20 липня 2018 року м. Рівне №817/1397/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління поліції охорони в Рівненській області
про зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовною заявою до Управління поліції охорони в Рівненській області (далі - відповідач, УПО в Рівненській області) про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбачену ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби, з розрахунку вислуги 11 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що у випадку позивача наявні два обов'язкових елементи, що надають можливість здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення при звільненні зі служби за власним бажанням. Такими елементами є: l) наявність, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), підстави звільнення зі служби - за власним бажанням; 2) наявність вислуги 10 років і більше. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивач мав вислугу більше 11 років, то набув право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за повні 11 років відповідно до ст. 9 Закону № 2262-ХІІ. З наведеного вище випливає, що бездіяльність Управління полії охорони в Рівненській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у Національній поліції є неправомірною, а його право на її отримання порушене відповідачем та підлягає захисту.
Від відповідача 18.07.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що викладені в адміністративному позові ОСОБА_1 вимоги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Ухвалою суду від 24.05.2018 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
Відповідно до ухвали суду від 18.07.2018, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, її розгляд було продовжено у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_2 та копії послужного списку, ОСОБА_1, з 01.11.2006 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішній справ на різних посадах. З 07.11.2015 по 15.04.2016 проходив службу в Національній поліції (а.с. 7-8, 12-15).
Згідно з копією витягу з наказу № 22 о/с від 12.04.2016 звільнено з Національної поліції у запас Збройних Сил України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського - водія батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Рівненській області з 15 квітня 2016 року. Вислуга років на день звільнення становить 11 років 06 місяців 26 днів - в календарному вирахуванні та 11 років 11 місяців 08 днів - в пільговому вирахуванні (а.с. 11).
Крім того, судом встановлено, що відповідно до копій документів, які підтверджують виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на момент звільнення, не підтверджено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбаченої ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с. 16-19).
Вважаючи протиправною бездіяльність дій відповідача щодо невиплати вказаної допомоги, позивач просив суд зобов'язати УПО в Рівненській області нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбачену ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби, з розрахунку вислуги 11 років.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суду слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VІІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 580).
Відповідно до ч. 1 ст. 102 Закону № 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1999 № 2262-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2262-ХІІ) передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з абзацом 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» № 393 від 17.07.1992 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З системного аналізу вищезазначених норм права судом встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення передбачена у випадку, якщо на час звільнення особи, яка звільняється із служби за власним бажанням, вона набула права на пенсію та мала вислугу 10 років і більше. При цьому, факт виникнення в особи права на пенсію повинен обов'язково передувати звільненню.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
На час звільнення з Національної поліції позивач вислуги, необхідної йому для призначення пенсії згідно норм Закону № 2262-ХІІ не мав, а отже не набув права на пенсію, і як наслідок на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 2 ст. 9 вищезазначеного закону. Будь-які докази, що спростовують дану обставину або докази щодо права позивача на інші види пенсійного забезпечення передбачені Законом № 2262-ХІІ у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, у спірних правовідносинах, діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Твердження позивача обґрунтовані вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992, пункт 10 якої не передбачає набуття права на пенсію, як підстави для виплати одноразової грошової допомоги, відхиляється судом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Тобто у даному випадку судом застосовано норми ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, який має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992, яка прийнята на його виконання.
Також, судом відхиляється твердження позивача про протиправність дій відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги, які обґрунтовані правовою позицією викладеною Верховним Судом України у постанові від 17.03.2015.
Так, судом встановлено, що у постанові Верховного Суду України від 17.03.2015 було усунуто розбіжність щодо застосування судами касаційної інстанції ч. 1 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, яка має дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам, а саме:
- які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах;
- у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, за наявності вислуги 10 років і більше.
Тобто одна з підстав виплати одноразової грошової допомоги, передбачена ч. 1 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, не містить вимог щодо наявності права на пенсію.
Оскільки позивач звільнився зі служби за власним бажанням та порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням передбачено ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, то застосування вище вказаної правової позиції Верховного Суду України до спірних правовідносин є безпідставним і відхиляється судом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень обґрунтував підстави, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач не довів правомірності обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
При зазначених обставинах, вимоги позивача не правомірні, не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Підстави для застосування статті 139 КАС України - у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 35374) до Управління поліції охорони в Рівненській області (код ЄДРПОУ 40108908, вул. Степана Бандери, 58, м. Рівне, Рівненської області, 33023) про зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20 липня 2018 року.
Суддя Зозуля Д.П.