Справа №813/4417/17
09 липня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Ванчак М.Л.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Бойко Н.І.,
представника відповідача Малика С.І.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Ради прокурорів України, Управління Служби безпеки України в Житомирській області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними дій, скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Ради прокурорів України, Управління Служби безпеки України в Житомирській області й у відповідній позовній заяві просить суд:
- визнати протиправними дії і рішення Управління Служби безпеки України України в Житомирській області щодо неналежної перевірки, відмови в допуску до державної таємниці;
- визнати протиправними дії Ради прокурорів України щодо неналежної перевірки, обмеження права на захист, не витребування додаткових відомостей відносно ОСОБА_1 щодо наявності у нього документів, які дають право для виїзду за кордон;
- визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо неналежної перевірки, обмеження права в отриманні доступу до державної таємниці, відмови у повторному скеруванні документів до органів СБ України щодо надання доступу до державної таємниці;
- визнати протиправним та скасувати рішення Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 03.11.2017 року №187к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Житомирської області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.11.2017 року по день вступу рішення суду в законну силу.
Ухвалою суду від 04.12.2017 року за даною позовною заявою було відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.
Протокольною ухвалою суду від 19.03.2018 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів.
Ухвалою суду від 19.03.2018 року в цій справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
На обґрунтування своїх позовних вимог (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позивач покликається на те, що 29.08.2017 року він був поновлений на посаді прокурора Житомирської області.
Відтак, для належного виконання своїх посадових обов'язків, ним було здійснено дії в порядку оформлення допуску до державної таємниці.
А саме, ОСОБА_1 11.09.2017 року заповнив і подав до Генеральної прокуратури України Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5). У відповіді на питання 29 «Чи маєте ви документи, які дають право для виїзду за кордон? Якщо так, зазначте назву, серію, номер, дату видачі та орган, який видав документ» позивач вказав наявність у нього лише паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданого 01.06.2017 року, органом 4638.
При цьому, позивач наголошує на тому, що така інформація була достовірною, оскільки, інший (попередньо виданий) паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року органом 4601, був ним на той час зданий до підрозділу ДМС України (орган 4638) і в подальшому 21.10.2017 року списаний (знищений) за актом №19.
У той же час, Управління Служби безпеки України в Житомирській області, яке здійснювало оформлення допуску до державної таємниці, на свій запит щодо отримання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон отримало 04.10.2017 року від Управління ДМС України в Житомирській області відповідь про наявність у позивача двох документів для виїзду за кордон - паспорта НОМЕР_4 і НОМЕР_3 (хоча останній на той час уже був зданий і не був у розпорядженні позивача).
У зв'язку з чим, територіальним органом СБ України було прийнято рішення від 25.10.2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, яке було мотивоване нібито повідомленням позивачем під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе. А саме, Управління Служби безпеки України в Житомирській області вважає, що позивач повинен був зазначити також паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, від 21.06.2010 року, хоча такий уже був зданий до підрозділу ДМС України й не знаходився в позивача.
Таку позицію територіального органу СБ України ОСОБА_1 вважає хибною, оскільки він, при оформленні документів для допуску до державної таємниці, належним чином і достовірно вказав відомості. У той же час, висновок відповідача є некоректним і суперечить дійсним обставинам справи, які засвідчують здачу іншого паспорта для виїзду за кордон та його фактичну відсутність у позивача.
Відтак, позивач вважає, що Управління Служби безпеки України в Житомирській області неналежно провело перевірку при оформленні допуску до державної таємниці та безпідставно відмовило йому в допуску.
ОСОБА_1 також зазначає, що відповідач некоректно сформував запит на адресу Управління ДМС України в Житомирській області, який не відповідав змісту питання 29 з Переліку питань за формою 5, оскільки було запитано не про наявність документа для виїзду за кордон, а про його отримання позивачем.
Окрім того, позивач вважає, що Управління Служби безпеки України в Житомирській області повинно було з'ясувати факт здачі паспорта НОМЕР_3, а отже, його відсутність у заявника, чого, однак, відповідачем зроблено не було.
