12 липня 2018 року Справа № 915/552/18
м. Миколаїв
За позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Багачанський”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро”
про: стягнення 71573,20 грн.
Суддя: Смородінова О.Г.
Секретар судового засідання: Ковальжи А.І.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився.
Суть спору:
08 червня 2018 року Сільськогосподарський виробничий кооператив “Багачанський” звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 05.06.2018 (вх. № 6849/18) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” заборгованість за договором поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018 у загальному розмірі 71573,20 грн., з яких: 69838,72 грн. - сума передоплати, 407,55 грн. - 3% річних, 1326,93 грн. - інфляційні.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018; специфікації № 1 від 22.03.2018; рахунку-фактури № 3420 від 22.03.2018; банківської виписки щодо здійснення позивачем попередньої оплати 26.03.2018 на суму 69838,72 грн.; вимоги № 77 від 10.05.2018; норм статей 14, 509, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що позивачем вчасно та в повному обсязі виконані зобов'язання щодо оплати передоплати в загальному розмірі 69838,72 грн., але відповідачем порушено положення п. 4.2 Договору та специфікації до Договору, не виконано зобов'язання щодо поставки товару.
Ухвалою суду від 13.06.2018 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/552/18; задоволено клопотання позивача, викладене в позовній заяві, про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та постановлено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження; визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 12 липня 2018 року о 14 год. 00 хв.; встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
23.06.2018 до суду від позивача, на виконання ухвали від 13.06.2018, надійшла заява б/н від 21.06.2018 (вх. № 7604/18).
12 липня 2018 року представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причини нез'явлення суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать відмітки про отримання 19.06.2018 позивачем та 20.06.2018 відповідачем копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2018 у справі № 915/552/18 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400133472459 та 5400133472475 відповідно.
Станом на момент проведення судового засідання від сторін будь-яких інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань до суду не надходило.
Останнім днем для надання суду відповідачем відзиву було 05.07.2018.
При цьому, відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.
Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що встановлені сторонам процесуальні строки для надання подання до суду заяв по суті справи сплили, а жодних заяв так і не надійшло, суд вважає, що розгляд справи має відбутися саме в даному судовому засіданні.
Водночас, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.
12.07.2018 за наслідками розгляду справи суд, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписав вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд
22 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро”, як постачальником, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом “Багачанський”, як покупцем, укладено договір поставки № ПО-29/18Д (далі - Договір), згідно з предметом якого в терміни, визначені Договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах Договору (п. 1.1); найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях - додатках до Договору, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.2).
За умовами договору:
2.1. За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість та ціна якої визначаються специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактурами, що є невід'ємною частиною цього Договору.
2.2. Ціна товару, що поставляється за цим Договором, вказується у специфікаціях в національній валюті України і визначається еквівалент у доларах США.
2.4. Всі рахунки та видаткові накладні, що підписані в період дії даного Договору є його невід'ємною частиною, незалежно від того чи є в них посилання на даний Договір.
3.2. Оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, якщо інші умови не зазначені в специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного Договору.
4.1. Товар за умовами даного Договору поставляється окремими партіями на підставі погоджених сторонами специфікацій. Специфікація вважається погодженою сторонами з моменту направлення постачальником покупцеві рахунку на оплату товару. У випадку, якщо документально визначити узгодження сторонами неможливо, або важко, це може підтверджуватися діями сторін, такими як відвантаження, приймання або оплата товару.
За умовами п. 4.2 Договору постачальник зобов'язався здійснити поставку відповідної партії товару в строк до 26 березня 2018 року.
Поставка товару, що є предметом цього Договору, здійснюється силами постачальника та за його рахунок в межах України (умови DAP), якщо інше не зазначено в специфікаціях до даного Договору (п. 4.3).
Відповідальність сторін обумовлена розділом 5 Договору.
Так:
5.1. За порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного Договору.
5.2. Постачальник несе відповідальність за нестачу, ушкодженні упаковки і пов'язане з цим знищення якості товару тільки в тому випадку, якщо нестача та/або ушкодження упаковки відбулися з його вини та до передачі товару покупцю.
5.2.1. Крім відповідальності, встановленої п. 5.2 даного Договору, постачальник за прострочення поставки товару більш ніж на 10 днів, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо таке порушення не є наслідком впливу незалежних від постачальника обставин.
