ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2018Справа № 910/5818/18
Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА"
ДоФізичної особи-підприємця Остріщенко Юрія Васильовича
провідшкодування завданих збитків у сумі 26 329,46 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Остріщенко Юрія Васильовича про відшкодування завданих збитків у сумі 26 329,46 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як перевізником, умов договору перевезення № 59-17/п від 18.08.2017 в частині незбереження перевезеного вантажу, у зв'язку із чим позивачу заподіяні збитки у вигляді вартості втраченого майна.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
30.05.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позову заперечує в повному обсязі.
Також, відповідачем подано клопотання, відповідно до якого останній просить суд розглядати справу в порядку загального позовного провадження, посилаючись на наступне.
За твердженнями відповідача є необхідність витребування судом для огляду оригіналів письмових доказів, поданих позивачем, оскільки копія ТТН № 441-036291 від 27.11.2017 містить виправлення(зазначений інший водій), а також надання усних пояснень відповідача щодо неможливості перевезення вантажу по маршруту м. Бровари - м.Дніпропетровськ у зв'язку із участю у збірному перевезенні.
Розглянувши клопотання Фізичної особи-підприємця Остріщенко Юрія Васильовича про перехід у загальне позовне провадження суд відмовляє в його задоволенні, при цьому суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частинами 1 та 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Беручи до уваги все вищенаведене у сукупності, приймаючи до уваги ціну та предмет позову, обставини які входять в предмет доказування, а також наявність доказів у справі, суд не вбачає за доцільне розглядати зазначену справу в порядку загального позовного провадження, а тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.
Приймаючи до уваги, що сторони скористались наданими їм процесуальними правами, висловивши свою правову позицію в наданих до суду процесуальний заявах, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 6 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" (далі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем (далі - відповідач, перевізник) було укладено договір перевезення № 59-17/п(далі - договір), відповідно до п. 1.1 та 1.2 якого, перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоотримувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за його перевезення плату. Обсяг і умови перевезення вантажу можуть бути оговорені як у цьому договорі, так і в окремих додатках/додаткових угодах до нього, які будуть вважатися його невід'ємною частиною.
За твердженням позивача, на виконання умов договору, відповідачем було надано позивачу послуги з перевезення вантажу. Однак, в порушення умов договору, Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем не було додержано вимог договору щодо схоронності переданого для перевезення вантажу, а саме відповідачем не було доставлено до пункту призначення, а вантажоотримувачем не було отримано вантаж у повному обсязі. Враховуючи вищенаведені обставни, позивач зазначає, що був змушений здійснити відшкодування вантажоотримувачу втраченого вантажу у розмірі 26 329,46 грн., що призвело до завдання позивачу збитків у зазначеному розмірі.
В свою чергу відповідач, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Відповідач зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи заявки № 8994 на яку останній посилається у позові, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для перевезення відповідачем вантажу. Також, відповідач вважає, що акти контрольної перевірки за № 113884812, № 113884786 та № 113884813, на які посилається позивач, як на доказ засвідчення загального стану вантажу з нестачею товарів, підписані зі сторони перевізника сторонньою, не уповноваженою особою - водієм ОСОБА_2 Натомість, відповідно до ТТН № 442-036291 від 27.11.2017, вантаж був наданий на перевезення водію ОСОБА_3, підпис якого і засвідчено ТТН. Отже, як зазначає відповідач, дані документи не стосуються предмету доказування.
Крім того, відповідачем наголошено на тому, що замовником не було належним чином складено ТТН № 442-036291 від 27.11.2017, зокрема, в ТТН не було вказано основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, а також відсутній документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної) та відповідним підписом водія (експедитора).