У зв'язку з чим, на переконання ОСОБА_1, дійсних підстав для відмови у наданні допуску до державної таємниці не було, так як він у Переліку питань за формою 5 надав достовірну інформацію, а в питанні 29 правильно зазначив тільки той документ, який був у нього в розпорядженні. Отже, ОСОБА_1 вважає, що відповідний висновок про відмову у наданні допуску до державної таємниці є протиправним.
Також позивач зазначає, що в подальшому, не дивлячись на законодавчу можливість повторного звернення за допуском до державної таємниці, про що його було повідомлено Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області й що він невідкладно вчинив, Радою прокурорів 01.11.2017 року було розглянуто питання про внесення рекомендації на звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області, яке було скеровано до Ради Генеральним прокурором України. І хоча позивача 31.10.2017 року було проінформовано про необхідність прибуття на засідання Радою прокурорів України, проте його не було поставлено до відома про розгляд питання щодо його звільнення. У зв'язку з чим, його було обмежено в праві на захист, а саме засідання Ради було проведене поверхнево, без вивчення всіх обставин справи, без витребування додаткових відомостей щодо предмету розгляду й без урахування пояснень позивача. Зокрема, позивач роз'яснив про те, що ним було здано НОМЕР_1, а також вказав, що ним подано новий пакет документів для отримання допуску до державної таємниці, однак, цього взято до уваги не було.
Більше того, позивач стверджує, що Рада прокурорів України не вправі була приймати рішення з рекомендацією звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора області, оскільки воно було мотивоване неналежним виконанням порушенням із його сторони своїх посадових обов'язків. Проте, в такому випадку, на переконання позивача, обов'язково мало би здійснюватися дисциплінарне провадження Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, чого не мало місце.
Відтак, позивач стверджує, що прийнята Радою прокурорів України рекомендація щодо звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади прокурора Житомирської області є незаконною. А тому, є протиправним і підлягає скасуванню рішення Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48, яким була оформлена така протиправна рекомендація про звільнення позивача.
Також ОСОБА_1 відзначає, що чинним законодавством України, навіть у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці, передбачена можливість повторного звернення за таким допуском. У зв'язку з чим, після того, як позивачу стало відомо про відмову та її причини, ним було доопрацьовано документи, необхідні для оформлення допуску до державної таємниці та подано їх до Генеральної прокуратури України 31.10.2017 року.
Однак, відповідачем не було вчинено належних дій для оформлення необхідного допуску, хоча жодних перешкод для цього не існувало. А тому, відмова в повторному скеруванні документів до органів СБ України щодо надання ОСОБА_1 доступу до державної таємниці була протиправною й, фактично, позивач не в стані був отримати необхідний допуск не зі своєї вини, а з вини відповідача.
Окрім того, позивач наголошує на тому, що його звільнення відбулося за п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», тобто, з підстав неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
При цьому, на переконання позивача його службова діяльність із оформлення допуску до державної таємниці сама по собі не є свідченням неналежного виконання ним посадових обов'язків, більше того, своєчасне оформлення допуску відбулося не з його вини, а з вини інших осіб - Управління Служби безпеки України в Житомирській області, Генеральної прокуратури України. У той же час, яких-небудь свідчень дійсного неналежного виконання саме ОСОБА_1 як прокурором Житомирської області своїх посадових обов'язків не існує й у встановленому порядку його не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, яка мала би наступати в такому випадку й яка є обов'язковою передумовою звільнення прокурора з адміністративної посади за п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру».
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 стверджує, що його подальше звільнення з посади прокурора Житомирської області за наказом Генерального прокурора України від 03.11.2017 року №187к було протиправним і не ґрунтувалося на нормі закону та фактичних обставинах справи. А тому, такий наказ підлягає скасуванню, позивач - поновленню на посаді з дня протиправного звільнення, з виплатою заробітку за час вимушеного прогулу.
Відтак, позивач вважає свої вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідачем - Генеральною прокуратурою України, на заперечення проти адміністративного позову, було подано до суду відповідний письмовий відзив від 21.12.2017 року, відзив на позовну заяву від 31.01.2018 року, відзив на заяву про уточнення позовних вимог від 21.02.2018 року, де зазначено про безпідставність заявленого позову.
На обґрунтування чого відповідач указує, що ним 29.09.2017 року, на виконання вимог законодавства, було скеровано до Управління Служби безпеки України в Житомирській області матеріали щодо оформлення ОСОБА_1 як прокурору Житомирської області допуску до державної таємниці. У тому числі територіальному органу СБ України було надано заповнений позивачем Перелік питань за формою 5.
За результатами розгляду таких документів відповідачеві надійшло від Управління Служби безпеки України в Житомирській області рішення від 25.10.2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці в зв'язку з повідомленням заявником недостовірних відомостей про себе.
А саме, ОСОБА_1 у відповіді на питання 29 форми 5 вказав про наявність лише одного документа для виїзду за кордон, у той же час, Управління Служби безпеки України в Житомирській області було отримано від підрозділу ДМС України інформацію про видачу йому двох документів (паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року, і паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року). Наявність у позивача двох паспортів для виїзду за кордон також була підтверджена відповіддю Управління СБ України у Львівській області від 30.10.2017 року.
У зв'язку з чим, зважаючи на те, що посада керівника регіональної прокуратури віднесена до номенклатури посад, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, це унеможливлювало належне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків за цією адміністративною посадою.
Відтак, Генеральним прокурором України було скеровано до Ради прокурорів України, відповідно до її компетенції, звернення від 31.10.2017 року щодо внесення рекомендації про звільнення позивача з посади прокурора Житомирської області.
Радою прокурорів України, за наслідком розгляду даного питання, вивчення матеріалів такої справи, було прийнято рішення про надання рекомендації про звільнення позивача з посади прокурора Житомирської області, яке оформлене рішенням Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48, поданим Генеральному прокурору України.
З огляду на це, Генеральним прокурором України, за наявності достатніх правових і фактичних підстав для цього, було видано наказ №187к від 03.11.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області.
Окрім того, відповідач зазначає, що звільнення за цим наказом із адміністративної посади не припинило повноважень позивача як прокурора та не призвело до розірвання з ним трудових відносин, а отже, воно є відмінним від звільнення з органів прокуратури як виду дисциплінарного стягнення.
Лише в подальшому позивач був звільненим із органів прокуратури у зв'язку з відмовою від запропонованих йому посад за наказом виконувача обов'язків прокурора Житомирської області від 04.12.2017 року №234к, що повністю відповідає приписам чинного законодавства України.
У цьому ж контексті відповідач також зазначає, що поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора області є неможливим без поновлення його в органах прокуратури, про що позивач, однак, не просить.
Також відповідач не вбачає жодних порушень зі своєї сторони в частині невчинення дій для повторного оформлення ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, оскільки це є правом, а не обов'язком відповідача, а крім того, на час повторного звернення щодо позивача уже було прийнято рішення про звільнення з посади.
У зв'язку з чим, Генеральна прокуратура України вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач - Управління Служби безпеки України в Житомирській області, заперечуючи проти позову, подав до суду відповідний письмовий відзив на позовну заяву від 20.12.2017 року, де зазначив, що вважає позов безпідставним.
На обґрунтування чого відповідач указує, що йому були скеровані з Генеральної прокуратури України документи для оформлення прокуророві Житомирської області Лубчуку Д.І. доступу до державної таємниці.
Таким чином, відповідач, у порядку перевірки наданих відомостей, отримав від Управління ДМС України в Житомирській області інформацію про те, що ОСОБА_1 документується двома документами для виїзду за кордон - паспорт серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року, і паспорт серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року.
У той же час, у відповіді на питання 29 Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5) від 11.09.2017 року позивач вказав наявність у нього лише паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданого 01.06.2017 року органом 4638.
Згідно зі ст.23 Закону України «Про державну таємницю», у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Указана ситуація підпадала під таке визначення, у зв'язку з чим, керуючись приписом закону, відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці. При цьому, ОСОБА_1 вправі був повторно звернутися за таким доступом у разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.
Відтак, Управління Служби безпеки України в Житомирській області не вбачає порушень зі своєї сторони, про які стверджує позивач, оскільки його рішення ґрунтувалося на нормі закону та офіційній інформації, а тому, просить у позові відмовити.
Третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області подала до суду пояснення від 04.04.2018 року, в яких зазначила, що 04.10.2017 року Управлінням було отримано запит Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо надання інформації про отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у межах перевірки, яка проводилася у зв'язку з вирішенням питання про оформлення допуску до державної таємниці.
