповідне доручення від 08.10.2014 №37732/0/1-14, в якому йдеться про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні.
На виконання вказаного доручення, Держземагентством України прийнято наказ від 15.10.2014 № 328 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014", зокрема - рішення колегії Держземагентства України № 2/1 "Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", яким запроваджено з 15.10.2014 обов'язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Відповідно до п. 2 рішення колегії № 2/1 "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.
Згідно з пп. 2. 3 п. 2 рішення колегії Держземагентства України № 2/1, у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання.
Проте, представником відповідача не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про направлення до сільської ради відповідного запиту та не надано відповіді від органу місцевого самоврядування з вмотивованими заперечення стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.
Крім того, системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17 та від 17.04.2018 в справі №812/1557/17.
Вказана у листі відповідача підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Щодо надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом, суд зазначає наступне.
У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
Правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 (адміністративне провадження №К/9901/4400/17), які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, відповідач при розгляді клопотання позивача діяв всупереч ч.2 ст. 19 Конституції України, а надана відмова у формі листа не відповідає вимогам ч.2 ст. 2 КАС України.
Враховуючи відсутність прийняття суб'єктом владних повноважень у визначений чинним законодавством строк відповідного рішення встановленої форми, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути заяву та прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Будь-яких інших зауважень до пакету документів, наданих позивачем із заявою, або інших перешкод для надання дозволу відповідачем не наведено, окрім тих, про які зазначено у відмові, оформленій листом від 02.03.2018 №А-383/0-839/0/22-18.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, вимога ОСОБА_1 щодо зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 18.12.2017 (дата реєстрації 31.01.2018) та прийняти рішення встановленої форми щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та перебиранням суду на себе управлінських функцій відповідача.
Приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що передбачено ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень.
На підставі зазначеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції №0.0.982775172.1 від 10.03.2018, позивачем при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області на користь ОСОБА_1 704,80 грн. витрат зі сплати судового збору.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.
Позивач надав до суду заяву про розрахунок та компенсацію витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні.
Із поданої заяви встановлено, що представник позивача просить відшкодувати понесені витрати на переїзд до іншого населеного пункту та повернення в пункт перебування позивача - м.Київ - м. Житомир - м.Київ.
На підтвердження здійснених витрат надав квитанцію щодо оплати пального, з якої вбачається, що здійснено відпуск дизельного пального на суму 979,60грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що на прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання 16.07.2018 позивачем та представником позивача було здійснено витрати в сумі 548,84 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*25,95 грн./л) та у судове засідання 18.07.2018 було здійснено витрати в сумі 516,27 грн. із розрахунку (282км*7,5 л/100км*24,41 грн./л).
Отже, розмір обґрунтованих та документально підтверджених витрат позивача та представника позивача на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні становить1065,11 грн.
Частиною першою статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Згідно ч.3 ст.135 КАС України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи прибуття позивача в судові засідання 16.07.2018 та 18.07.2018 та наявність належного документального підтвердження витрат позивача на переїзд до Житомирського окружного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що судові витрати позивача складають 1065,11 грн. та підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що пов'язана з порушенням розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, зареєстрованої Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області 31.01.2018 року за №А-383/0/21-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (м.Житомир, вул.Довженка,45, ЄДРПОУ 39765513) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 04116, і.н. НОМЕР_1) від 18.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та прийняти рішення встановленої форми щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка, згідно поданої заяви від 18.12.2017 року (зареєстрована 31.01.2018 року).
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м.Житомир, вул.Довженка,45, ЄДРПОУ 39765513) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору та 1065 (одна тисяча шістдесят п'ять) грн. 11 коп. витрат, що пов'язані з прибуттям до суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Липа
Повне судове рішення складене 23 липня 2018 року