Дата документу 18.07.2018 Справа № 554/4615/18
Провадження № 2/554/2316/2018
18 липня 2018 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
за участю секретаря Садошенко М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_1 у червні 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2В, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. У вказаній квартирі, зареєстрований син позивача -ОСОБА_3, який у 2000 році залишив вказане помешкання і переїхав до Російської Федерації, де створив сім'ю і проживає по теперішній час. За період з 2000 року, відповідач не з'являвся у квартирі і ніяких втрат на її утримання не ніс, на підставі викладеного позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, за адресою:АДРЕСА_2, у зв'язку з переїздом на інше місце постійного проживання.
Ухвалою суду від 27.06.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
02.07.2018 року від відповідача ОСОБА_2В надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов визнає у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, згідно якої просила позов задовольнити та розглядати справу без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.
Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 616 від 17.11.1990 року, виданого на підставі рішення виконкому Октябрської районної Ради народних депутатів (а.с.10 - свідоцтво про право власності на житло).
ВідповідачОСОБА_2, відповідно довідки про склад сім'ї та розмірів платежів з житлово-комунальні послуги (а.с.5), зареєстрований в квартирі позивача але не проживає в ній.
Згідно довідки, яка видана ОСОБА_2 вказано, що від працює в ООО «Хамелеон» з 09.06.2008 року по теперішній час. (а.с.12).
Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них.
Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об'єктом права власності. Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема, які проживають разом із ним, у тому числі на праві спільної власності.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Згідно зі ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно, вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності, є результатом реалізації права власника, й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Як свідчать матеріали справи, відповідач фактично не проживає у вказаній квартирі на протязі 3 років; ніяких заходів по збереженню житла за собою відповідач не вживає; заходів по вселенню у квартиру не приймає.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
Згідно постанови Верховного Суду України від 16.01.2012 року у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.
Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідач не проживає в квартиріза адресою: АДРЕСА_4 понад вісімнадцять років без поважних причин, а тому приходить до висновку, що позовє обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_5.
Щодо посилань позивача на норму ст.107 ЖК України, суд зазначає наступне.
Відповідно п. 39 роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності на інших речових прав» зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Вказані обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать про те, що відповідач, поселившись в зазначену квартиру як член сім'ї власника, набув права особистого сервітуту.
При цьому зазначена позивачем норма ст. 107 ЖК України до даних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки регулює правовідносини щодо розірвання договору найму жилого приміщення з наймачем квартири державного чи громадського житлового фонду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.405 ЦК України, ст. 156 ЖК України суд,-
Позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою:АДРЕСА_2.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: А.М.Чуванова