Такий запит був опрацьований і на нього 09.10.2017 року була надана відповідь, яка містила інформацію про те, що за даними автоматизованих обліків Єдиної інформаційної автоматизованої системи управління міграційними процесами станом на 09.10.2017 року наявна інформація про оформлення позивачем двох документів для виїзду за кордон - паспорт серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року, і паспорт серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року.
Таким чином, третя особа надала наявну на час розгляду запиту достовірну офіційну інформацію з відповідних інформаційних систем, у зв'язку з чим, порушень зі своєї сторони не вбачає. А також, третя особа вважає, що даний спір жодним чином не стосується його, відтак, просить справу розглядати без участі свого представника.
Відповідачем - Радою прокурорів України відзиву до суду надано не було, про причини не повідомлено. З огляду на це, представником позивача було подано до суду клопотання про кваліфікацію такого неподання як визнання позову, відповідно до ч.4 ст.159 КАС України. Однак, зважаючи на участь у справі інших відповідачів, а також враховуючи необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування, суд не вважає можливим задовольнити таке клопотання.
Третя особа - Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів також не надала суду пояснень щодо заявленого позову, про причини не повідомила.
У судових засіданнях у справі взяв участь позивач, представники позивача, які позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити повністю. У судових засіданнях у справі взяли участь представники Генеральної прокуратури України, Управління Служби безпеки України в Житомирській області, які проти позовних вимог заперечили, у позові просили відмовити повністю.
Рада прокурорів України й Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів у судових засіданнях явки представника не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, про причини неявки не повідомили. Згідно з п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Окрім цього, розгляд справи здійснювався за відсутності Управління ДМС України в Житомирській області, відповідно до заявленого ним клопотання.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 29.08.2017 року №147к ОСОБА_1 був поновлений на посаді прокурора Житомирської області на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року у справі №813/1167/15, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 року.
Як засвідчується матеріалами справи, для оформлення ОСОБА_1 як прокурору Житомирської області доступу до державної таємниці, Генеральною прокуратурою України було скеровано до Управління Служби безпеки України в Житомирській області необхідні матеріали за відповідним запитом від 29.09.2017 року №20-342дск.
Зокрема, серед таких матеріалів містився Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5), заповнений 11.09.2017 року особисто ОСОБА_1
У відповіді на питання 29 такого Переліку «Чи маєте ви документи, які дають право для виїзду за кордон? Якщо так, зазначте назву, серію, номер, дату видачі та орган, який видав документ» позивач вказав наявність у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року органом 4638.
Також у матеріалах справи наявні звернення (запити) Управління СБ України в Житомирській області щодо перевірки відомостей із Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5), а саме, в частині питання 29.
Так, Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області було скеровано Управлінню ДМС України в Житомирській області запит від 04.10.2017 року №28/1975д щодо отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який повернуто зі запитуваною інформацією за супровідним від 09.10.2017 року №2/13323.
Відповідно до наданих Управлінням ДМС України в Житомирській області відомостей, позивачеві видано два документи для виїзду за кордон - паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року, і паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року.
Наявність невказаного у відповіді на питання 29 Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5) паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданого 21.06.2010 року, підтверджується також відповіддю Управління СБ України у Львівській області від 30.10.2107 року, наданого на запит Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 05.10.2017 року №57/11652.
Також іншими наявними у справі документами підтверджується отримання ОСОБА_1 двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон - серії НОМЕР_3 і серії НОМЕР_4.
А саме, відповідно до листа Стрийського міського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області від 21.11.2017 року №4158, у ОСОБА_1 був наявний паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року, який був зданий до підрозділу ДМС 09.09.2017 року та списаний 21.10.2017 року за актом №19 під порядковим номером 18. Листом Стрийського міського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області від 12.06.2018 року №1060 засвідчується, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року, був продироколений, внесений в електронну базу ІП «Недійсні документи» як анульований, вилучений 31.08.2017 року, однак, повернутий ОСОБА_1 02.09.2017 року за його заявою. У подальшому, після повернення ОСОБА_1 даного паспорта до підрозділу ДМС України документ було знищено 21.10.2017 року за актом №19, про що внесено інформацію в електронну базу ІП «Недійсні документи».
