16 липня 2018 р. м. Вінниця Справа № 802/1351/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової І.А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченка Р.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача (Департаменту): ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3 до: Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач) про :
- визнання неправомірними дій щодо відмови у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та у видачі посвідчення категорії 1;
- зобов'язання розглянути питання щодо встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та вирішити питання про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що має право на встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та на видачу посвідчення категорії 1, оскільки їй встановлено 3 групу інвалідності із зазначенням причини такої (інвалідності) - пов'язано із впливом аварії на ЧАЕС. Однак, звернувшись до управління, отримала відмову мотивовану тим, що з 01.1.2015 р. особи, які проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю, втратили статус потерпілих від аварії на ЧАЕС.
Із такою відмовою, позивач не погоджується вказуючи, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 р. відбулося правомірно, а зміни, що відбулися в законодавстві жодним чином не вплинули на статус потерпілих від ЧАЕС категорії 4.
Ухвалою від 18.06.2018 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження на 20.06.2018 р.
31.05.2018 р. надійшов відзив (вх.№ 22016), в якому відповідач (Департамент) просив відмовити в задоволенні позову вказуючи на те, що видача посвідчень особам, які постраждали внаслідок ЧАЕС, проводиться обласними державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Однак, 18.12.2017 р. до Департаменту надійшло особисте звернення ОСОБА_3 щодо видачі посвідчення, за наслідком розгляду якого надано відповідь - роз'яснення, при цьому, жодного подання до Вінницької облдержадміністрації щодо видачі посвідчення не надходило. А отже, відсутні підстави для видачі посвідчення.
20.06.2018 р. ухвалами суду замінено неналежного відповідача - Департамент соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації на належного - Вінницьку обласну державну адміністрацію в частині позовних вимог щодо вирішення питання про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І та відкладено розгляд справи на 16.07.2018 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
22.11.2017 р. ОСОБА_3 звернулась до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила видати посвідчення постраждалої особи від Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
За наслідком розгляду даного звернення, 18.12.2017 р. Департамент листом за вих. №34-П-2067-2 повідомив ОСОБА_3 про те, що відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Окремо роз'яснено, що Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” у статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено визначення зони посиленого радіоекологічного контролю. З 01.01.2015 року в переліку зон радіоактивного забруднення зона посиленого радіоекологічного контрою відсутня.
Враховуючи зміни, внесені Законом №76-VIII, з 01.01.2015 року особи, що проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю, втратили статус потерпілих від аварії на ЧАЕС, відповідно, в разі встановлення їм інвалідності, пов'язаної з наслідками аварії на ЧАЕС після зазначеної дати, і право на визначення їм статусу постраждалого від аварії на ЧАЕС категорії 1.
Не погоджуючись із такою відмовою суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась із цим позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон № 796-XII), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення
Статтею 1 Закону № 796-XII визначено, що цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Тобто, метою Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: - Чорнобильської катастрофи; - інших ядерних аварій та випробувань; - військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особа з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Отже, особа набуває статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії у разі, якщо вона вже має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи іншої категорії та їй встановлено інвалідність стосовно якої встановлено причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою.
Як встановлено судом, статус потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи позивачка набула відповідно до статті 11 Закону № 796-XII, оскільки станом на 1 січня 1993 року проживала у цій зоні не менше 4 років і на момент звернення до суду не змінювала місце проживання. Наявність відповідного статусу підтверджується посвідченням серії В-1 № 625200, виданого 11.11.1996 р.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №593999 від 10 серпня 2017 року, виданої обласною МСЕК № 1, позивачу встановлено до 01 вересня 2020 ІІІ групу інвалідності за захворюванням пов'язаним з впливом аварії на ЧАЄС.
Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороби, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на засіданні № 47 від 06 липня 2017 року було встановлено, причинний зв'язок хвороби позивача з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується експертним висновком.
Отже враховуючи, що позивачка зазнала впливу шкідливих радіоактивних речовин за весь час проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю та з урахуванням зазначених норм суд доходить висновку, що на ОСОБА_3 розповсюджуються положення пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII.
З оскаржуваної відповіді не вбачається, що відповідач заперечив належність позивачки до 1 категорії.
Стосовно заперечень Департаменту про те, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, то тут суд зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій (до внесення змін 28 грудня 2014 року) містилося у статті 2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 року.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким статтю 2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виключено, а також виключено абз. 5 частини другої статті 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Разом з тим, виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.
Прикінцевими положеннями Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Крім того, Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій. Зокрема, статті 51,56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Аналогічний позов був предметом розгляду Верховним Судом, у постанові якого від 25.05.2018 р. у справі №802/1445/17-а і викладена зазначена вище правова позиція.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивач дійсно зазнала впливу радіоактивного забруднення за час проживання на вказаній території і це призвело до встановлення інвалідності, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК, суд дійшов висновку, що позивач має право на встановлення статусу потерпілого 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
Разом з тим, при вирішені цього спору, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій “прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій “прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Так, оцінюючи оскаржувану відповідь в частині необхідності формування відповідного подання, на підставі якого видається посвідчення, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Закону № 796-XII визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , затвердженим постановою КМУ від 20 січня 1997 р. N 51 (далі - Порядок №51).
Відповідно до положень пункту 10 Порядку № 51, видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Отже, як видно посвідчення видається обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання особи.
Однак, ОСОБА_3 не зверталась до місцевих органів виконавчої влади із відповідною заявою, а одразу звернулась до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації про видачу посвідчення постраждалої особи від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, за наслідком розгляду якої й отримала оскаржувану відповідь.
Відтак, враховуючи, що позивачем не дотримано процедуру передбачену п. 10 Порядку № 51 під час звернення для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та за відсутності відповідного подання у Департаменту наявні були підстави для надання відповіді з відповідним роз'ясненням. Як наслідок відсутні й підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення.
Визначаючись щодо вимоги позивача про зобов'язання видати посвідчення категорії 1 , то така є похідною від першої, а тому, враховуючи, що підстави для видачі посвідчення без дотримання певної процедури відсутні, то і в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання розглянути питання про визначення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та відмови у встановленні статусу, то тут суд вказує на наступне.
Як видно із заяви від 20.11.2017 р., позивачка звертаючись до Департаменту просила видати посвідчення постраждалої особи від Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Питання про визначення статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 у поданій заяві не ставилось. За наслідком розгляду даної заяви ОСОБА_3 отримала відповідь із роз'ясненням по суті порушеного питання, а тому відсутні підстави для повторного розгляду звернення та зобов'язання надати відповідь на питання, яке не містилось у заяві.
Суд звертає увагу, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
За наведених обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності спору та неврегульованого питання між ним та суб'єктом владних повноважень з приводу визначення статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, - відсутні підстави для задоволення позову в досліджуваній частині.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволенні позову - судовий збір не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_3 (вул. Слобода, 108, м. Ладижин, Вінницька область, ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1).
Відповідач 1: Департамент соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ - 40159685).
Відповідач 2: Вінницька обласна державна адміністрація (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, код ЄДРПОУ - 20089290).
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна