18 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/24346/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Остап-Т" - Вдовиченко Н.Ф.,
Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія
"Позика" - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Остап-Т"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 (у складі колегії суддів: Іоннікова І.А. (головуючий), Тарасенко К.В., Тищенко О.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 (суддя Мельник В.І.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Остап-Т"
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк",
за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика",
про визнання договору недійсним,
28.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Остап Т" (далі - ТОВ "Остап Т") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання недійсним іпотечного договору від 05.11.2007, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвзуття" (далі - ТОВ "Ремвзуття"), визнання недійсним іпотечного договору від 10.03.2009, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Остап Т".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що іпотечний договір від 10.03.2009 був укладений ТОВ "Остап Т" з АКІБ "УкрСиббанк" під впливом обману із замовчуванням обставин, в той час як іпотечний договір від 05.11.2007 укладений на підставі підроблених документів, тобто від імені ТОВ "Ремвзуття" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Крім того, ТОВ "Остап Т" посилається наявність поважних причин пропуску позовної давності, у зв'язку з тим, що про обставини, які стали підставою даного позову, позивачу стало відомо лише в березні 2015 року під час розгляду справи №921/1425/14-г.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що іпотечний договір від 05.11.2007 розірвано 30.04.2009 і на момент розгляду справи цей договір не діє, а тому відсутні підстави визнавати його недійсним. До позовної вимоги про визнання недійсним іпотечного договору від 10.03.2009 судом застосовано позовну давність, з посиланням на те, що про порушення свого права позивач довідався ще у 2009 році та не надав допустимих доказів, які б підтверджували неможливість дізнатися про обставини, які, на його думку, порушують його права та ввели в оману, що спричинило укладення договору іпотеки від 10.03.2009.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 змінено, з урахуванням обставин та висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Дійшовши висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що позивачем не доведено порушення його прав оспорюваним у даній справі іпотечним договором від 05.11.2007, стороною якого він не є. Крім того апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної даності, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено вчинення ним іпотечного договору від 10.03.2009 під впливом обману.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 10.04.2018 ТОВ "Остап-Т" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 скасувати повністю, а справу направити на новий розгляд.
В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку наявним у матеріалах справи доказам; позивач дізнався про порушення своїх прав лише в березні 2015 року під час розгляду справи №921/1425/14-г; суди безпідставно не взяли до уваги, що іпотечний договір від 05.11.2007 укладений від імені ТОВ "Ремвзуття" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Відзив ПАТ "УкрСиббанк" на касаційну скаргу, поданий до Верховного Суду 11.07.2018, залишається без розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 252, ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного суду від 18.05.2018.
Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "ФК "Позика" не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 05.11.2007 між АКІБ "УкрСиббанк", як іпотекодержателем, та ТОВ "Ремвзуття", як іпотекодавцем та майновим поручителем Спільного медико-технічного підприємства "МТЦ" ЛТД (боржник) згідно з генеральним договором про надання кредитних послуг №11246536000 від 05.11.2007, було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. та зареєстровано в реєстрі за №12083.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю загальною площею 519,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 10 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 12.07.1993 за реєстром №1-1830, акта передачі проданого майна, укладеного 13.07.1993, та зареєстрованих Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 09.09.2002 в реєстровій книзі за №1424.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним вказаний договір, посилаючись на те, що правочин було укладено від імені ТОВ "Ремвзуття" в особі директора ОСОБА_9 на підставі підроблених документів, тобто особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, крім того спрямований на незаконне заволодіння майном ТОВ "Ремвзуття" та кредитними коштами АКІБ "УкрСиббанк", посилаючись при цьому на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23.03.2010.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частиною 1 ст. 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
На підставі ст. ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, встановив, що позивачем не доведено порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням іпотечного договору від 05.11.2007, стороною якого він не є.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Згідно з ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним іпотечного договору від 10.03.2009, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Остап Т", суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.03.2009 між АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Остап Т" (іпотекодавець) як майновим поручителем боржника - Спільного медико-технічного підприємства "МТЦ" Лтд (далі - СМТП "МТЦ" Лтд), згідно з генеральним договором про надання кредитних послуг №11246536000 від 05.11.2007 та додаткової угоди №1 від 10.03.2009 до генерального договору про надання кредитних послуг, було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Кременецького районного округу Михайловою Г.В. та зареєстровано в реєстрі за №591.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю, готель, що знаходиться за адресою: м. Кременець, вул. Шевченка №36, Тернопільської області, та є приватною власністю ТОВ "Остап-Т", що посвідчується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Кременецької міської ради 06.08.2008, право власності зареєстроване в Кременецькому БТІ 06.08.2008 за №314 в книзі №В-2, реєстраційний номер майна - 24263768; загальна площа предмета іпотеки становить 1055,80 кв.м; нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,15 га, на яку укладено договір оренди терміном на сорок дев'ять років; ринкова вартість предмета іпотеки, згідно зі звітом суб'єкта оціночної діяльності виконаного Приватним підприємством "Консалтингова компанія "Капітал" від 18.02.2009 становить 3 424 880,00 грн.