Матеріалами справи засвідчується, що за наслідком розгляду вмотивованого запиту Генеральної прокуратури України від 29.09.2017 року №20-342дск, Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області, відповідно до ст.24 Закону України «Про державну таємницю», проведено відповідну перевірку у зв'язку з допуском до державної таємниці за формою 2 прокурора Житомирської області Лубчука Д.І. та прийнято рішення щодо відмови в наданні останньому допуску до державної таємниці згідно з п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю», про що Генеральну прокуратуру України проінформовано листом від 26.10.2017 року №57/12504.
Рішення про відмову було прийнято у формі висновку, затвердженому начальником Управління Служби безпеки України в Житомирській області 25.10.2017 року. Фактичною підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці було повідомлення ОСОБА_1 у відповіді на питання 29 Переліку питань, що він документований лише одним паспортом громадянина України для виїзду за кордон, хоча згідно з отриманою інформацією, крім зазначеного документа, ОСОБА_1 документований ще одним. Відтак, це засвідчує надання ОСОБА_1 недостовірних відомостей про себе.
Про рішення щодо відмови в наданні допуску до державної таємниці та його причини ОСОБА_1 був повідомлений листами Генеральної прокуратури України від 30.09.2017 року №20-404вих-17 і №20-405вих-17.
Як установлено судом, із урахуванням відмови в наданні позивачу допуску до державної таємниці, Генеральним прокурором України було скеровано Раді прокурорів України звернення від 31.10.2017 року №11/1/1-1320вих-17 для розгляду питання про внесення рекомендації про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області.
Таке звернення мотивоване фактом неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, що проявилося у наданні до Генеральної прокуратури України матеріалів для оформлення допуску до державної таємниці з недостовірними даними щодо себе, що призвело до прийняття рішення про відмову в наданні ОСОБА_1 відповідного допуску. Це у свою чергу, відповідно до звернення Генерального прокурора України, обумовлює неможливість належного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків у повному обсязі, а також створює загрози для скасування прокуратурі області дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
У матеріалах справи наявне повідомлення Ради прокурорів України від 31.10.2017 року №01/1/5-128вих17, скероване прокурору Житомирської області Лубчуку Д.І. У такому повідомленні позивач інформується про отримання згаданого вище звернення Генерального прокурора України та щодо проведення засідання Ради із зазначеного питання 01.11.2017 року о 15-30 год, на яке запрошено ОСОБА_1 Як засвідчується матеріалами справи, таке повідомлення було скероване до обласної прокуратури факсимільним зв'язком 31.10.2017 року о 15-59 год.
Більше того, судом встановлено, що 31.10.2017 року прокурором Житомирської області Лубчуком Д.І. було подано до Генеральної прокуратури України за супровідним від 31.10.2017 року №20/250вих-17 доопрацьовані матеріали для надання допуску до державної таємниці. Отримання таких документів підтверджується обліковими документами й резолюціями на супровідному щодо його опрацювання, які датовані 01.11.2017 року, 02.11.2017 року.
Окрім того, витяг із протоколу засідання Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №10 засвідчує, що 01.11.2017 року відбулося її засідання й за питанням 14 Порядку денного було розглянуто внесення рекомендації про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області.
Відповідно до витягу з протоколу, Радою прокурорів України було прийнято рішення рекомендувати звільнення ОСОБА_1 (за - 10, проти - 1). Указана рекомендація була оформлена рішенням Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48.
Зібраними доказами встановлено, що 03.11.2017 року наказом Генерального прокурора України №187к ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора Житомирської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (п. 3 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру»), підстава: рекомендація Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48. Із таким наказом ОСОБА_1 ознайомився у той же день, що засвідчується його підписом на наказі.
Окрім того, судом установлено, що 04.12.2017 року наказом виконувача обов'язків прокурора Житомирської області №234к ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора прокуратури Житомирської області та органів прокуратури у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду в органах прокуратури. Із таким наказом ОСОБА_1 ознайомився у той же день, що засвідчується його підписом на наказі.
У зв'язку з чим, зважаючи на вимоги позивача за цим позовом, доводи й заперечення учасників справи, базуючись на встановлених фактичних обставинах справи та приписах чинного законодавства України, суд відзначає наступне.