За умовами пункту 10.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, але продовжує залишатись з чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум передоплати, інфляційних втрат та відсотків річних внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по поставці передоплаченого товару.
Підставою - умови договору поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018 та застосування статей 14, 509, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
Отже, спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Матеріали справи свідчать про таке:
22 березня 2018 року між сторонами Договору підписано та скріплено їх печатками специфікацію № 1 до договору поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018, згідно якої поставці підлягав товар: євро-лайтинг 48%, в.р. кількістю 410,000 л; строк поставки: 26 березня 2018 року (п. 1).
Загальна сума товару за даною специфікацією склала 349193,56 грн. (п. 2)
Покупець оплачує постачальнику в порядку попередньої оплати 20% вартості товару, що складає 69838,71 грн. (еквівалент у доларах США: 2649,42 USD), зазначеної в п. 2 даної специфікації та рахунку(ах)-фактурі(ах) шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 2 квітня 2018 року (п. 3).
Грошові кошти в розмірі 80% вартості товару, що складає 279354,85 грн. (еквівалент у доларах США: 10597,68 USD), перераховуються покупцем до 25 жовтня 2018 року (п. 3.1).
Згідно рахунку-фактури № 3420 від 22.03.2018, за договором № ПО-29/18 Д від 22.03.2018 за товар євро-лайтинг 48%, в.р. кількістю 410 л підлягає сплаті 349193,56 грн., з яких:
- сплатити до 2 квітня 2018 року 69838,71 грн.;
- сплатити до 25 жовтня 2018 року 279354,85 грн.
Як вбачається з банківської виписки по рахунку СВК “Багачанський” за період з 26.03.2018 до 27.03.2018, 26.03.2018 позивачем було перераховано відповідачу за євро-лайтинг 48%, в.р. згідно договору № ПО-29/18 Д від 22.03.2018 грошові кошти в розмірі 69838,72 грн.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення пред'явлених позовних вимог, виходячи з наступного:
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З метою досудового врегулювання спору, 21.05.2018 позивач надіслав відповідачу на юридичну та фактичну адреси вимогу за вих. № 77 від 10.05.2018, яка була отримана відповідачем 29.05.2018 та 23.05.2018 відповідно.
У вказаній вимозі позивач вимагав протягом семи календарних днів з моменту її отримання оплатити/повернути СВК “Багачанський” загальну суму боргу у розмірі 70865,25, яка складається з: попередньої оплати в розмірі 69838,72 грн., 3% річних в розмірі 258,31 грн., інфляційних в розмірі 768,22 грн.
За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній зобов'язання щодо поставки товару або повернення грошових коштів не виконав, чим порушив договірні зобов'язання.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості зазначено вірно, а саме: 69838,72 грн.
Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 1326,93 грн., який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.
Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування індексу інфляції на суму боргу в розмірі 69838,72 грн. за період з 27.03.2018 по 05.06.2018. При цьому, до розрахунку індексу інфляції на заборгованість помилково включено березень 2018 року, та не включено травень 2018 року.
Таким чином, вірний період нарахування інфляційних втрат в даному випадку повинен становити квітень - травень 2018 року.
При цьому, в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця для можливості застосування визначення державою середньомісячного індексу інфляції. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця (існування певної незмінної суми боргу протягом місяця).
При стягненні інфляційних втрат за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за допомогою програми “Законодавство” та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період є 279,35 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 1047,58 грн.
Розрахунок же позивача в частині нарахування 3% річних узгоджуються зі здійсненими судом за допомогою програми “Законодавство” розрахунком , а тому сума до стягнення складає 407,55 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Багачанський” заборгованість за договором поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018 у загальному розмірі 70525,62 грн., з яких: 69838,72 грн. - сума передоплати, 407,55 грн. - 3% річних, 279,35 грн. - інфляційні, та 1736,21 грн. судового збору.
3. У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Багачанський” в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” заборгованості за договором поставки № ПО-29/18Д від 22.03.2018 у розмірі 1047,58 грн. інфляційних - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Сільськогосподарський виробничий кооператив “Багачанський” (37812, Полтавська область, Хорольський район, с. Покровська Багачка, вул. Леніна, 1; ідентифікаційний код 03770201);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” (54000, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 143; поштова адреса: 25011, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Генерала Родимцева, 102; ідентифікаційний код 35472893).
Повне рішення складено та підписано 17 липня 2018 року.
Суддя О.Г. Смородінова