Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 411
Іменем України
26.06.2007
Справа №2-9/3733-2007
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю агро - промислового підприємства «Вереск», м. Сімферополь
До відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс», м. Сімферополь
Третя особа Державна виконавча служба в Красногвардійському районі
Про стягнення 145680,91 грн.
Суддя ГС АР Крим Н.С.Пєтухова
Представники:
Позивач - Огородничук В.А.- представник, дов. пост. №104 від 14.11.2006 р.
Відповідач -Крицкий Б.О.- директор, Ярошенко І.П.- представник, дов. пост. від 11.11.2006р.
Третя особа - не з'явився
Суть спору: Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю агро - промислового підприємства «Вереск» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс» про стягнення 145680,91грн. збитків.
Свої вимоги позивач обґрунтує тим, що відповідно до Акту опису й арешту майна Серія АА №164019 від 26.03.2002 р. відділу Державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції, який складено при примусовому виконанні виконавчого напису від 04.03.2002 р. про стягнення з ТОВ Агропромислове підприємство "Вереск" на користь ВАТ'Міжнародний комерційний банк" боргу в сумі 119221,64 грн., передано на відповідальне зберігання описане майно боржника підприємству "Біотехсервіс" - відповідачу по даній справі. В Акті опису й арешту майна зазначено, що описане майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акту опису й арешту майна отримав директор підприємства "Біотехсервіс" Крицький Б.О., який попереджений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна.
Місцевий суд Красногвардійського району АР Крим рішенням від 12.10.2004 р. по справі №2-2137-2004 р. зобов'язав державного виконавця ВДВС Красногвардійського РУЮ передати арбітражному керуючому ТОВ АПП "Вереск" майно по акту АА 164019 від 26.03.2002 р. бутилка "Євро" - 42000 штук, банки 0,5 літра б/в - 2660 штук, кришки СКО - 1358 штук, кришки Євро - 1150 штук, лавровий лист 141 кг, лимонна кислота -1268 кг, сіль харчова 4153 кг, оцтова кислота 1006 літрів, контейнери дерев'яні - 384 штуки, автомат розливочний - 1, гомогенізатор - 1, машина завінчуваюча - 1, машина упаковочна- 1.
Незважаючи на рішення суду вказане майно не повернуто. Цими діями щодо невиконання рішення суду спричинено збитки.
Згідно із ч.1 ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно із ч.3 ст.225 Господарського кодексу України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Позивач у судовому засіданні 02.04.2007р. надав доповнення до позивної заяві від 20.02.07р.
Позивач згідно з ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір позивних вимог та просить стягнути з відповідача майнову шкоду у розміру 175526,11грн.
Відповідач з позивними вимогами позивача не згоден по мотивам викладеним у відзиву на позовну заяву. При цьому, відповідач посилається на те, що 01.10.2001 р. між ТОВ «Біотехсервіс» та ТОВ АПП «Вереск» був укладений договір схову означеного майна. Відповідно до п. 1.1. договору, Замовник передає на схов на платній основі, а Охоронець приймає на схов на платній основі обладнання, продукти харчування, тару, ГСМ та матеріали відповідно до Додатка №1 до договору. Строк схову було встановлено с 01.10.2001 р. до 30.11.2003 р. включно, тобто 791 сутки.
Строк дії вказаного договору схову закінчився 30.11.2003р. Позивачу, як стороні по договору, були відомі усі умови договору схову та усі вищенаведені обставини. Ураховуючи вищенаведене, вважаємо за необхідне заявити про застосування спливу позовної давності.
Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позови
До участі у справі був залучений у якості 3-ої особі що не заявляє самостійних вимог - Державна виконавча служба в Красно гвардійському районі.
Третя особа явку свого представника у судовому засіданні не забезпечила.
У судовому засіданні 11.06.2007 р. була оголошена перерва до 22.06.2007 р. до 14:30 годин.
22.06.2007 р. судове засідання відбулось у присутності представників сторін.
Від третьої особі надійшло пояснення по позову(вих. №03/9087 від 11.06.2007р.)
У судовому засіданні 22.06.2007 р. була оголошена перерва до 26.06.2007 р. до 14:30 годин.
26.06.2007 р. судове засідання відбулось у присутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, а також додатково надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення матеріального ущербу у сумі 175526,11грн. не підлягають задоволенню по наступним підставам.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідно до Акту опису й арешту майна Серія АА №164019 від 26.03.2002 р. відділу Державної виконавчої служби Красногвардійського районного управління юстиції, який складено при примусовому виконанні виконавчого напису від 04.03.2002 р. про стягнення з ТОВ Агро-промислове підприємство "Вереск" на користь ВАТ'Міжнародний комерційний банк" боргу в сумі 119221,64 грн., передано на відповідальне зберігання описане майно боржника підприємству "Біотехсервіс"-відповідачу по даній справі. В Акті опису й арешту майна зазначено, що описане майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акту опису й арешту майна отримав директор підприємства "Біотехсервіс" Крицький Б.О., який попереджений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна.
Однак суд вважає, що позивачем не доказано, що відповідач порушив господарські зобов'язання.
