Справа № 607/1653/18Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/789/685/18 Доповідач - Ткач З.Є.
Категорія - 46
10 липня 2018 року м. Тернопіль
Колегія суддів суду апеляційної інстанції Тернопільської області в складі:
головуючого - Ткача З.Є.
суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
за участю секретаря Сидорко О.Д.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/1653/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року, ухваленого суддею Братасюк В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька, -
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про надання дозволу на виїзд за кордон дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу її батька ОСОБА_2, на період літніх канікул з 10 червня до 10 серпня 2018 року до країн Європейського союзу - Польщі, Греції, Чорногорії.
В обґрунтування вимог посилається на те, що після розірвання шлюбу із відповідачем і по даний час дитина проживає із нею.
Дитина хворіє застудними захворюваннями, для лікування та профілактики яких необхідне періодичне перебування дитини на морі. Крім того, виїзд за кордон сприятиме розширенню світогляду дитини та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку.
Проте, відповідач безпідставно не надає згоди на виїзд дитини за кордон, без жодних вагомих аргументів, тому просить суд позовні вимоги задовольнити.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року вирішено:
"В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), третя особа Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон без згоди батька в період з 10.06.2018 року по 10.08.2018 року - відмовити."
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення.
Зазначає, що судом не було враховано, що в позовній заяві зазначено конкретний період часу перебування дитини за кордоном (з 10 червня по 10 серпня 2018 року) та зазначено конкретні місця слідування дитини (Польща, Греція, Чорногорія).
Сторони про дату, час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції належно повідомлені, проте в судове засідання не з'явились.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому вона просить розглядати справу без її участі. Вказує, що апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не зазначено конкретного місця слідування дитини та строку, на який дитина буде знаходитися за кордоном.
З такими висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.01.2011 року, який розірвано 08.02.2017 року згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
В шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, актовий запис №1235.
Також встановлено, що малолітня ОСОБА_3, проживає разом із своє матір'ю позивачкою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1.
Як вбачається зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 313 Цивільного Кодексу України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Як вбачається зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Відповідно до п. 3,4 Правилам перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.
Надання за рішенням суду дозволу на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька без зазначення конкретної країни та конкретного періоду виїзду, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст. 141 СК України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.
ОСОБА_1 як в позовній заяві так і при зверненні з апеляційною скаргою не зазначила до якої конкретної країни планується виїзд дитини для оздоровлення та не зазначила конкретний період часу перебування дитини в межах країни.
Вимога матері дитини про надання батьком згоди на виїзд дитини за кордон у країни Шенгенської зони (Польщі, Греції, Чорногорії) на період з 10 червня по 10 серпня 2018 року не може вважатися одноразовим виїздом дитини за кордон відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки маршрут подорожі пролягає через декілька країн.
Отже, надання дозволу на виїзд дітей закордон без згоди та супроводу батька без встановлення конкретних періодів перебування дітей закордоном, суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Також колегія суддів враховує, що задоволення судом вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон можливе лише за відсутності згоди одного з батьків.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази додаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, позивачкою не надано суду будь-яких доказів того, що батько дітей заперечує проти виїзду дитини за кордон та ухиляється від надання відповідної згоди.
Підстави вважати здійснення відповідачем своїх батьківських прав всупереч інтересам дитини відсутні.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька.
При цьому колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена права повторного звернення з даним позовом, проте з зазначенням конкретного періоду та країни до якої планується виїзд дитини за кордон.
Аналіз здобутих доказів дають колегії підстави вважати що рішення суду є законним та таким, що ґрунтується на зібраних доказах та відповідає матеріалам справи. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав правильну оцінку зібраним доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведені обставини, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 16 липня 2018 року.
Головуючий: Ткач З.Є.
Судді: Міщій О.Я.
Шевчук Г.М.