Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710
12 липня 2018 р. справа № 820/2335/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Капинос А.Д.,
третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 62103, код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, 1 під., 6-7 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39792822), третя особа ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у формі листа-відповіді за № Б-32158/0/6-25/0/21-18 від 02.01.2018 щодо розгляду заяви ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, номер кадастрової зони: 6329882500:01:001:0032, яка розташована за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 30.11.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу орієнтованою площею 2.00 га, що розташована за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідно до положень Земельного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.11.2017 ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на що отримав відповідь у формі листа № Б-32158/0/6-25/21-18 від 02.01.2018, яким відповідач відмовив у наданні вказаного дозволу. Позивач вважає, що рішення відповідача, яке викладене у листі № Б-32158/0/6-25/21-18 від 02.01.2018 є незаконним та протиправним.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що лист № Б-32158/0/6-25/21-18 від 02.01.2018 не є відмовою позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а є листом "Про розгляд заяви" позивача від 30.11.2017. Відповідач зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не прийнято остаточного категоричного рішення щодо заяви позивача від 30.11.2017 про відмову у наданні вказаного дозволу. Також відповідачем зазначено, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 26-СГ від 03.01.2018 земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_2) передана у власність ОСОБА_3
Третя особа, ОСОБА_3, не скористався правом на подання письмових пояснень.
Правом на подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву представники позивача та відповідача не скористались.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Третя особа, ОСОБА_3, у судовому засіданні при вирішенні справи по суті поклався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 30.11.2017 ОСОБА_4 на підставі п. 6 статті 118 Земельного кодексу України звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області для подальшого надання у приватну власність.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у відповіді № Б-32158/0/6-25/0/21-18 від 02.01.2018 зазначило, що відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва. Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області ведеться робота з проведення земельних торгів та разом з громадськими організаціями учасників антитерористичної операції Харківської області проводиться робота щодо формування переліку учасників антитерористичної операції, які планують використати свої першочергові права з відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Також формуються переліки земельних ділянок, які планується передати учасникам АТО. Зазначена ОСОБА_4 земельна ділянка не входить до вказаного переліку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.
У відповідності до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Тобто, законодавцем встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у Земельного кодексу України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру у Харківській області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру у області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 29.09.2016 № 333, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за вих. № 1391/29521, підпунктом 13 пункту 4 якого встановлено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Судом встановлено, що відповідь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № Б-32158/0/6-25/0/21-18 від 02.01.2018 щодо розгляду заяви ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і викладене в ній обґрунтування прийнятого рішення по заяві не містить визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України.
Крім того, посилання представника відповідача на те, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 26-СГ від 03.01.2018 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 передана у власність ОСОБА_3, як на підставу відмови у задоволенні позову є необґрунтованими, оскільки вказаний наказ видано після того, як позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.11.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № Б-32158/0/6-25/0/21-18 від 02.01.2018 не містить відомостей щодо передання у власність третім особам земельних ділянок, з приводу яких позивач звертався стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 30.11.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу орієнтованою площею 2.00 га, що розташована за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідно до положень Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 62103, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, 1 під., 6-7 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39792822), третя особа - ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у формі листа-відповіді за №Б-32158/0/6-25/0/21-18 від 02.01.2018 щодо розгляду заяви ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, номер кадастрової зони: 6329882500:01:001:0032, яка розташована за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 30.11.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу орієнтовною площею 2.00 га, що розташована за межами населеного пункту на території Забродівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідно до положень Земельного кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі складено 23 липня 2018 року.
Суддя Котеньов О.Г.