19 липня 2018 року Чернігів Справа № 825/1940/18
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про скасування рішення відповідача від 06.04.2018 № 37 щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 станом на день встановлення ІІ групи інвалідності, безстроково, 09.04.2004 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що він в період з 25.10.1984 по 06.11.1986 проходив службу в Збройних Силах СРСР та 01.04.1986 отримав поранення при виконанні бойового завдання. Під час первинного огляду органами МСЕК, 09.02.1991 позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. В подальшому 28.09.1993 під час повторного огляду МСЕК було повторно встановлено ІІ групу інвалідності, з 26.10.1998 встановлено ІІІ групу інвалідності, з 23.11.1999 продовжено ІІІ групу інвалідності, з 23.12.2000 продовжено ІІІ групу інвалідності, з 25.01.2002 знову встановлено ІІ групу інвалідності, з 09.02.2004 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново. В лютому 2018 року позивач звернувся до відповідача із відповідними документами, проте останнім протоколом № 37 від 06.04.2018 у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено з підстав того, що під час первинного встановлення групи інвалідності не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з 2002 року позивачеві встановлено знову другу групу інвалідності, тобто у позивача не виникло право на одержання допомоги.
Відповідач, в установлений судом строк подав відзив, в якому проти задоволення позову заперечив, оскільки інвалідність позивачу встановлена більше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до військового квитка ОСОБА_1, він в період з 25.10.1984 по 06.11.1986 проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР та виконував інтернаціональний обов'язок в республіці Афганістан (а.с. 10-15).
Згідно зі свідоцтвом про хворобу № 327 від 04.11.1986 ОСОБА_1 01.04.1986 при виконанні бойового завдання отримав опіки вогнем верхніх та ніжних кінцівок в розмірі 20% від поверхні тіла, 12% глибоких (а.с. 19-20).
Під час первинного огляду органами МСЕК, 09.02.1991 позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в Афганістані (а.с. 16).
В подальшому інвалідність позивача декілька разів продовжена та 09.02.2002 ІІ група інвалідності встановлена безстроково (а.с. 18).
В лютому 2018 року позивач звернувся до відповідача з відповідними документами, проте останнім 06.04.2018 протоколом № 37 у призначенні одноразової грошової допомоги відмовив. Згідно вказаного протоколу встановлено, що ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час первинного встановлення інвалідності в 1991 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомогою. Під час повторного огляду МСЕК групу інвалідності не змінено, тобто у нього не виникло право на одержання допомоги (а.с. 8).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції на час звернення позивача за отриманням допомоги - лютий 2018 року) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції, що діяла у лютому 2018 року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ.
Так, статтею 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній на момент встановлення інвалідності позивачеві було передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України №2011-XII Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.08.1992 №488, якою установлено умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.
Пунктом 1 вказаної постанови (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності вперше) передбачено, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.
Згідно пунктів 3, 4 постанови №488, розміри страхових платежів установлюються щорічно Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік.
Страхові платежі сплачуються страхувальниками щомісячно до 25 числа в розмірі 1/12 частини річної суми.
Пунктом 6 Постанови №488 передбачено, що Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті; б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
З 10.05.2006 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 №3597-1V, яким Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено у новій редакції та визначено нові умови державного страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 41 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону України від 04.04.2006 №3597-IV) у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності. Військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності за умов, передбачених частиною третьою цієї статті, виплачується одноразова грошова допомога в порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України від 03.11.2006 №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набрав чинності з 01.01.2007, статтю 16 Закону №2011-XII викладено у наступній редакції:
"Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
1.У разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, який перебував на кадровій військовій службі або проходив військову службу за контрактом, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
2.У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
3.У разі загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) виходячи з окладу за військовим званням у запасі та максимального окладу за посадою, до якої він був приписаний в запасі, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
4.У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходить службу у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення на умовах, визначених пунктом 3 цієї статті.
5.У разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби під час виконання ним обов'язків військової служби, сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десятирічного максимального посадового окладу за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
6.У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
7.У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця не повинен бути меншим від 100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цих сум.
8.Визначення ступеня втрати працездатності військовослужбовцем, військовозобов'язаним або резервістом у період проходження військової служби (зборів), служби у військовому резерві у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
9.Якщо військовослужбовці, військовозобов'язані або резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, та члени їх сімей одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат".
Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Пунктом 3 вказаної постанови передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 01 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 рік, №14, ст. 532).
З системного аналізу правових норм убачається, що у разі встановлення особі інвалідності, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби до січня 2007 року, призначення та виплата такій особі страхових платежів здійснюється в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання таких платежів.
При цьому, за змістом положень Закону № 2011-XII, днем виникнення права на отримання гарантованих виплат у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як свідчать обставини справи, позивачу вперше встановлена інвалідність з 09.02.1991, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК №082970, а тому у період встановлення інвалідності діяла постанова уряду №488, яка регулювала порядок здійснення особам, що отримали інвалідність під час виконання обов'язків військової служби, гарантованих державою виплат.
За таких обставин, правові підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2004 відсутні.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач в період з 1991 року по лютий 2018 року не вчинив жодних дій для реалізації свого права на отримання виплати страхових сум за страховим випадком, що стався до 01 січня 2007 року.
Таким чином, не отримання позивачем страхової виплати відбулося внаслідок несвоєчасного, без наявності поважних причин, звернення позивача із заявою про отримання допомоги.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Ураховуючи наведене, проаналізувавши норми законодавства та надавши оцінку наявним доказам у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Чернігівський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення суду - 19 липня 2018 року.
Суддя Ю.О. Скалозуб