Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 11-кп/781/290/18 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 289 (215-3) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.07.2018 року м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12016120020006099 від 13 травня 2016 року стосовно ОСОБА_8 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2018 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кропивницький, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, що не працює, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 27 листопада 2006 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки;
- 19 квітня 2007 Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.1 ст.190 КК України, до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн.;
- 09 червня 2009 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст.187 КК України, із застосуванням ст..71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців. 18 липня 2014 року постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звільнений умовно-достроково, невідбутий строк 2 роки 4 місяці 1 день,
визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_8 шляхом часткового складання покарань, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 червня 2009 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати в сумі 703 грн. 68 коп.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
Суд визнав винним та засудив ОСОБА_8 за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, при слідуючих обставинах.
В січні 2016 року, точного часу та дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , спілкуючись зі своїм раніше знайомим ОСОБА_9 , дізнався від останнього про необхідність проведення ремонтних робіт автомобіля ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В цей час у ОСОБА_8 виник умисел на незаконне заволодіння даним транспортним засобом.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи повторно, умисно, та цілеспрямовано, з корисливих мотивів та переслідуючи мету власної наживи, ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , зловживаючи довірою знайомого ОСОБА_9 , запевнивши його в особистій добросовісній допомозі щодо здійснення відновлювального ремонту автомобіля марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору, шахрайським шляхом незаконно заволодів даним транспортним засобом вартістю 16 490 гривень.
В подальшому ОСОБА_8 всупереч волі ОСОБА_9 автомобіль марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору продав ОСОБА_10 , спричинивши своїми протиправними діями потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 16 490 гривень.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду, а кримінальне провадження закрити, вказуючи на те, що між ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_9 , з самого спочатку була спільна, усна домовленість про продаж автомобіля після ремонту, однак в подальшому, через борги та з неприязні ОСОБА_9 оговорив ОСОБА_8 про викрадення автомобіля, а тому, з посиланням на диспозицію ст. 289 КК України, захисник стверджує про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_8 об'єктивних та суб'єктивних ознак, інкримінованого йому кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 також просить скасувати вирок, а кримінальне провадження закрити, вказуючи на те, що суд під час розгляду справи не врахував відсутність у ОСОБА_9 документів, які б підтверджували його право власності на автомобіль, що висновки суду грунтуються на неправдивих свідченнях ОСОБА_9 , що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази його винуватості у незаконному заволодінні автомобілем ОСОБА_9 .
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляційні скарги та просили суд їх задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 задоволенню не підлягають за таких підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.
Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість обвинуваченого у його вчиненні з достовірністю випливають з матеріалів справи.
Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.
Відповідно до положень ч.1 та 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить про те, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку (ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 як і на правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 289 КК України.
Даючи юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_8 , як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, суд на обґрунтування своїх висновків, правильно та цілком обгрунтовано послався на сукупність зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема даних: протоколу огляду місця події від 12 травня 2016 року, в ході якого оглянуто територію шиномонтажу, що знаходиться по вул. Фісановича,1 в м. Кропивницький, де виявлено та вилучено автомобіль ВАЗ 21011, д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору та технічний паспорт на даний автомобіль ( т.1 а.п.5); висновку товарознавчої експертизи № 48 від 27 травня 2016 року, згідно з яким вартість автомобіля марки ВАЗ-21011, д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 31.01.2016 року становить 16490 грн. (т.1 а.п.34-37)
Достовірність даних вищевказаних протоколів слідчих дій, а також правдивість показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , перевірені судом першої інстанції, їх показання детально та змістовно викладені в оскаржуваному вироку.
Зокрема, суд зазначив, що оцінюючі досліджені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд визнає належними та допустимими доказами показання потерпілого, свідків та наявні в справі письмові докази, а їх сукупність такою, що доводить спрямованість умислу ОСОБА_8 на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.
В даному випадку, суд першої інстанції, діючи в межах пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення ( ч.1 ст. 337 КПК ) дійшов правильного висновку про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, який в січні 2016 року, скориставшись довірою ОСОБА_9 , з яким він перебував у дружніх відносинах, під приводом ремонту, шахрайським шляхом, умисно, з корисливих мотивів, незаконно заволодів його автомобілем.
Такий висновок місцевого суду, на думку колегії суддів, відповідає фактичним обставинам цієї справи, ґрунтується на зібраних у справі й детально досліджених в судовому засіданні доказах в їх сукупності та взаємозв'язку, яким суд дав належну та об'єктивну оцінку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 пояснив, що з потерпілим він перебував в дружніх відносинах, знайомі приблизно з 2015 року. Автомобіль ВАЗ-21011 перебував у власності потерпілого ОСОБА_9 , який він періодично ремонтував. Розмовляв з ОСОБА_9 з приводу необхідності продажу автомобіля, під час якої ОСОБА_9 сказав, що якщо буде нормальна сума від продажу авто, то він не проти. ОСОБА_9 дав йому авто, щоб відремонтував та документи. Він разом з потерпілим поставили автомобіль у знайомого ОСОБА_13 на подвір'ї. Він з ОСОБА_14 домовились про продаж автомобіля за 15 тис. грн. Приїхали до ОСОБА_13 з ОСОБА_14 , щоб останній глянув авто. Після чого вирішили поїхати в гараж до нього, щоб оглянути технічний стан авто. ОСОБА_15 сказав, що забирає автомобіль на ремонт, про продаж нічого йому не сказав. Як тільки він виїхав, то в'їхав в дерево. На місці ДТП домовились з ОСОБА_14 про продаж і він зателефонував ОСОБА_9 та повідомив про це. ОСОБА_16 викликав евакуатор, забрав автомобіль з місця ДТП та в подальшому відремонтував його, не оспорює, що кошти за проданий автомобіль ОСОБА_9 не повернув.
