м. Вінниця
10 липня 2018 р. Справа № 802/1093/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дончика В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Вербицької Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення
12.04.2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувшись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, із зміною виду угідь з багаторічних насаджень на ріллю, отримав відмову у наданні такого дозволу, яка оформлена листом №Т-11858/0-11858/6-17 від 29.12.2017 року. Відмова вмотивована тим, що відповідно до представлених позивачем документів, формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №№Т-11858/0-11858/6-17 від 29.12.2017 року, зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 07.11.2017 року.
Ухвалою суду від 17.04.2018 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 11.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
30.05.2018 року до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву відповідача, у якому вказали, що заперечують щодо задоволення позовних вимог. Зазначили, що відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Керуючись ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідач відмовив позивачу в надані дозволу на розробку проекту землеустрою. На підставі викладеного, просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, просив адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладену у письмовому відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні фактичні обставини.
07.11.2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, із зміною виду угідь з багаторічних насаджень на ріллю.
До клопотання додав викопіювання із схеми землеустрою Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, копію паспорту громадянина України та копію картки фізичної особи - платника податків.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №Т-21796/0-11858/6-17 від 29.12.2017 року, відповідач надав відповідь на звернення позивача, у якому вказав, що ч. 2 ст.79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках передбачених законом.
Згідно ч. 6 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В даній ситуації формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач оскаржив іі до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).
Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, із зміною виду угідь з багаторічних насаджень на ріллю, яка знаходиться за межами населеного пункту.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка площею 2,0 га, щодо якої позивач висловив бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, входить до складу земельної ділянки в адміністративних межах Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області, яка сформована та має кадастровий номер 0523186900:02:009.
Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Частиною другою статті 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) є сформованою, її подальше виділення здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.
Разом з цим при вирішені цього спору суд враховує наступне.
Повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення №333).
Даним Положенням чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Пунктом 8 Положення встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
В свою чергу, як зазначалось вище, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з клопотаннями в порядку статті 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою ведення особистого селянського господарства, проте, за результатами розгляду даного клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області ОСОБА_3 був направлений лист "Щодо розгляду клопотання", а не наказ про відмову в наданні дозволу.
Аналогічна позиція висловлена в постанові ВС від 24.04.2018 року.
З огляду на це, суд доходить висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправною відмови відповідача, викладена в листі № Т-21796/0-11858/6-17 від 29.12.2017 року, підлягає задоволенню.
Згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідь, якою відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправною.
За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 07.11.2017 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі, судові витрати понесені позивачами у даній справі підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі №Т-21796/0-11858/6-17 від 29 грудня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати в сумі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).
Повний текст судового рішення виготовлено 20.07.2018 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович