Справа № 643/10578/16-ц
Провадження № 2/643/237/18
04.07.2018 р. м.Харків
Московський районний суд м.Харкова під головуванням судді Горбунової Я.М., при секретарі Арестовій І.В., за участю представників сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні,
Позивач звернулася до суду із позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, в якому просить визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, що є спільною власністю подружжя, визнати автомобіль марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з відповідача на її користь вартість 1/2 частини зазначеного автомобіля в розмірі 113 079,22 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що сторони з 30.09.2006 року перебували у шлюбі і проживали однією сім'єю до січня 2014 року. Шлюб розірвано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29.09.2016 р. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти сторонами було набуто наступне спірне майно: квартира АДРЕСА_1, автомобіль марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Квартира була придбана за спільні кошти на підставі кредитного договору та зареєстрована на ім'я чоловіка. Автомобіль також набувався за кредитні кошти і при купівлі також був зареєстрований на ім'я чоловіка. За час шлюбу та по сьогоднішній день вказаний автомобіль знаходиться у виключному користуванні відповідача. У зв'язку із недосягненням з відповідачем згоди у розподілі спільного майна позивач звернулась з позовом до суду. При цьому, просить збільшити її часку у спільному майні подружжя, так як розмір аліментів, який вона одержує на утримання дитини є недостатнім для забезпечення духовного та фізичного розвитку дитини та її лікування.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати договір купівлі-продажу автомобіля марки Mazda 3, 2010 р. випуску, номерний знак НОМЕР_2, укладений 12.07.2016 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 недійсним та привести сторони у первісний стан, визнати автомобіль марки Mazda 3, 2010 р. випуску, номерний знак НОМЕР_2, об'єктом спільної сумісної власності, як майно нажите в шлюбі, з розподіленням часток по 1/2 кожному, стягнути з відповідача на його користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Mazda 3, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, що є спільною сумісною власністю подружжя, у розмірі 134 612 грн. 50 коп., усунути перешкоди в користуванні позивачем власністю квартирою № 347 в будинку № 94-В по пр. Тракторобудівників в м. Харкові шляхом його вселення.
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що сторони з 30.09.2006 року перебували у шлюбі, 04.11.2011 р. від шлюбу народився син ОСОБА_6, який на даний час проживає разом із відповідачем. У зв'язку із тим, що відповідач тривалий час проживала у Польщі разом із іншим чоловіком, позивач звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29.09.2016 р. шлюб було розірвано. Відповідачем було подано позов про поділ майна, в якому вона зазначила, що вони проживали разом спільно до 2015 року. Однак в зазначеному позові відсутній автомобіль марки Mazda 3, 2010 р. випуску, номерний знак НОМЕР_2, що також є спільним майном, так як він був придбаний в 2014 році та зареєстрований на відповідача за особисті кошти позивача, які він позичав, це 10 000 доларів США та 10 000 гривень, та навіть не встиг повернути, бо сплачував інші кредити зважаючи на вартість автомобіля - 17 500 доларів США. Документи на автомобіль знаходяться в спільній квартирі АДРЕСА_1, яка належить позивачу, але до якої відповідач його не пускає та змінила замки та двері. З відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області позивачу стало відомо, що автомобіль марки Mazda 3 12.07.2016 р. було перереєстровано з відповідача на її батька ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу. Позивач вважає, що зазначений автомобіль був проданий відповідачем в період їх шлюбу без його згоди.
Позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник заперечували проти задоволення позову та просили задовольнити зустрічну позовну заяву.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази надані сторонами, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
30.09.2006 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом №286840 серії І-ВЛ, виданим Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану РС ХМУЮ (а.с.4 т.1).
Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження №256988 серії І-ВЛ, виданим Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану РС ХМУЮ (а.с.5 т.1).
На підставі рішення Київського районного суду м.Харкова від 04.07.2016 р. шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується копією ухвали судової колегії Апеляційного суду Харківської області (а.с.62-64 т.1).
В період шлюбу сторонами набуте наступне майно:
-квартира АДРЕСА_2, яка була
набута за кредитні кошти, зареєстрована після повного погашення кредиту на підставі свідоцтва про право власності 25.06.2012 р. за ОСОБА_4, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.177 т.1)
-автомобіль марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1,
придбаний 16.06.2011 р., зареєстрований за ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.166 т.1).