Особа, що порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його провини, якщо інше не встановлене договором або законом, особа є невинною, якщо доведе, що прийняло всі залежні від нього заходи по належному виконанню зобов'язання, відсутність своєї провини доводить особа, що порушила зобов'язання (ст. 614 ГК України).
Боржник, що порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові заподіяні збитки, розмір збитків, заподіяних порушенням зобов'язання, доводиться кредитором (ст. 623 ГК України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту , права або законні інтереси якого порушено, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною (ст. 224 ГК України).
Відповідальність є наслідком правопорушення, склад якого утворюють суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом правопорушення є зобов'язальні правовідносини, в які вступили кредитор і боржник. Суб'єктивну сторону цивільного правопорушення утворює провина. Об'єктивну сторону правопорушення утворюють наявність збитків, протиправність поведінки боржника, що виразилося в невиконанні або неналежного виконання узятого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками.
Згідно ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Судом не приймаються до увазі і посилання позивача на рішення Місцевого суду Красногвардійського району АР Крим від 12.10.2004 р. по справі №2-2137-2004 р. що воно безпідставно, так як указане рішення прийнято відносно держвиконавців ВДВС Красно гвардійського, а не до ТОВ «Біотехсервіс».
Крім того, при розгляду справі було встановлене, що 01.10.2001р. між ТОВ «Біотехсервіс» та ТОВ АПП «Вереск» був заключений договір схову означеного майна. Відповідно до п. 1.1. договору, Замовник передає на схов на платній основі, а Охоронець приймає на схов на платній основі обладнання, продукти харчування, тару, ГСМ та матеріали відповідно до Додатка №1 до договору. Строк схову було встановлено с 01.10.2001 до 30.11.2003 включно, тобто 791 сутки. і Відповідно до п.4.1 договору, розмір винагороди зберігачу встановлено 0,25 грн. за кв.м. фактично зайнятої під майном площі в сутки. Відповідно до п.3.4. договору, загальна площа приміщення, на якій розташоване передане на схов майно, на дату складання договору -406 кв.м. Таким чином, винагорода за схов майна протягом місяця складала 101,50 гривень в сутки. Відповідно до п.4.3. договору, винагорода зберігану повинна була виплачуватись в строк не пізніше 5 числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Біотехсервіс» а також будь-якими іншими засобами платежів, що не суперечать діючому законодавству. Відповідно до п.7.1.договору, у разі несплати винагороди за охорону майна у встановлені п.4.3. договору строки, охоронець з ціллю отримання винагороди мав право реалізувати частину переданого на схов майна за ринковими цінами, діючими на момент продажу. Відповідно до п. 7.2. договору, у разі, якщо Замовник не забере передане для схову майно протягом строку, вказаного в и. 1.1.та 2.1.3. договору, Охоронець мав право реалізувати означене майно за ринковими цінами, діючими на момент продажу. Грошові кошти, виручені від продажу майна мали буги повернугі стороні, що передавала майно на схов, за відрахуванням сум, належних охоронцеві. У період дії договору та виконування ТОВ «Біотехсервіс» обов'язків охоронця, ТОВ АПП «Вереск» винагороду за схов майна не сплачував. На дату закінчення строку схову 30.11.2003, заборгованість ТОВ АПП «Вереск» перед ТОВ «Біотехсервіс» по винагороді за схов складала 51286,50 гривень. В строк до 30.11.2003 включно Замовник передане для схову майно не забрав. На пропозицію директора Підприємства «Біотехсервіс» забрати майно, ліквідатор пояснив, що у зв'язку з тим, що майно в період с 26.03.2002 по 16.10.2003 було під арештом, майно ліквідатору повинен передати державний виконавець. Після закінчення строку схову, відповідно до п.7.2. договору схову ТОВ «Біотехсервіс» продало передане на схов майно за ринковими цінами, діючими на момент продажу, за винятком списаних продуктів харчування. При продажу обладнання ТОВ «Біотехсервіс» керувалось висновком експерта №0-23/1 від 22.04.2002, виконаним Регіональним підприємством торгово-промислової палати Криму на замовлення ВДІС Красногвардійського районного управління юстиції. Загальна сума виручених від продажу коштів склала 53711,00 іривень і була зарахована як винагорода охоронцю за охорону та компенсація затрат по демонтажу, вантаженню, вивозу, утилізації зіпсованої продукції відповідно до п.7.4. договору. Строк дії договору закінчився 30.11.2003р.
У період дії вищенаведеного договору схову майнові відносини, у тому числі такі, що випливали з договору схову, регулювались Цивільним кодексом УРСР 1963р.
01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України. Відповідно до п.4. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п.6. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем у відзиві на позов і у судовому засіданні заявлене про пропущення позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України закінчення терміну позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень тими засобами доказування, якими мають бути підтверджені певні факти.
Враховуючи те, що позивач не обґрунтував свої вимоги належними доказами, суд не знаходить законних підстав для їх задоволення, а тому в позові слід відмовити.
Витрати по оплаті держмита і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України і підписано 26.06.2007 р.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 49, 77, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Петухова Н.С.