Справа № 461/344/18 Головуючий у 1 інстанції - Лялюк Є.Д.
Провадження № 33/783/813/18 Доповідач - Калиняк О. М.
20 липня 2018 року м. Львів
Суддя Апеляційного суду Львівської області Калиняк О.М., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 172-6 КУпАП за апеляційною скаргою прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Васильківа Н.В. на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року,
Постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року провадження в справі щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 172-6 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
На постанову судді прокурор Львівської місцевої прокуратури №1 Васильків Н.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, судове рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.2 ст. 172-6 КУпАП, та накласти стягнення у межах санкції ч.2 ст. 172-6 КУпАП.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає поверненню з таких підстав.
В обґрунтування права на оскарження постанови судді прокурор в апеляційній скарзі покликається на ст. 250 КУпАП; зміни, внесені підпунктом 2 пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII; п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках; п.2 ч.1 ст. 129 Конституції України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2010 від 27.01.2010 щодо апеляційного оскарження судового рішення й на те, що нормами КУпАП та Законами України не встановлено заборони на оскарження прокурором постанови судді в справі про адміністративне правопорушення.
Між тим твердження про право прокурора на апеляційне оскарження постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, є безпідставним.
Відповідно до ч.2 ст. 287 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена у порядку, визначеному КУпАП.
Такий порядок визначений ч.2 ст. 294 КУпАП (в редакції Закону № 1952-VIII від 16.03.2017, який набрав чинності 16 квітня 2017 року).
Згідно з ч.2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст. 7 КУпАП.
Згідно з ч.5 ст. 7 КУпАП прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Повноваження прокурора при здійсненні такого нагляду визначені ст. 26 Закону України "Про прокуратуру" та спрямовані на захист прав і свобод особи, яка примусово тримається в будь-яких місцях згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу.
Отже повноваження прокурора щодо апеляційного оскарження постанови судді обмежені випадками, передбаченими ч.5 ст. 7 та ч.1 ст. 287 КУпАП.
Виходячи з правового аналізу положень ч.5 ст. 7, ч.1 ст. 287, а також ч.2 ст. 294 КУпАП (в редакції Закону України № 1952-VIII від 16.03.2017), прокурор вправі оскаржити постанову судді у справі про адміністративне правопорушення лише у випадках застосування щодо особи заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
У той же час стягнення, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян, санкцією ч.2 ст. 172-6 КУпАП (як і санкціями інших статей, які передбачають відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією) не передбачені й на ОСОБА_1 не накладались.
Відповідно прокурор не наділений правом оскаржувати в апеляційному порядку судові рішення в справах про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією.
В апеляційній скарзі прокурор вказує: "У Рішенні від 27.01.2010 № 3-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац 2 підпункту 3.2. пункту 3)".
На підставі цього прокурор дійшов висновку, що нормами КУпАП та Законами України не встановлено заборони на оскарження прокурором постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, тому відмова судом у розгляді апеляційної скарги прокурора є порушенням конституційної засади судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.1 ч.1 ст. 129 Конституції України) і прокурор вправі оскаржувати в апеляційному порядку рішення судів першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією.
Однак з таким висновком прокурора погодитись не можна.
Покликання прокурора на Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2010 від 27.01.2010, яке не стосується правовідносин, що виникають з питань оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, є безпідставним.
У Рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення положення п. 18 ч.1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) та зазначено, що положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом.
Даний висновок Конституційного Суду України стосується предмету апеляційного оскарження - переліку судових рішень (судове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом) і не стосується суб'єкта оскарження - переліку кола осіб, наділених правом апеляційного оскарження.
У правовій державі діють два базових принципи правового регулювання: загально-дозвільний "дозволено все, що не заборонено законом" та спеціально-дозвільний "дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Загально-дозвільний принцип поширюється на поведінку людини, всіх інститутів громадянського суспільства й гарантує можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи права інших осіб чи заборони, які встановлені законом.
Спеціально-дозвільний принцип закріплений у конституційній нормі - ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативна дія спеціально-дозвільного принципу поширюється також на органи публічної влади, межі повноважень та діяльності яких визначаються відповідними Законами України, в тому числі на діяльність органів прокуратури.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У правовій державі спеціально-дозвільний принцип обмежує посадових осіб органів влади у виборі варіантів та моделей поведінки, зобов'язуючи їх діяти виключно у визначений законом спосіб і лише в межах закріплених за ними повноважень. Шляхом дотримання цього принципу забезпечуються права людини і громадянина, а також прогнозоване функціонування органів влади.
Твердячи про право прокурора на апеляційне оскарження судового рішення у випадках, не передбачених законом, прокурор також не врахував практику Європейського суду з прав людини.
Позиція Європейського суду полягає у тому, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі забезпечується можливість безперешкодно звернутися до суду для вирішення певного питання за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Одночасно у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду (закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Отже висновок прокурора про те, що нормами КУпАП та Законами України не встановлено заборони на оскарження прокурором постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, тому прокурор має право оскаржувати в апеляційному порядку судові рішення у справах про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, є таким, що
не відповідає змісту Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2010 від 27.01.2010;
зроблений внаслідок допущеної прокурором підміни понять, а також без системного аналізу правових норм, зокрема, положень ч. 1 ст. 250 КУпАП у взаємозв'язку з положеннями ч. 5 ст. 7, ч. 1 ст. 287, ч. 2 ст. 294 КУпАП, ст. 26 Закону України "Про прокуратуру";
суперечить конституційному спеціально-дозвільному принципу правового регулювання - "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", який поширюється на діяльність органів прокуратури;
не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини з питань доступу до правосуддя та принципу юридичної визначеності.
Покликання прокурора на положення п.2, п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України як на підставу прийняття до розгляду апеляційної скарги прокурора є необґрунтованим.
Рівність учасників судового процесу перед законом і судом означає наділення їх рівними правами та рівними обов'язками щодо участі в процесі та відстоюванні своєї позиції; гарантування відсутності будь-яких переваг перед судом, які не обумовлені законом. Становище конкретного учасника судового процесу не може бути покращено чи погіршено за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
При цьому рівність усіх перед законом і судом не означає рівності громадянина та державного органу чи її посадової особи, яка бере участь у провадженні. Права та обов'язки можуть бути різними залежно від процесуального статусу особи (прокурор, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, захисник, потерпілий).
Відповідно рівність прав (обов'язків) полягає в тому, що кожен з учасників судового процесу наділений правами та несе обов'язки, які відповідають його процесуальному статусу.
Натомість прокурор, покликаючись в апеляційній скарзі на ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, та на таку засаду судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, допустив ототожнення понять "рівні права" з поняттям "однакові права", що не відповідає теорії права і робить таке покликання безпідставним.
Отже вимога прокурора про прийняття до розгляду його апеляційної скарги не ґрунтується на нормах закону. З огляду на викладене апеляційна скарга розгляду не підлягає і її слід повернути прокуророві.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
Апеляційну скаргу прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Васильківа Н.В. на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 05 червня 2018 року повернути прокурору Львівської місцевої прокуратури №1 Васильківу Н.В.
Суддя О.М. Калиняк