Відповідно до преамбули Закону України «Про державну таємницю», цей закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що його дія поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про державну таємницю», забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Указаному кореспондують норми п.п.49, 50 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року №939, які обумовлюють уведення й затвердження номенклатури посад працівників, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, до якої обов'язковому включенню підлягає посада керівника.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про державну таємницю», допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації; доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.
А також, необхідність оформлення керівнику регіональної прокуратури допуску та надання доступу до державної таємниці випливає зі службової необхідності управління відповідними режимно-секретним органами, які, згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про державну таємницю», створюються на правах окремих структурних підрозділів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею.
Як підтверджується й не заперечується учасниками справи, посада прокурора області віднесена до номенклатури посад, перебування на яких потребує обов'язкового оформлення допуску до державної таємниці та надання доступу до неї, таким чином, ОСОБА_1 як прокурор прокуратури Житомирської області зобов'язаний був оформити допуск та отримати доступ до державної таємниці.
Згідно з ч.2 ст.22 Закону України «Про державну таємницю», допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Частина 7 ст.22 Закону України «Про державну таємницю», обумовлює, що надання допуску передбачає, зокрема, перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці.
Статтею 23 Закону України «Про державну таємницю» регламентовано питання відмови у наданні допуску до державної таємниці. Зокрема, згідно з п.1 ч.2 цієї статті, у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Як було встановлено судом, що підтверджується описаними вище фактичними обставинами справи, в процесі формування документів для надання допуску до державної таємниці, ОСОБА_1 11.09.2017 року заповнив і подав Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5), у відповіді на питання 29 якого («Чи маєте ви документи, які дають право для виїзду за кордон? Якщо так, зазначте назву, серію, номер, дату видачі та орган, який видав документ») позивач вказав наявність у нього лише паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданого 01.06.2017 року органом 4638.
З урахуванням викладеного, суд відзначає, що матеріалами справи засвідчується також, що ОСОБА_1 оформлявся ще один документ, який дає право для виїзду за кордон, - паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року органом 4601.
При цьому, суд підкреслює, що саме по собі фізичне знаходження паспорта громадянина України для виїзду за кордон у певному сторонньому місці, а не у володінні особи, яка оформляє документи для надання доступу до державної таємниці, не є достатньою підставою для висновку щодо відсутності такого документа. Зокрема, передачу документа для виїзду за кордон третій особі не слід вважати обставиною, яка засвідчує відсутність такого документа. Так само й здача відповідного документа для виїзду за кордон до підрозділу ДМС України не є достатнім приводом для висновку про його фактичну відсутність.
Суд у цьому контексті відзначає, що відповідно до положень Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року №152, дані про визнання недійсним, вилучення, анулювання, повернення особі анульованого паспорта для виїзду за кордон та знищення недійсного паспорта для виїзду за кордон вносяться до відомчих інформаційних систем ДМС і до Єдиного державного демографічного реєстру.
У зв'язку з чим, до часу повернення чи обміну, чи вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, його знищення та внесення відповідних відомостей до інформаційних систем ДМС, висновок про його відсутність не є коректним.
Враховуючи наведене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що заповнюючи 11.09.2017 року Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (форма 5) позивач повинен був у відповіді на питання 29 вказати всі наявні документи, які дають право для виїзду за кордон, тобто, і паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, виданий 01.06.2017 року органом 4638, і паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, виданий 21.06.2010 року органом 4601.
У свою чергу, незазначення заявником такої повної інформації є повідомленням недостовірних відомостей, а отже, є формальною (однак законною) підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці відповідно до п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю».
З огляду на це, суд не вбачає порушень зі сторони Управління Служби безпеки України в Житомирській області, яке прийняло рішення щодо відмови в наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці згідно з прямою законодавчою нормою. Відтак, немає підстав для висновку щодо протиправності такого рішення про відмову.
При цьому, суд бере до уваги, що таке рішення відповідача ґрунтувалося на офіційній інформації, отриманій від компетентного суб'єкта - підрозділу ДМС України (Управління ДМС України в Житомирській області), а також, вона підтверджена й отриманими відповідачем даними від Управління СБ України у Львівській області. Відтак, суд не вбачає й підстав для визнання перевірки, проведеної Управлінням СБ України в Житомирській області, неналежною.