Одночасно, відповідач стверджує, що транспортний засіб ДАФ НОМЕР_1 під завантаження вантажу, який зазначений у документах, наданих позивачем, станом на 27.11.2017 був задіяний у збірних перевезеннях: використовувався під завантаження вантажу у м. Черкаси, м. Дніпро, м. Київ для перевезення у Казахстан. Тобто, відповідачем було організовано перевезення вантажів в одному напрямку різних клієнтів - ФОП Уросова, ТОВ «АЛЕГРА», а тому, відповідач не міг здійснювати перевезення вантажу, про який йде мова у позовній заяві.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною(ч. ч. 1, 4 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Одночасно, відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 4, 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст. 13, 162 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом та зазначалось раніше, 18.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" (далі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем (далі - відповідач, перевізник) було укладено договір переезення № 59-17/п(далі - договір), відповідно до п. 1.1 та 1.2 якого, перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоотримувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за його перевезення плату. Обсяг і умови перевезення вантажу можуть бути оговорені як у цьому договорі, так і в окремих додатках/додаткових угодах до нього, які будуть вважатися його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.1 договору, перевізник здійснює перевезення і доставку вантажів у цілісності і схоронності до пункту призначення у терміни зазначені замовником у заявці на перевезення вантажу, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору, перевезення вантажу здійснюється відповідно до заявки, яка оформлюється замовником. Заявка має бути надана перевізникові не пізніше, ніж за 2 (дві) години до початку перевезення. У заявці обов'язково зазначається: адреса пункту навантаження, адреса розвантаження, час подачі транспортного засобу для завантаження і час розвантаження в пункті призначення, розмір плати за дане перевезення.
Умовами п. 6.1.5 договору, перевізник зобов'язаний оглянути і прийняти вантаж у вантажовідправника з оформлення товарно-транспортної накладної у чотирьох примірниках відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. У випадку виявлення ушкоджень, та/або будь-яких невідповідностей, повідомити замовника про виявлення такої невідповідності з обов'язковим складанням актів.
Підпунктами 6.1.6., 6.1.7 та 6.1.10 договору сторони встановили, що перевізник зобов'язаний:
- доставити вантаж до пункту призначення, у строки зазначені у заявці і передати його уповноваженій особі вантажоодержувача. Уповноважена особа вантажоодержувача при отриманні вантажу зобов'язана належним чином оформити товарно-транспортну накладну;
- забезпечити схоронність вантажу з моменту завантаження у транспортний засіб у пункті навантаження до моменту передачі в пункті приймання уповноваженій особі вантажоодержувача. Керувати та бути присутнім, при розміщенні вантажу у транспортному засобі. Відмова представника перевізника брати участь у розміщенні вантажу у транспортному засобі не може бути підставою у відмові розгляду претензій з пошкодження вантажу з боку перевізника. У випадку незабезпечення схоронності вантажу перевізник відшкодовує замовнику збитки згідно з договором;
- у випадку втрати або ушкодження вантажу або його частини скласти з представником замовника або представником вантажоодержувача акт про втрату або ушкодження вантажу.
Відповідно до п. 7.1 договору, за результатами наданих перевізником транспортних послуг, сторони складають та підписують акт приймання- передачі виконаних робіт (наданих послуг), який разом із рахунками перевізника та товаросупровідними документами є підставою для оплати транспортних послуг. Оплата послуг з перевезення, щодо яких замовником заявлені претензії, не може бути здійснена до повного з'ясування вини перевізника.
Згідно з п. 8.1 договору, у випадку невиконання однією із сторін будь-якого зобов'язання, заяви або гарантії, зазначених в договорі, що призвели до збитків іншої сторони, винна сторона повинна відшкодувати такі збитки.