Згідно показань потерпілого ОСОБА_9 , в жовтні 2015 року до нього на ринок, де він продавав запчастини приїхав ОСОБА_17 і повідомив, що є покупець на запчастини, і що їх треба доставити до м. Кіровограда, щоб покупець міг їх оглянути. Він погодився і на автомобілі знайомого вони разом привезли запчастини в місто, однак покупець не з'явився. Деталь залишилася в ОСОБА_18 , який її так і не віддав. В грудні 2015 року ОСОБА_17 запропонував йому відремонтувати його автомобіль ВАЗ 21011, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, в рахунок вартості деталі, яку він йому не повернув, на що він погодився. Автомобіль залишив у знайомого ОСОБА_13 в подвір'ї за адресою: вул. Криворізька, 35 в м. Кропивницькому. Технічний паспорт з ключами передав ОСОБА_19 для здійснення транспортування автомобіля на ремонт. ОСОБА_20 він попередив, що ОСОБА_17 забере автомобіль на ремонт. Через тиждень ОСОБА_17 зателефонував йому і повідомив, що вдарив автомобіль та запевнив його, що відремонтує. В кінці січня 2016 року на початку лютого 2016 року в телефонній розмові ОСОБА_17 повідомив йому, що продав його автомобіль, при цьому нічого не пояснивши про обставини продажу та причини. Запевнив, що відшкодує вартість авто і вартість деталей. ОСОБА_17 продав автомобіль без його згоди. Знайти його він не міг і лише влітку 2016 року він звернувся з заявою в поліцію. Наміру продавати авто в нього не було, оскільки потрібна була згода його матері, так як більшу частину коштів для придбання авто дала саме вона. З ОСОБА_21 про продаж автомобіля ніяких розмов не було. Отримані кошти за проданий авто ОСОБА_17 йому не передавав. На досудовому розслідуванні повернули йому не відремонтоване авто в гіршому стані, ніж був.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг та версія обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 про те, що автомобіль був проданий за усною домовленістю та згодою ОСОБА_9 , не знайшли свого об'єктивного підтвердження, є надуманими і такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , а також показаннями самого ОСОБА_8 , який факт продажу автомобіля ОСОБА_9 - ОСОБА_10 не оспорював, законних та обгрунтованих підстав стверджувати про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України - немає.
Призначаючи ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 289 КК України покарання, суд першої інстанції зазначив про те, що враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких, особу ОСОБА_8 , який не одружений, не працює, раніше неодноразово судимий, вчинив злочин в період умовно-дострокового звільнення, на шлях виправлення не став, з 2006 року знаходиться на диспансерному обліку в КЗ «Обласний наркологічний диспансер» внаслідок вживання наркотичних засобів, хворіє на хронічний вірусний гепатит «С» а також В20 (ВІЛ-інфекція) ІV клінічна стадія.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують ОСОБА_8 покарання, судом не встановлені.
Згідно роз'яснень п.п. 1,3 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись засад покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, тощо).
Положеннями ч. 2 ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Враховуючи, ступінь тяжкості та характер вчиненого обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, особу ОСОБА_8 , який вчинив, умисне, тяжке кримінальне правопорушення, не відбувши покарання за попереднім вироком, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , як особа представляє суспільну небезпеку, а тому його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з реальним відбуванням покарання.
Призначене ОСОБА_8 остаточне покарання, за сукупністю вироків (ст. 71 КК) у виді позбавлення волі строком на 6 років та 1 місяць, без конфіскації майна є достатнім і справедливим, відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про необ'єктивність та неповноту у дослідженні судом першої інстанції представлених доказів, невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинами цієї справи та неправильне застосування судом кримінального закону констатуються формально, по суті спростовується змістом оскаржуваного вироку та матеріалами кримінального провадження.
Разом з цим, колегія суддів відмічає, що суд, в порушення вимог ч.1 ст. 379 КПК України, шляхом постановлення ухвали про виправлення описки щодо не застосування ОСОБА_8 додаткового виду покарання - конфіскації майна, фактично змінив резолютивну частину вироку, що є недопустимим, а тому ухвала про виправлення описки підлягає безумовному скасуванню.
Таким чином, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 підлягає зміні в частині призначеного покарання.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 лютого 2018 року про виправлення описки - скасувати.
На підставі ч.2 ст.404 КПК України, вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2018 року в кримінальному провадженні № 12016120020006099 від 13 травня 2016 року стосовно ОСОБА_8 за ч.2 ст. 289 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
ОСОБА_8 вважати засудженним за ч.2 ст.289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, без конфіскації майна.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_8 шляхом часткового складання покарань, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 червня 2009 року та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць без конфіскації майна.
В решті даний вирок - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк, з дня вручення йому копії ухвали.
СУДДІ: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Кіровоградської області ОСОБА_2