Щодо визнання протиправними дій Ради прокурорів України, суд відзначає, що відповідно до п.1 ч.9 ст.71 Закону України «Про прокуратуру», Рада прокурорів України вносить рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з адміністративних посад у випадках, передбачених цим Законом, а згідно з п.5 цієї ж частини, Рада прокурорів України розглядає звернення щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади.
Згідно з п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», звільнення прокурора з адміністративної посади керівника регіональної прокуратури (п.6 ч.1 ст.39 Закону України «Про прокуратуру»), здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з підстав неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
У даному випадку, як вбачається зі звернення Генерального прокурора України від 31.10.2017 року №11/1/1-1320вих-17, котре розглядалося Радою прокурорів України 01.11.2017 року, під неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків розумілося подання ним недостовірних даних при оформленні матеріалів для допуску до державної таємниці, загроза скасування прокуратурі області дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та неможливість належного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків у повному обсязі.
У зв'язку з чим, розглядаючи даний спір, суд погоджується з тим, що факт подання прокурором Лубчуком Д.І. недостовірної інформації при оформленні допуску до державної таємниці слід трактувати як неналежне виконанням посадових обов'язків, позаяк (що не заперечується учасниками справи), наявність такого доступу є необхідною умовою для здійснення повноважень прокурора області як посадовою особою. Також суд вважає обґрунтованим висновок про те, що ненадання позивачеві допуску до державної таємниці, яке мало місце внаслідок дій заявника (ОСОБА_1І.), створює загрозу скасування прокуратурі області дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, як це передбачено ч.6 ст.20 Закону України «Про державну таємницю», а отже, не відповідає обов'язку відповідної посадової особи щодо забезпечення належного функціонування очолюваного підрозділу.
Таким чином, зваживши на зазначене вище в сукупності, слід прийти до обґрунтованого висновку про те, що в діях прокурора Житомирської області Лубчука Д.І. були наявні ознаки неналежного виконання своїх посадових обов'язків, спричинені неналежним оформленням документів для надання доступу до державної таємниці, що, в свою чергу, вповноважувало Раду прокурорів України на розгляд питання щодо надання рекомендації про звільнення позивача з адміністративної посади, який був здійснений на засіданні Ради прокурорів України 01.11.2017 року.
При цьому, суд не знаходить підстав для висновку про обмеження права позивача на захист при розгляді Радою прокурорів України його питання, прийняття рішення на підставі недостатніх даних тощо.
Відповідно до ч.3 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстави, передбаченої п.3 ч.1 цієї статті, встановлюється Радою прокурорів України з дотриманням передбачених ст.47 Закону України «Про прокуратуру» гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
Як засвідчується матеріалами справи, ОСОБА_1 був проінформований про відповідне засідання Ради, а Радою було розглянуто всі зібрані матеріали, що стосувалися даного питання.
Окрім цього, в даному контексті суд також надає критичної оцінки доводам сторони позивача щодо порушення порядку прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області, яке, на переконання позивача, мало би провадитися в порядку дисциплінарного провадження щодо прокурора, здійснюваного Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.
Суд зазначає, що поняття неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»), не є тотожним поняттю невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків у зв'язку з вчиненням прокурором дисциплінарного проступку (п.1 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру»).
Більш того, відрізняючись за своєю природою, вони передбачають і відмінні наслідки - у першому випадку може мати місце звільнення прокурора з адміністративної посади й припинення його повноважень на цій посаді, однак, без припинення повноважень як прокурора та без звільнення з органів прокуратури (виходячи з ч.4 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»), а в другому випадку на прокурора накладається таке дисциплінарне стягнення як звільнення з посади в органах прокуратури, тобто, воно передбачає припинення повноважень особи як прокурора.
Виходячи зі змісту ч.ч.1, 3 ст.41, ч.6 ст.49 Закону України «Про прокуратуру», суд приходить до висновку, що чинне законодавство розмежовує процедури щодо розгляду питання щодо звільнення прокурора з адміністративної посади внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади, і звільнення прокурора з посади в органах прокуратури внаслідок дисциплінарного проступку.
Суд підкреслює при цьому, що законом не передбачено їх обов'язкового взаємозв'язку, зокрема, слідування одна за одною, або обумовлення однієї процедури фактом здійсненням іншої тощо.