Якщо перевізник своїми діями (в тому числі, але не виключно, порушення терміну доставки вантажу, псування, ушкодження, втрата, знищення вантажу) завдав збитків замовнику та/або вантажовідправнику(ам) та/або вантажоодержувачу(ам), сторони погодили, що замовник письмово сповіщає перевізника про власні претензії до перевізника та всі письмові претензії/вимоги/позови, отримані ним у зв'язку із діями перевізника від вантажовідправника(ів) та/або вантажоодержувача(ів) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання замовником письмових претензій/вимог/позовів. При цьому замовник на підставі власного письмового повідомлення вправі зменшити розмір своїх зобов'язань перед перевізником, що виникли на підставі цього договору на суму обґрунтованих власних претензій та/або аргументованих письмових претензій, отриманих від вантажовідправника(ів) та/або вантажоодержувача(ів), що стали наслідком неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за цим договором. До повідомлення замовник додає копії обґрунтованої власної претензії та/або аргументованих письмових претензій/вимог/позовів, отриманих від вантажовідправника(ів) та/або вантажоодержувача(ів). Датою зменшення зобов'язань замовника перед перевізником за цим договором є дата, зазначена в повідомленні замовника. Перевізник приймає та погоджується із зазначеною вище процедурою зменшення розміру зобов'язань замовника перед перевізником за цим договором і підтверджує, що таке зменшення відбувається за його згодою, чітко вираженою в цьому пункті договору, не є порушенням будь-яких прав перевізника та перевізник констатує відсутність будь-яких, претензій до замовника у зв'язку із викладеним в цьому пункті договору(п. 8.10 договору).
Відповідно до п. п. 9.3-9.7 договору, вантаж вважається прийнятим перевізником у вантажовідправника, доставленим і прийнятими вантажоодержувачем: за якістю - після перевірки відповідності якості вантажу; за кількістю - після перевірки відповідності кількості вантажу, зазначених у відвантажувальних документах, фактичній кількості, що були доставлені перевізником на адресу вантажоодержувача. Претензії щодо кількості і якості вантажів можуть бути виставлені замовником перевізникові протягом 30 (тридцяти) робочих днів від дати приймання вантажу вантажоодержувачем. Перевізник зобов'язаний підтвердити одержання претензії протягом 2 (двох) днів від дати її одержання. Перевізник повідомляє замовника про результат розгляду претензії протягом 10 (десяти) робочих днів від дати одержання претензії. У випадку відсутності відповіді на претензію від перевізника протягом терміну, зазначеного у п. 9.6, вона вважається прийнятою перевізником без застережень у повному обсязі.
Згідно з п. п. 14.1-14.3 договору, термін дії договору складає один календарний рік з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. У випадку, якщо жодна зі сторін не виявить свого бажання або наміру шляхом письмового повідомлення про розірвання договору за 30 (тридцять) днів до його припинення, то термін дії договору продовжується на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість таких пролонгацій не є обмеженою. Припинення дії договору або сплив його терміну не звільняє сторін від виконання зобов'язань, які виникли до дати закінчення договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір перевезення № 59-17/п від 18.08.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Судом встановлено, що відповідно до заявки від 27.11.2017 № 8994, підписаної з боку відповідача та скріпленої печаткою Фізичної особи-підприємця Остріщенко Юрія Васильовича, останній зобов'язався перевезти вантаж позивача по маршруту: Бровари - Дніпро, марка авто DAF, державний номер НОМЕР_1, держаник номер п/п АА7612ХР.
На виконання умов договору перевезення та зазначеної заявки, 27.11.2017 позивачем було складено товарно-транспортну накладну №442-036291, в якій зазначено про прийняття відповідачем до перевезення продуктово-промислової групи товарів у кількості 22 палети та вказано про те, що до вантажу додано карту загрузки № 442-036291(копія міститься у матеріалах справи).
Як вбачається із матеріалів справи, 28.11.2017 водієм відповідача, ОСОБА_2 та вантажоодержувачем при розвантаженні товару було виявлено нестачу, у зв'язку із чим, у ТТН, а саме знизу документа зроблено відмітку про доступ до товару та складено відповідні акти.