-автомобіль марки Mazda 3, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2,
придбаний 10.06.2014 р., зареєстрований за ОСОБА_8, що підтверджується довідкою-рахунком та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.220,221 т.1)
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання,ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішення спору суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СУ України майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 10,12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування судом доказів у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 оспорюється той факт, що квартира АДРЕСА_2 та автомобіль марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 є спільним сумісним майном подружжя, проте визнається той факт, що дане майно набувалося в період шлюбу.
ОСОБА_4 зазначає, що дане майно набуте за його власні кошти так як він тривалий час сплачував кредит за квартиру, що склало в цілому 1 105 000 грн., та за автомобіль, який завжди знаходився в його користуванні і використовувався ним у підприємницькій діяльності.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надав в якості доказів квитанції, в яких зазначено, що від його імені вносилися кошти на погашення кредиту за кредитним договором № 1/1118731 від 17.06.2011 р. у банку ПАТ «Креді ОСОБА_9» в період з 11.08.2011 р. по 19.04.2012 р. (а.с.167-176 т.1).
ОСОБА_7 даний факт не визнає та заперечує, зазначаючи, що майно набувалося за кредитні кошти, але кредит сплачувався за спільні кошти сім'ї, так як на той час сторони були у шлюбі і кожен мав стабільних дохід від підприємницької діяльності, які і використовували у тому числі на погашення кредиту, на підтвердження чого надала суду в якості доказів виписки по рахункам приватного підприємця ОСОБА_7 (а.с. 82-84 т.1 а.с. 51-53 т.2).
Таким чином, суд вважає, що докази, надані ОСОБА_4 не є переконливими в частині доведення, того факту, що квартира та автомобіль марки Nissan Note набуті за його власні кошти і є його особистою власністю, так як відповідно до положень ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата та інші доходи, одержанні одним із подружжя, та внесення оплати по кредиту одним із подружжя не є підставою вважати, що майно придбане за кредитні кошти є особистою власністю одного із подружжя, в зв'язку з чим вважає дане майно спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу відповідно до вищезазначених норм закону.
В зв'язку з наведеним, суд вважає, що квартира та автомобіль марки Nissan Note, підлягають поділу між подружжям, і оскільки їх частки у спільному майні є рівними, то за ОСОБА_7 слід визначити право власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та, враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю і знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_4, то за ОСОБА_4 визнати право власності на автомобіль марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, стягнувши з нього на користь ОСОБА_7 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що становить 113 097 грн. 22 коп., враховуючи загальну вартість даного автомобіля, визначену у сумі 226 158 грн. 44 коп. висновком судової авто товарознавчої експертизи №1615 від 16.05.2017 р. (а.с.2-7 т.2).
При цьому суд вважає, що вимоги позивача про відступлення від рівності часток не є обгрунтованими, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст. 70 СК України для збільшення частки одного з подружжя необхідно, щоб дитина проживала разом з ним і розмір аліментів, які вона одержує, був недостатнім для забезпечення фізичного, духовної розвитку дитини та її лікування.
На підтвердження своїх вимог про збільшення частки позивач ОСОБА_7 надала рішення суду про стягнення аліментів, виконавчий лист про стягнення аліментів, довідку про її доходи, квитанції про понесені витрати на утримання дитини, квитанції на оплату комунальних платежів (а.с. 47-89, 121 -162 т.2).
З наданих доказів вбачається, що ОСОБА_4 є платником аліментів на утримання своєї дитини, має заборгованість по їх сплаті, але існування заборгованості по аліментам не свідчить про те, що розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовної розвитку дитини та її лікування. Заяв про збільшення розміру аліментів ОСОБА_7 до суду не подавала, розмір заборгованості в порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження», не визначала, а аліменти, направлені ОСОБА_4 27.11.2017 р. у сумі 3 588 грн. не отримала, про що свідчить лист Укрпошти за №21=Ш-6476 від 22.02.2018р. (а.с.191 т.2).
Стосовно автомобіля марки Mazda 3, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_4 наполягає, що даний автомобіль набувався у період шлюбу за спільні кошти подружжя та є спільною сумісною власністю, і посилається на той факт, що шлюб розірвано на підставі рішення суду від 04.07.2016 р., але фактично шлюбні відносини були припинені у 2015 році, даний автомобіль був придбаний в період їх шлюбу та спільного проживання за кошти, які він накопичив не за один рік і частково були ним позичені у сумі 10 000 доларів та 10 000 грн., а так як ОСОБА_7 даний автомобіль був відчужений без його згоди, то вважає, що дана угода є недійсною.
