Справа № 7503 Головуючий суддя І інстанції Горчакова
Провадження № Суддя доповідач Пшенічна Л.В.
Категорія:
07 липня 2010 року. м.Харків
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді - Пшенічної Л.В.
суддів колегії - ОСОБА_1, ОСОБА_2
при секретарі - Варюшичевій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області
на постанову Лозівського міськрайонного суду м. Харкова від 22 лютого 2010 року
за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі м. Харкова про поновлення пропущеного строку та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся позивач з позовом до Управління пенсійного фонду України з Лозівському районі Харківської області (далі Пенсійний Фонд), в якому просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2006 по 2008 рік і зобов'язати відповідача нарахувати їй недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії
Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2010 року позовні вимоги задоволені частково.
Зобов'язано Пенсійний Фонд здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09. 07. по 31.12 2007 року з та за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня 2008 рік з урахуванням виплачених сум..
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
В апеляційній скарзі Пенсійний Фонд посилається на те, що судом порушено норми процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити рішення, яким відмовити з задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказується на те, що виплата державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.
Сторони просять розглянути апеляційну скаргу у їх відсутність.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком і обов'язок по нарахуванню доплати до пенсії покладено на пенсійний фонд.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким відповідно до Закону № 2195-IV встановлено правовий статус дитини війни.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, дітям війни пенсії або щомісячне грошеве утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % від мінімальної пенсі: за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V) дію ст. 6 Закону № 2395-IV зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону № 489-V визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 9 липня по 31 грудня 2007 року дія ст. 6 Закону № 2195-IV не була зупинена.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що Пенсійний фонд, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону № 2195-1V і здійснити позивачу відповідні нарахування за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року, але на порушення вказаної норми, таких нарахувань не проводило. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що розрахунок щомісячного підвищення необхідно проводити з визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Доводи апеляційної скарги про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-IV на висновки суду не впливають.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на відсутність бюджетних коштів для реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV, оскільки реалізація позивачем права на підвищення пенсії, яке базується на чинному законі України, не може бути постановлено у залежність від бюджетних асигнувань.
Доводи відповідача на можливість нецільового використання його коштів не заслуговує на увагу, оскільки судом першої інстанції не вирішувалося питання про проведення' виплат з власних джерел фінансування ПФУ.
Згідно зі ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст.11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач частково довів позов, а відповідач не довів заперечень проти позову.
З огляду на наведене, судова колегія зважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області відхилити.
Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2010 року залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя
Судді