З акту від 28.11.2017 № 113884811 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу 2 одиниць цепної пилки 5218 та 2 одиниць цепної пилки 5820, зазначено, що розірвано скотч, є доступ до товару. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
З акту від 28.11.2017 № 113884786 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу 1 одиниці електричного культиватора, зазначено, що розірвано скотч, є доступ до товару та відсутня пломба. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
З акту від 28.11.2017 № 113884812 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено відсутність 3 ящиків. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
В свою чергу, заперечення відповідача стосовно того, що зазначене перевезення здійснювалось не Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем спростовується наявними матеріалами справи.
Зокрема, здійснення перевезення саме автомобілем «ДАФ» д/з НОМЕР_1 з напівпричепом д/з АА7612ХР підтверджується висновком заступника начальника СКП Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, яким встановлено, що 27.11.2017 близько о 24:00 г. громадянин ОСОБА_2 на вантажному автомобілі «ДАФ» д/з НОМЕР_1 з напівпричепом д/з АА7612ХР загрузився в м. Бровари, вул. Обїздна, 8, єлектро інструментами в кількості 22 полети та перевозив до м. Дніпро, вул. Тернова, 3Б, де під час вигрузки виявлено недостачу.
Крім того, як у ТТН так і у внутрішніх актах перевірки зазначено водія - ОСОБА_2 та автомобіль - «ДАФ» д/з НОМЕР_1 з напівпричепом д/з АА7612ХР.
Одночасно, відповідно до заявки № 8994 від 27.11.2017 водієм перевізника вказано ОСОБА_3, а, в свою чергу, на ТТН прізвище зазначеної особи закреслено та зазначено в якості водія ОСОБА_2
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 не мав права керування транспортним засобом «ДАФ» д/з НОМЕР_1 з напівпричепом д/з АА7612ХР, а також, що відповідач не уповноважував зазначену особу на здійснення спірного перевезення, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 керував вищевказаним транспортним засобом на законних підставах, як водій відповідача.
Протилежного сторонами суду не доведено.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, судом приймається заявка № 8994 від 27.11.2017, товарно-транспортна накладна №442-036291, акти № 113884811 від 28.11.2017, №113884811 від 28.11.2017 та № 113884812 від 28.11.2017, в якості належних та допустимих доказів.
Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо прийняття Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем заявки № 8994 від 27.11.2017 до виконання.
Відповідно до заявки № 8994 від 27.11.2017 та товарно-транспортної накладної № 442-036291від 27.11.2017 спірне перевезення здійснювалось транспортним засоб «ДАФ» д/з НОМЕР_1 з напівпричепом д/з АА7612ХР.
Так, згідно з ч.ч. 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
У відповідності до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Якщо перевізник своїми діями (в тому числі, але не виключно, порушення терміну доставки вантажу, псування, ушкодження, втрата, знищення вантажу) завдав збитків замовнику та/або вантажовідправнику(ам) та/або вантажоодержувачу(ам), сторони погодили, що замовник письмово сповіщає перевізника про власні претензії до перевізника та всі письмові претензії/вимоги/позови, отримані ним у зв'язку із діями перевізника від вантажовідправника(ів) та/або вантажоодержувача(ів) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання замовником письмових претензій/вимог/позовів(п. 8.10 договору).
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Нормами ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:
протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;
шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
вина правопорушника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Суд наголошує, що товарно-транспортну накладну №442-036291, в якій зазначено про прийняття відповідачем до перевезення продуктово-промислової групи товарів у кількості 22 палети та вказано про те, що до вантажу додано карту загрузки № 442 -036291, в якій зазначено вантаж, прийнятий до перевезення, підписано водієм відповідача без зауважень та заперечень.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, вантаж, наданий позивачем до перевезення відповідачу мав бути доставлений контрагентам позивача, а саме ТОВ «ДЕУ ПАУЕР» та ТОВ «ДЕМІКС» на підставі укладених між позивачем та останніми договорів логістичних послуг № 152-16 від 21.04.2016 та № 163-17 від 01.08.2017 відповідно, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як вбачається із матеріалів справи, 28.11.2017 водієм відповідача, ОСОБА_2 та вантажоодержувачем при розвантаженні товару було виявлено нестачу вантажу, у зв'язку із чим, у ТТН, а саме знизу документа, зроблено відмітку про доступ до товару та складено відповідні акти.
З акту від 28.11.2017 № 113884811 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу 2 одиниць цепної пилки 5218 та 2 одиниць цепної пилки 5820, зазначено, що розірвано скотч, є доступ до товару. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
З акту від 28.11.2017 № 113884786 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу 1 одиниці електричного культиватора, зазначено, що розірвано скотч, є доступ до товару та відсутня пломба. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
З акту від 28.11.2017 № 113884812 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено відсутність 3 ящиків. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
Отже, враховуючи обсяг відповідальності перевізника за договором перевезення, приймаючи до уваги наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку про порушення Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем умов укладеного між сторонами правочину в частині збереження вантажу, що у відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства є однією зі складових елементів складу цивільного правопорушення.
Так, згідно з п. 8.1 договору, у випадку невиконання однією із сторін будь-якого зобов'язання, заяви або гарантії, зазначених в договорі, що призвели до збитків іншої сторони, винна сторона повинна відшкодувати такі збитки.
Якщо перевізник своїми діями (в тому числі, але не виключно, порушення терміну доставки вантажу, псування, ушкодження, втрата, знищення вантажу) завдав збитків замовнику та/або вантажовідправнику(ам) та/або вантажоодержувачу(ам), сторони погодили, що замовник письмово сповіщає перевізника про власні претензії до перевізника та всі письмові претензії/вимоги/позови, отримані ним у зв'язку із діями перевізника від вантажовідправника(ів) та/або вантажоодержувача(ів) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання замовником письмових претензій/вимог/позовів (п. 8.10 договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено та направлено на адресу відповідача лист-вимогу вих. № 22-12/17 від 22.12.2017 в якій останній вимагав від відповідача відшкодувати задані йому збитки у сумі 26 329,46 грн.
На підтвердження відшкодування збитків, завданих внаслідок нестачі 2 одиниць цепної пилки 5218, 2 одиниць цепної пилки 5820, 1 одиниці електричного культиватора, 2 одиниць пилки бензинової БПЛ-52/457 та 1 одиниці пилки бензинової Tekhmann CSG -2045 позивачем було долучено, окрім іншого, видаткову накладну № РН000001338 від 23.11.2017 на суму 9 920,57 грн., видаткову накладну № РН000001340 від 23.11.2017 на суму 21 447,22 грн. накладну на повернення № Вп/01-0024018/R1-0076090 від 17.11.2017 на суму 2 706,00 грн., накладну на повернення № Вп/01-0024018/R1-0049456 від 17.11.2017 на суму 1 579,00 грн.
При цьому, судом прийнято до уваги, що вартість втраченого вантажу та розрахунок розміру збитків внаслідок нестачі вантажу, заявником було визначено виходячи з вартості товару, визначеної у вищенаведених накладних.
Дослідивши все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що вартість загального розміру втраченого вантажу складає 26 329,46 грн.
При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наразі, господарський суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірними винними діями відповідача полягає в тому, що фактично наведені вище збитки (вартість втраченого вантажу) були спричинені саме неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем Остріщенко Юрієм Васильовичем перевезення вантажу за заявкою 27.11.2017 № 8994 в межах договору № 59-17/п від 18.08.2017.
Отже, враховуючи наведене вище, виходячи з представлених до матеріалів справи документів, керуючись приписами чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця Остріщенко Юріія Васильовича про стягнення 26 329,46 грн. грн. та його задоволення в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1 Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Остріщенко Юрія Васильовича(місцезнаходження: 04212, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" (місцезнаходження: 03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 136, кім. 34, код ЄДРПОУ 39441523) 26 329,46 грн. збитків та 1 762,00 грн. судового збору.
3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дата складання та підписання 23.07.2018.
Суддя Спичак О.М.