ОСОБА_7 заперечує той факт, що автомобіль Mazda 3, 2010 року випуску, є спільною власністю подружжя, та зазначає, що даний автомобіль придбаний нею особисто за власні кошти в період перебування сторін у шлюбі, але за час окремого проживання в зв'язку з припиненням фактичних шлюбних відносин у січні 2014 р., що встановлено рішенням суду і наполягає на застосуванні положень ч.6 ст. 57 СК України. При цьому, надає договір позики, укладений між нею та ОСОБА_10 16.05.2014 р., відповідно до умов якого вона отримала у позику 22 000 доларів США строком до 16.05.2017 р. та розписки про часткове повернення суми боргу (а.с.125 -151 т.1).
Відповідно до положень ч.6 ст. 57 СК України особистою власністю одного з подружжя вважається майно, придбане таким подружжям за час перебування у шлюбі, однак при їх окремому проживанні в зв'язку з припиненням фактичних шлюбних відносин.
На підтвердження того факту, що шлюбні відносини були між подружжям припинені у січні 2014 р., тобто до придбання автомобіля ( 10.06.2014 р.) позивач надає рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 29.09.2016 р., де в мотивувальній частині рішення суду зазначено, що з січня 2014 року сторони припинили шлюбно-сімейні відносини та проживають окремо, також рішення Київського районного суду м.Харкова від 26.01.2017 р. та ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 26.01.2017 р., якою виправлена помилка у рішенні суду від 26.02.2017 р. в частині зазначення в описовій та мотивувальній частині рішення суду про проживання подружжя однією сім'єю до 04.01.2014 р. (а.с.62-64 т.1 а.с.47-48 т.2).
Також за клопотанням позивача ОСОБА_7 на підтвердження цього факту були відтворені записи судових засідань судової колегії Харківського апеляційного суду від 18.08.2016 р. та 29.09.2016 р. по розгляду її апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м.Харкова від 04.07.2016 р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7
Вивчивши ці докази суд вважає, що вони не підтверджують безсумнівно факт припинення шлюбних відносин між сторонами у січні 2014 р., оскільки, з рішень суду вбачається, що саме факт припинення шлюбних відносин між подружжям не був предметом дослідження у спорі про розірвання шлюбу і стягнення аліментів, і доказів на підтвердження таких фактів суд не досліджував. Що стосується пояснень сторін у судових засіданнях, то дані пояснення не можна приймати за докази, оскільки вони не надавалися сторонами під присягою свідка, і в розумінні положень ст. 76 ЦПК України не є доказами.
Режим окремого проживання подружжя в період перебування в зареєстрованому шлюбі в судовому порядку не встановлювався.
Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 надані суду докази на підтвердження факту існування сімейних відносин станом на 2015 рік, а саме, довідку туристичної агенції ТОВ «ТТВК» про те, що з 01.08.2015 р. до 08.08.2015 р. було заброньовано тур на трьох осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_11, що включав в себе авіапереліт, трансфер, проживання та страхування (а.с.192 т.2), і сам факт спільного відпочинку ОСОБА_7 не заперечувався.
Таким чином, суд вважає, що позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_7 належними доказами не підтверджено, що автомобіль Mazda 3, 2010 року випуску, є її особистою власністю і підлягає виключенню із поділу майна подружжя, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сам факт отримання коштів у позику не доводить того, що дані кошти є особистою власністю одного з подружжя і що спірний автомобіль придбаний за власні кошти одного із подружжя. Тому докази, які надані сторонами на підтвердження отримання грошових коштів у позику, як ОСОБА_7, які зазначені вище у рішенні суду, так і ОСОБА_4, а саме, розписки про отримання сум позики від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.1910,191 т.1) не спростовують висновків суду про те, що спірний автомобіль Mazda 3, 2010 року випуску набутий подружжям в період шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.2016 р. автомобіль Mazda 3, 2010 року випуску, був проданий ОСОБА_7 своєму батьку ОСОБА_5, що підтверджується відповіддю регіонального Сервісного центру в Харківській області МВСУ від 21.10.2016 р. за № 31/20-5771 (а.с.50 т.1).
