Справа № 487/4648/18
Провадження № 6/487/133/18
19.07.2018 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Бобрової І.В.,
при секретарі судового засідання Гладкої К.М.,
за участю старшого державного виконавця Щербатюка А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/4648/18 за поданням старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 про примусове проникнення до житла боржника - фізичної особи,-
18 липня 2018 року старший державний виконавець Заводського ВДВС міста ОСОБА_1 ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_2 звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до квартири №77, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 10-В, для проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню №4761111 з примусового виконання виконавчого листа № ц-12-639/10 виданого 05.09.2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором №264-14ПВ/2007 від 24.09.2007 року у сумі 299573,88 грн..
В обґрунтування подання старший державний виконавець зазначив, що на примусовому виконанні у Заводському ВДВС міста ОСОБА_1 ГТУЮ у Миколаївській області перебуває виконавче провадження №47611114 стосовно стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором №264-14ПВ/2007 від 24.09.2007 року у сумі 299573,88 грн.. Виконавче провадження було відкрито 21 травня 2015 року, про що повідомлялися сторони. Від виконання даного провадження боржник ОСОБА_3 (ОСОБА_4 - помер) ухиляється. На чисельні вимоги щодо надання безперешкодного доступу до житла не реагує, що є підставою для обмеження її права на недоторканість житла.
Згідно ч.2 ст. 439 ЦПК України, суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.
У судовому засіданні старший державний виконавець Заводського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_2 подання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить наступного.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні в Заводському ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області перебуває виконавче провадження №47611114 з примусового виконання виконавчого листа № ц-12-639/10 виданого 05.09.2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва стосовно стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором №264-14ПВ/2007 від 24.09.2007 року у сумі 299573,88 грн.. Виконавче провадження було відкрито 21 травня 2015 року.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має певні права, в тому числі: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення (п.4 ч.3).
Із досліджених в судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження вбачається, що відповідно до Витягу №130129714 квартира № 77, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 10-В, належить на праві часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.
Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи боржника є крайнім засобом для примусового виконання рішення суду, у разі, якщо державним виконавцем були виконані усі інші можливі спроби виконати рішення суду у відповідності до норм діючого законодавства без примусового проникнення до житла чи іншого володіння особи. Подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи можливе за умови відмови боржника від добровільного допуску державного виконавця.
Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння особи та ухилення його від виконання судового рішення.
Проте, як встановлено у судовому засіданні, державним виконавцем не вжито достатніх заходів для безперешкодного входження до житла боржника, для належного виклику боржника до відділу державної виконавчої служби, які не потребують примусового проникнення до житла.
Державний виконавець здійснював вихід за адресою боржника з метою перевірки майнового стану боржника, однак доступу державному виконавцю до квартири не було надано, про що був складений акт від 11.07.2018 року.
Факт присутності боржника у вказаному жилому приміщенні не виявлено, доказів отримання викликів до державного виконавця боржником не отримано, а відтак твердження виконавця про те, що боржник навмисно не надає державному виконавцю доступ до даної квартири суд вважає необґрунтованим.
Разом із тим, доданий до подання акт державного виконавця не містять часу здійснення виходу за адресою боржника, що не виключає здійснення такого виходу в робочий час, і може бути причиною відсутності боржника у вказаній квартирі.
Старшим державним виконавцем не надано суду доказів повідомлення власників вищезазначеної квартири, а також і самої боржниці, з метою безперешкодного доступу, про дату, час та намір вчиняти виконавчі дії щодо опису майна боржника.
Окрім того, подання державного виконавця не містить жодних даних про те, що у квартирі № 77, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 10-В та на праві часткової власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знаходиться майно боржника ОСОБА_3 чи майно та кошти, належні їй від інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дане подання є необґрунтованим, наявність достатніх правових підстав для примусового проникнення до житла є недоведеною, та з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією прав щодо недоторканості житла власників будинку (квартири) та осіб, які в ньому проживають, вважає необхідним відмовити в його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 7,10,11-13, 258- 260, 263,439 ЦПК України, суд,-
У задоволенні подання старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 про примусове проникнення до житла боржника фізичної особи ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом 15 днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя І.В.Боброва