Позивач стверджує, що при укладенні вказаного іпотечного договору від 10.03.2009 АКІБ "УкрСиббанк" ввело позивача в оману, що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
На підтвердження зазначених обставин посилається на те, що при укладенні іпотечного договору від 10.03.2009 банк приховав інформацію про те, що кредитний договір (з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір від 10.03.2009) було укладено на підставі підроблених документів без мети його повернення та про нікчемність договору іпотеки від 05.11.2007. При цьому позивач зазначає, що розуміючи, що виступатиме не єдиним майновим поручителем, і що у разі несплати кредитних коштів може мінімізувати свої ризики частково за рахунок майна іншого іпотекодавця погодився на підписання іпотечного договору від 10.03.2009.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Правочин підлягає визнанню недійсним на підставі вказаної ст. 230 ЦК України за умови доведеності позивачем факту обману і наявності його безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Апеляційним судом було надано оцінку наявній в матеріалах справи копії вироку Тернопільського міськрайонного суду від 23.03.2010, яким ОСОБА_9, який діяв від імені ТОВ "Ремвзуття" при укладенні іпотечного договору від 05.11.2007, визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.175, ч.1 ст.222, ч.1 ст. 366 КК України, та встановлено, що працюючи директором СМТП "МТЦ" Лтд та виконуючи одночасно обов'язки директора ТОВ "Ремвзуття", ОСОБА_9 з метою отримання СМТП "МТЦ" Лтд в Тернопільському управлінні Західного регіонального департаменту АКІБ "УкрСиббанк" кредиту в розмірі 2 370 000,00 грн в серпні 2007 року умисно склав виписку з протоколу №3 від 01.10.2007 загальних зборів ТОВ "Ремвзуття", в якій вказав завідомо неправдиві відомості; 05.11.2007 з метою отримання кредиту навмисно надав до Тернопільського управління Західного регіонального департаменту АКІБ "УкрСиббанк" підроблені ним витяг з протоколу загальних зборів ТОВ "Ремвзуття" від 29.05.2007 щодо обрання його директором ТОВ "Ремвзуття" та виписку з протоколу №3 від 01.10.2007 загальних зборів ТОВ "Ремвзуття" про прийняття рішення виступити майновим поручителем СМТП "МТЦ" Лтд по отриманню кредиту і передачу приміщення, що знаходиться в місті Тернополі по вул. Медова, 10 в іпотеку; за результатами розгляду поданих ОСОБА_9 документів з неправдивим відомостями 05.11.2007 Тернопільським управлінням Західного регіонального департаменту АКІБ "УкрСиббанк" надано СМТП "МТЦ" Лтд 2 370 000,00 грн кредиту. За таких обставин, Тернопільський міськрайонний суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України, тобто надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації банку з метою одержання кредитів та ч. 1 ст. 366 КК України, а саме: службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складання та видача завідомо неправдивих документів.
Отже, апеляційним судом встановлено, що вказаним вироком підтверджується надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_9 завідомо неправдивої інформації банку з метою одержання кредиту.
Водночас, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд встановив, що позивачем не надано доказів того, що АКІБ "УкрСиббанк" на момент укладення іпотечного договору від 10.03.2009 з позивачем як майновим поручителем СМТП "МТЦ" Лтд за генеральним договором про надання кредитних послуг №11246536000 від 05.11.2007 було відомо про наведений вище факт надання ОСОБА_9 підроблених документів з метою одержання кредиту.
Крім того, встановивши, що в іпотечному договорі від 10.03.2009 відсутні будь-які умови, за яких можливе задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора за кредитним договором) за рахунок предмету іпотеки за іншим іпотечним договором, апеляційний суд правомірно відхилив доводи позивача про те, що на його згоду на підписання іпотечного договору вплинув факт наявності іпотечного договору від 05.11.2007 між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Ремвзуття".
Таким чином, встановивши недоведеність позивачем порушення його прав іпотечним договором від 05.11.2007, стороною якого він не є, та недоведеності факту введення позивача в оману при укладенні ним з АКІБ "УкрСиббанк" іпотечного від 10.03.2009, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, встановивши відсутність порушення прав позивача, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні заяви про застосування позовної давності та відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Згідно з ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши постанову суду апеляційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.
Доводи касаційної скарги щодо неповного з'ясування обставин справи, зокрема, про те, що суди не дослідили докази того, що позивач дізнався про порушення свого права лише в березні 2015 року, тому строк звернення з позовом не пропущено не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанцій.
Доводи касаційної скарги про те, що ні іпотечний договір від 05.11.2007, ні іпотечний договір від 10.03.2009 не є укладеними не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі вимоги не бути предметом позовних вимог під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують установленого судами.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Остап-Т" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі №910/24346/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді І.С. Міщенко
В.Г. Суховий