Відповідно до положень ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, за взаємною згодою. При укладання договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до положень ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної часткової власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Так як рішення Київського районного суду м.Харкова від 04.07.2016 р. набуло чинності після залишення його без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 29.09.2016 р., то відповідно договір купівлі-продажу укладався до розірвання шлюбу (12.07.2016 р.), і даних правовідносин застосовуються положення ст. 65 СК України.
Оскільки суду не було надано доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля була отримана згода другого подружжя ОСОБА_4 на розпорядження цим майном, то даний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить вимогам актам цивільного законодавства, а саме, ст. 65 СК України, на підставі ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України у разі недійсності правочину кожна сторона повинна повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Зважаючи, що даний автомобіль є спільної сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, то суд вважає, що даний автомобіль слід залишити у власності ОСОБА_7 і стягнути з неї на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частини даного автомобіля, яка становить 134 612 грн. 50 коп. , виходячи із загальної вартості 269 255 грн., яка визначена станом на 25.10.2016 р. на підставі довідки ТБ «Євромаркет» (а.с.46 т.1).
Даний доказ хоча і заперечувався позивачем за первісним позовом, але ніяких доказів, які б спростовували викладені у ньому данні щодо вартості автомобіля, суду не надані. Сумнівів у достовірності даних даної довідки у суду не виникає, так як дана довідка надана Товарною біржею «Євромаркет» за підписом оцінювача ОСОБА_14, до неї додані кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності та свідоцтво про реєстрацію у державному реєстрі оцінювачів відповідної форми (а.с.46-48 т.1).
ОСОБА_4 також просить усунути перешкоди в користуванні майном, а саме, квартирою, так як ОСОБА_7 змінила вхідні двері та замки, в наслідок чого він не може потрапити до квартири, де знаходяться його речі, на даний час орендує інше житло, і хоча несе витрати по утриманню квартири та сплачує всі комунальні послуги, не має можливості проживати в ній, що порушує його права власника.
На підтвердження своїх вимог він надав квитанції про сплату комунальних послуг, договір оренди приміщення, акт приймання-передачі приміщення та лист Московського відділу поліції ГУ НП в Харківській області щодо здійснення перевірки за зверненням ОСОБА_4 з приводу здійснення перешкод у проживанні (а.с.179-182, 183-189 т.1).
Між тим, жоден з цих доказів не підтверджує той факт, що ОСОБА_4. Н.Г. здійснюються перешкоди у проживанні ОСОБА_4, в судовому засіданні вона заперечувала факт здійснення нею перешкод і вважжає, що ОСОБА_4 має можливість проживати, але не робить цього через відсутність до цього інтересу, бо проживає з іншою родиною в іншому місці. Такі ж пояснення вона надавала під час перевірки звернення ОСОБА_4 до правоохоронних органів у жовтні 2016 р.
Таким чином, суд вважає, що дані вимоги не підтверджені доказами, є недоведеними, через що задоволенню не підлягають.
Судові витрати суд стягує з кожної сторони відповідно до вимог ст. 141 ЦПЦ України пропорційно задоволених витрат. При цьому, враховує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_7 понесла судові втрати по сплаті судового збору у загальній сумі 8 020 грн., витрати по сплаті вартості експертизи в сумі 8 665 грн., а позивач за зустрічним позовом поніс витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 2 999,63 грн. ( з них судовий збір по вимогам немайнового характеру у сумі 551,21+551,21+551,21).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 263- 265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, що є спільною власністю подружжя.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки Nissan Note, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що є спільною сумісною власністю подружжя, у розмірі 113 097 (сто тринадцять тисяч дев'яносто сім) грн. 22 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Mazda 3, 2010 р. випуску, номерний знак НОМЕР_2, укладений 12.07.2016 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_5.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки Mazda 3, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, що є спільною сумісною власністю подружжя, у розмірі 134 612 (сто тринадцять чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 50 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 8 020 (вісім тисяч двадцять) грн. та витрати, пов'язані з проведенням експертиз, у сумі 8 665 (вісім тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 2 448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) грн. 42 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_3, проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, інд.код НОМЕР_3;
Відповідач: ОСОБА_4, проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, інд. Код 304581317;
Відповідач: ОСОБА_5, проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, інд.код НОМЕР_4.
Суддя - Я.М.Горбунова