В означеному випадку, щодо ОСОБА_1 не відкривалося дисциплінарне провадження в зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, визначеного ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру», а тому, твердження про необхідність здійснення щодо нього дисциплінарного провадження є голослівним.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання протиправним і скасування рішення Ради прокурорів України №48 від 01.11.2017 року, яким було прийнято рекомендації щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора області, оскільки, таке рішення відповідає компетенції даного органу, було прийнято в межах його повноважень і в установленому порядку.
А також і оспорюваний наказ Генерального прокурора України від 03.11.2017 року №187к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області, який був виданий відповідно до припису ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» й базувався на рекомендації Ради прокурорів України, вповні відповідає компетенції та повноваженням Генерального прокурора України, був прийнятий в межах законного розсуду даної особи і в належному порядку.
Відтак, підстави для визнання протиправним і скасування такого наказу відсутні.
Таким чином, не можуть бути задоволені й позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді прокурора Житомирської області, оскільки вони є похідними та слідують за визнанням протиправним і скасуванням наказу про звільнення, для чого в даному випадку підстав немає.
При цьому, суд бере до уваги також і доводи Генеральної прокуратури України щодо того, що на цей час позивач є звільненим із органів прокуратури. Виходячи ж зі змісту ч.4 ст.39 Закону України «Про прокуратуру», призначеним на адміністративну посаду у органах прокуратури й обіймати її може прокурор органу прокуратури, яким ОСОБА_1 не є.
Також суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України щодо обмеження права позивача в отриманні доступу до державної таємниці, відмови у повторному скеруванні документів до органів СБ України щодо надання доступу до державної таємниці.
У цьому контексті слід узяти до уваги те, що ОСОБА_1 повторно звернувся до Генеральної прокуратури України з доопрацьованими матеріалами для оформлення допуску до державної таємниці 31.11.2017 року. Відповідно до резолюцій на супровідному до таких матеріалів, службові особи Генеральної прокуратури України скерували їх для опрацювання згідно встановленого порядку.
У той же час, 03.11.2017 року позивач був звільнений з посади прокурора Житомирської області, відтак, підстави для оформлення допуску до державної таємниці, які існували до цього, відпали. Більше того, повторне оформлення допуску до державної таємниці це є правом, а не обов'язком відповідача, й провадиться за його розсудом із урахуванням відповідної службової необхідності та дійсних обставин справи.
У зв'язку з чим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд критично оцінює доводи позивача, подані ним на обґрунтування підстав своїх вимог.
Розглянувши ж та оцінивши доводи сторони відповідачів, суд погоджується з ними, вважає їх обґрунтованими й такими, що повністю спростовують вимоги позивача.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п.45 рішення в справі «Бочаров проти України», п.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Зібрані ж і досліджені матеріали цієї справи, не підтверджують і не обґрунтовують достатнім чином позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Згідно з ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до норм ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Оскільки відповідачами не надано підтвердження понесення ним судових витрат, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат при вирішенні цього спору.
Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79006, РНОПП НОМЕР_2) до Генеральної прокуратури України (вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00034051), Ради прокурорів України (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011), Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул.Фещенка-Чопівського, 7, м.Житомир, 10008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 20001510), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул.Пушкінська, 44, м.Житомир, 10008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37808497), Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів (вул.Мельникова, 81-б, м.Київ, 04050, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 41356563) про визнання протиправними дій, скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю, а саме.
Відмовити у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій і рішень Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо неналежної перевірки, відмови в допуску до державної таємниці.
Відмовити у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій Ради прокурорів України щодо неналежної перевірки, обмеження права на захист, не витребування додаткових відомостей відносно ОСОБА_1 щодо наявності у нього документів, які дають право для виїзду за кордон.
Відмовити у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України щодо неналежної перевірки, обмеження права в отриманні доступу до державної таємниці, відмови у повторному скеруванні документів до органів Служби безпеки України щодо надання доступу до державної таємниці.
Відмовити у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Ради прокурорів України від 01.11.2017 року №48.
Відмовити у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 03.11.2017 року №187к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області.
Відмовити у задоволенні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Житомирської області;
Відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.11.2017 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 липня 2018 року.